Низька якість людей продукує низьку якість життя. Нові люди відтворюють цей процес ..
 
І чого мій комп продукує негатив у той час, коли ми потребуємо чогось схожого на картини Катерини Білокур? ..
 
Не знаю, схоже, що до складання алілуїв (чи хоча б гімнів) життю треба мати нахил і хист, мабуть я того не маю. Ну, то маємо те, що маємо. Перепрошую ..
 
Я кажу про те, що люди народжують дітей, а ті зростають і далі собі народжують .. Назагал, те все, що перші від батьків отримали, те і передали їхнім дітям ..
У статистичному розумінні. Тобто, якщо батьки є людьми нещасливими, то і їхні діти з великою вірогідністю будуть нещасливими.
І навпаки, якщо дитина зростає у любові, злагоді і взаємоповазі, вона, скоріше за все, буде психічно стійкою людиною, набуде високого ступеня розвитку (у відпущених їй межах). Інколи складовою процеса стають дідусі з бабусями, але не буду ускладнювати картину визерунками (і без того не уявляю, що вийде).
 
Отже, якість населення залежить по-перше від того, чи збільшується з часом кількість якісних людей.

Звідки ж візьметься збільшення? - спитає допитливий читач. - Адже з покоління в покоління йде відтворення ..
Ха! - всміхнуться завзяті інтелехтуали, - так то ж є відтворення в  с т а т и с т и ч н о м у  сенсі! а в кожному  о к р е м о м у  випадку виходить так, як Бог на душу положить .. Якщо ловко положить, то вийде фарт, а якщо ні, то ні.
 
Кожні новоз’явлені хромосоми поки що є продуктом втаємниченого промислу. Батьки не відають, що творять ..
 
Тому якщо психіка людини в перші три роки встояла, то людина отримала шанс вийти за межі батьківських фічей і сформуватися шляхом витягування з позародинного оточення необхідної для подальшого її становлення інформації. Кількість таких вселфмейдених особистостей визначає спроможність нації до саморозвитку.
 
Таким чином, якщо навіть українська нація є спроможною (а схоже, що так воно і є), якість нових особистостей залежить від якості оточення, з якого позародинні особистості живляться інсталяційною інформацією.
 
Отже, кількість особистостей, що вийшли самостійно з багнюки традиційного родинного існування, залежить від якості суспільства і держави.
 
Під «багнюкою традиційного існування» йдеться, звичайно, не про добропорядність, гостинність, традиційну культурність та подібні чесноти, а про пияцтво, неповагу до особистості, особисту безвідповідальність, відсутність культури критичного мислення, «натовпність» поведінки, ворожість до розвинених країн, рабські стереотипи.
 
Тобто, ми напнулись на нескінченну (відому ще з праць Звідукінду) послідовність «.. - яйце – курка – яйце - ..». Де ж взяти те суспільство і ту державу, які посприяли Б окремим особистостям набути значно вищої якості за ту, що їм гарантувала їхня недолуга родинна традиція? Де ж їх взяти, якщо вони (суспільство і держава) самі з тих особистостей складаються, що товкуться в багнюці ..
 
Але ж емпіричним фактом, який має місце скрізь, є розвиток суспільства! Воно стає складнішим, воно стає демократичнішим. То ж ми, вільні теоретики життя-буття, маємо напружити інтуїцію щоб здогадатися, яким же чином відбувається горезвісний прогрес людства в окремо взятій країні!
 
Особисто мені вистачило з пів-години (на більший час я не розраховую), щоб скласти відповідь .. Відповідь є такою: до прогресу нас спонукають два фактори: (1) статистичний і (2) особистністний.
 
1. Статистичний фактор.
Цим фактором є природне бажання людей (членів популяції) жити краще. Тобто, мати більше якісної їжи, мати краще помешкання, мати надійніший захист. Більш інтегрально – мати задоволення від життя. Це бажання є такою сосискою, яку ми намагаємося вхопити зубами, тому працюємо руками, ногами, а головне – головою. Можна стверджувати, що швидкість прогресу залежить від інтенсивності бажання жити краще. Чим меншим є таке бажання, тим повільнішим буде рух колимаги життя. Аж до його відкату в гірше минуле.
 
2. Особистнісний фактор
Окрім статистичного бажання сукупності одиниць спільноти жити краще, популяцію тягнуть окреми особистості, яких ми називаємо «авторитетами», «харизматами» та іншими непересічними словами. Ці VIP-особи насправді є для нас дуже важливими. Адже кожний з них сприймає суспільний інтерес до прогресу як свій особистий інтерес. Тобто, такі особи всмоктали в себе певний суспільний інтерес, який перетворився на складову частину їхньої особистості, і вони змушені всіма своїми силами (а таких сил інтерес потребує чимало) задовольняти свого паразита-симбіота. Логіка життя змушує цих VIPів дертися на верхні щаблі своєї ієрархії (наукової, бізнесової, політичної .. ще є?) для того, щоб здійснити суспільно значиму місію якнайгучніше. Адже єдиною сумірною до зусиль сатисфакцією є визнання суспільством їхнього служіння видатним внеском (горезвісна «слава»). Саме ці VIP-особи створюють ті суспільні і державні обставини, які сприятимуть поліпшенню якості окремих осіб, що мають бажання і здатність вирватись з «багнюки традиційного родинного існування» (остання реченни читати три рази).