Досвід побудови монархічного демократизму.
Чи демократичного монархізму?
Втім, чи не один біс, як називати, аби зрозуміло було...
Отже.
Рим.
Великий Рим.
Пакс Романа – чи як його там…
Вічне місто.
Важко недооцінити його значення в історії.
Переоцінити, однак, також.
А здавалося б, такий самий півострів, як і Греція.
І розташований так само. Майже в тому ж самому місці. І за часом – тоді ж.
Країни-ровесники.
Але греки – демократи.
А римляни… республіканці!
О, як!
Не імперіалісти. Не націоналісти. Йошкін дрин, навіть не тоталітаристи! Хоча вистачало там всього, здається…
І тим не менш!
І що найцікавіше: хоч Рим пройшов шлях державної еволюції до самісінького кінця – до утвердження Найголовнішого Нагорі – а так і залишився республікою. Демократією тобто, коли в рамках нашої теми триматися.
Коли б та Італія розташована була десь в Месопотамії чи в Середній Азії – сталося б з нею щось подібне? Та ні в жисть!
Он греки, до речі, елленізували всю Передню Азію. І що толку? Як тільки Олександр гикнувся – так все й розвалилося на шматки. І на чолі кожного кусня імперії Іскандера Двурогого (ха-ха! Хто ж йому роги-то наставив? Невже Таїс Афінська?  ) опинився не хто-небудь, а ЦАР! І ніякої демократії не виникло…
А Рим захопив набагато більше і…
В чому ж причина?
А все в тому ж.
В морі.
Рим з самого початку не був морською цивілізацією. Узбережжя Апенінського “чобітка” практично пряма лінія. Заток немає. Бухт дуже мало. Для розвитку мореплавства умови відсутні. Регіон, до того ж, сприятливий для сільського господарства.
Та ще й територія єдина – тобто, легко централізується. Причому, не просто єдина, а майже як в Єгипті. Вся різниця – в долині Нілу два берега у однієї ріки, а тут два узбережжя у одного півострова. Вся централізація зводиться до пересування по лінії Північ-Південь. Об’єднуй донесхочу!
Ну й, об’єднували, звичайно.
(До речі, великої різниці з Єгиптом, ІМХО, у Риму немає.
Я ось про що.
Рим – як і Греція – це держави хоч і Древнього світу, але “другої хвилі”. Вони – Греція і Рим – виникли приблизно за тисячу років до народження І.Христа: плюс-мінус два століття в даному разі для нас несуттєві. В цей час “старі” країни Єгипту і Передньої Азії вже відстукотіли пару тисячоліть.
І такою значною популярністю що греки, що римляни зобов’язані саме цій обставині. Їх народження і формування відбувалося при свідках – на відміну від того ж Єгипту і Шумера – було кому записати подробиці.
Була б писемність розповсюджена в ранні часи – хто зна, можливо, ми б захоплювалися трансформацією демократії в деспотію, наприклад, в долині Нілу. Просто у нас про ту епоху немає трепетних подробиць.
Як, наприклад, звали древньоєгипетського “Муція Сцеволу” (5000 років тому): Або його ж опонента, древньоєгипетського “царя Порсену” (в ті самі славні часи), ворога древньоєгипетського народу? А біс його знає! Невідомо навіть, чи були такі… А вони ж повинні були бути! Ну, не з’явився ж Єгипет відразу в такому вигляді, в якому ми його знаємо: зі Сфінксами, Пірамідами і муміями фараонів під кожним кущем… в розумінні – барханом. Був і в його історії період об’єднання. І однозначно немаленький. Років сто – це вже точно на цю бодягу пішло…
Ладно, не про те мова...)
Згадаємо Льва Миколайовича Гумільова з його пасіонарністю (блін, вже виходить майже по Кирдязі: царя Давида і всю лагідність його!) цикл існування етносу – 1200 років. ІМХО, тут Л.М. підмітив цілком вірний момент. Тищу двісті років довгий історичний цикл (або наддовгий – не суть важливо). І перший такий цикл Єгипту – коли демократія переходила в “фараонізм” – припадає по сучасним уявленням аж на IV тисячоліття до нашої ери. Всі подальші “цикли” – це вже чисто “державницькі”, тобто, “централізовані”.
Рим, як і Греція, пройшов у Древньому Світі тільки першу “тищадвохсотрічку”. Після чого розпався на Західну і Східну імперії. Західна наказала довго жити. А ось Східна цілком благополучно відпрацювала ще один цикл (як мінімум. Туреччина ж виникла практично в тих же кордонах, знаєте…)
Але вже без усякої демократії.
Ось цей момент значно цікавіший, ніж може здатися.
Ось чому.
Східна Римська – тобто, Візантія – це, по суті, Греція (ну, не зовсім, звичайно, але мова не про те). Тобто, є – територія, до того часу вже освоєна не один раз. Там і населення, і інфраструктура вже склалися. І відстоялися. А Західна – цілина.
Рим-то встиг намайстрячити колоній. Але в цілому там ще проживало корінне населення, а на Півночі так і взагалі процвітало голіме варварство. І ніякої централізуючої ( а такою якраз і є держава) структури немає. Як противага Візантії створилася Священна Римська імперія Германської нації – але це такий пуцьвірок в порівнянні з усією Європою, що всерйоз балакати немає сенсу.
Врешті-решт, там вийшла цілком “грецька” ситуація (з античних часів): компактний регіон з дуже сильно порізаним узбережжям, розділений горами і пронизаний по всім напрямкам суднохідними ріками і сухопутними римськими дорогами – тобто, дуже близька географія з Балканським півостровом.
Клімат теж…
Морський.
Ось населення – так, населення мало. Приблизно, як в Греції часів Гомера. А то й раніше.
В результаті – транспортно-інформаційна зв’язність на цілком архаїчному рівні. Приблизно, як в Греції в період перед формуванням полісів. Коли ще ніякої держави й гадки немає.
І невідомо, якою вона ще буде.
Але ПОЧАТКОВІ УМОВИ – ВЖЕ Є.
Правда, Європа скоріше не стільки МОРСЬКИЙ регіон, скільки ОКЕАНСЬКИЙ. Але ж і цивілізацію вона потім створила відповідну. Втім, це буде дещо пізніше.
Щас ми, мало-мало, відволіклися.
Повернімося до античного Риму.
Головною особливістю формування римської СУХОПУТНОЇ держави було море.
Нічого дивного, можна сказати, – це ж все-таки півострів, як-не-як.
Але тут особливість була не в мореплавстві, а у відсутності його у римлян. (Вони тоді ще римлянами не були, але Бог з ними.) Точніше – в наявності його у сусідів. Бо ж усі, кому не ліньки, так і норовили колонізувати “маленьку, але горду” пташ… Італію, я хотів сказати. І фінікійці, і греки, і навіть етруски – з Півночі.
Етруски, до речі, спочатку втерли носа всім іншим – перші царі Риму були етрусками, як відомо. Аж поки вільнолюбні римляни не грохнули Тарквінія Гордого (Брут там, також, здається, приймав участь) і не заснували свою республіку.
Тобто, царство в Римі з самого початку не прижилося.
Що, нібито, дивно. Після усього, вже сказаного.
Чому так сталося?
А, ІМХО, ось чому.
Ситуація в Італії на момент виникнення Риму ось яка.
На півночі – етруски. На Півдні – Велика Греція. А Рим – якраз по самісінькій середині між цими двома “тенденціями”. На межі середовищ.
Коли незрозуміло, приведу більш наочний приклад: Запорізька Січ. Вона також з’явилася в схожих умовах. На Півночі – Польща, потім ще й Москва на Сході, на Півдні – Стамбул. А між ними – Дике Поле. Нічийна земля. Прикордоння. Тобто, місце, де якась держава виникнути не могла – її роздовбають з обох сторін. Але людям, які там живуть, потрібно ж якось організовуватися… Ось і виникає об’єднання дрібних груп за функціональною ознакою – котрі ні з тими, ні з цими, а самі по собі.
Демократія, тобто.
Коли б у Січі з боків було море – невідомо ще, що б стало як з ляхами і московітами, так і з турками, і де була б зараз столиця. (Хоча все інше, здається, пішло б тим самим шляхом – я маю на увазі колонізацію Сибіру). Але моря в степах України не було. Так що сталося так, як сталося.
А ось з Римом вийшло саме так.
І, крім того, з Півночі у нього була централізована держава, що народжується – етруски, які так і норовили підім’яти всіх під себе, а з Півдня – пістрява купа грецьких і фінікійських колоній.
Також, щиро кажучи, не ангелів. Але, оскільки колоністи являли собою МОРСЬКІ цивілізації – то й спиралися вони в першу чергу на МОРСЬКЕ господарство, а не на сухопутне. І зацікавлені вони були не стільки в ЗАГАРБАННІ (хоча й не без цього, звичайно, – але незмірно менше, ніж північний сусіда) земель, скільки в ТОРГІВЛІ. І боротися Риму доводилося зовсім не з Півднем. А з Північчю. В тій ситуації логічним було скопіювати південну, більш прогресивну (так їм уявлялося, втім, майже так і було – за винятком того, що римляни в даному випадку поставили коняку позаду воза: демократію попереду мореплавства) організацію. Відмінну від форми правління ненависного окупанта, мда…
Ну, а далі пішло-поїхало майже само собою.
Поки воювали за “свободу” на півострові – нічого іншого й не вимагалося – система управління цілком справлялася. Коли дійшло до Пунічних війн ( а Рим вступив у них без якоїсь підготовки і навіть без якихось уявлень, чим же власне морська війна відрізняється від сухопутної!!!) – державна організація Риму вже склалася і працювала, як добре відлагоджений механізм навіть в умовах, для яких вона, здавалося, і не призначалася.
В якості прикладу.
Як Рим вийшов переможцем у війні з Карфагеном на морі?
Ну, нонсенс же!
Карфаген – це фінікійці. Морський народ, найкращі мореплавці всіх часів і народів – в Середземномор’ї, як мінімум (і прабатьки демократії, відмічу в дужках) – з цим ніхто і ніколи не сперечався. Їм рівних не було, так би мовити, “ни в труде, ни в бою”. Правда, греки при Саламіні їм вломили – в епоху Марафону і грецько-перських війн, мда...
Але, в цілому, там і була-то одна битва. І її результат залежав не стільки від того, що греки змогли заманити своїх противників у вузьку протоку, а від того, що резерви перського флоту були знищені напередодні штормом. Але в будь-якому випадку – фінікійці після Саламіна продовжували вештатися морями Середземномор’я, ніби нічого й не сталося. Тоді як карфагеняни після Пунічних війн (після 2-ої, здається)… Такова, панімаш, се ля ві!
А сталося тоді щось дуже несподіване.
Римляни, які мало що тямили в морській справі взагалі і в морській війні зокрема, взяли, та й винайшли морську піхоту.
В ті часи як билися?
На морі, значицця?
Тараном і абордажем. Причому абордаж був основним способом. Кораблі сходилися один з одним, зчіплювалися і висаджували абордажні партії (Пробачте за повтор загальновідомого). Само собою, оскільки справа відбувалася на морі, ніхто в бою обладунками не користувався – у випадку простого падіння за борт це вірний камінь на шию і гарантоване потопання. А впасти за борт було простіше простого – при абордажі з корабля на корабель СТРИБАЛИ. Через борт. Як пірати у голлівудських фільмах, та й в реальності також, потрібно визнати. Так і пірати обладунками при цьому не заморочувалися – хлопці мали кебу в голові!
А римляни придумали просте (і хитре!) вдосконалення – абордажні містки. Вони їх “воронами” прозвали. Місток з залізним дзьобом перекидався на борт корабля противника. Там впивався дзьобом в палубу (чи ще в щось). А по містку, як по Катериненській, на ворожий корабель вломлювалися гопліти у важкому озброєнні. Безобладункові противники з ними нічого зробити не могли.
Так і скінчилося панування Карфагену на морі.
Так ось: який моряк в тверезому розумі міг додуматися до того, щоб ІТИ НА АБОРДАЖ В ОБЛАДУНКУ?!!!
Категорично стверджую – НІЯКИЙ!
А римляни – ДОДУМАЛИСЯ!
ПАЦЮКИ СУХОПУТНІ!
(Адназначна!!!!!)
Зате які вони дороги лаштували! (Он в Криму до цього часу користуються.)
Без усяких асфальтів, котків і іншого шпалоукладочного обладнання…
От би нам зараз так…
Одним словом, став Рим “владычицей морской”.
І сама золота рибка слугувала йому на побігеньках, мда…
І ось тут починається найсмішніше.
Рим, як був, так і залишився сухопутною країною. Держава централізовано захоплювала прилеглі території і розселяла на них своїх підданих.
Тобто: повторю – саме ЗАГАРБУВАЛА сусідів військовою силою і приєднувала їх до себе. Рим не проводив ТОРГОВОЇ експансії. Виключно військову.
А це прикмета континентальної цивілізації!
І ніяких дослідницьких морських експедицій нікуди не посилалося.
Та й що там було досліджувати? В Середземномо’ї і так все було відомо, а в океан... І судна не ті, й не так вже воно й потрібно – та й навіщо?
Тому флот використовувався тільки як транспортний засіб (ну, і військовий також, однак для нас в даному конкретному випадку це значення НЕ ГРАЄ і ролі НЕ МАЄ…) не більш того.
Ніякого серйозного впливу на життя Пакс Романа море, за великим рахунком, не здійснювало.
Ну, принаймі, прийнято так вважати.
В принципі, це вірно.
Але був деякий НЕВЕЛИЧКИЙ вплив.
Точніше – два.
І ось ці два моменти в історії Риму виявилися, як не дивно, вирішальними.
Коли не фундаментальними.
Ну, по-перше, – це, звичайно, транспорт.
Тільки завдяки морським перевезенням Рим зміг так освоїти регіон Середземного моря. Для порівняння – скільки вони там змогли захопити “пішкодралом”: за найбільшим рахунком тільки південну Європу. (Насправді значно менше, тому що без флоту ні Іспанію, ні Балкани вони не змогли б не те, що втримати, а й завоювати – надто далеко. Про Єгипет, Палестину, Азію і все інше, я вже промовчу...)
А по-друге...
Заволодівши морем, Рим проти власної волі підняв свій показник ТІЗ до рівня морської країни.
Чи потрібно пояснювати, що це означає?
Само собою, в морську цивілізацію Римська республіка не перетворилася. Але вона різко знизила демографічний тиск всередині себе – за рахунок регулярного переселення людей в провінції.
За рахунок цього вдалося зберегти від руйнування демократичну традицію в метрополії – оскільки боротьба за владу не сягала рівня бійки павуків в банці – завжди був якийсь, але вихід. За кордон, тіпа… В провінцію…
А на нових землях… ну, там не до створення централізованих держав було.
Тим більш – і було-то нікому. Всі ж колоністи – римляни. Республіканці, тобто. І, знову ж таки, територій неосвоєних – до беніною мами. Поки їх всі приведеш до єдиного знаменника…
Ось коли це вдалося – до першого століття нашої ери (!) – і всі береги Середземномор’я виявилися заселеними… Тобто, коли щільність населення досягла якогось критичного рівня – ось тільки тоді в Римі й завелися цезарі…
А з Римом ситуація чим цікава: повинна була бути деспотія – сформувалася республіка; ставши, по суті, морською державою, тим не менш, Рим зостався цілком сухопутною країною, а, крім того, перетворившись в імперію – так і залишився демократією!
І все через своє географічне розташування!
Біля моря, тобто.
Як там Іван Васильович казав: “от шо крест животворящий делает”!
 
Декілька зауважень загального порядку.
До реформи 1832 (?) року виборчими правами у Великобританії наділялося близько 5% населення, а верхня палата так і взагалі формувалася за принципом наслідування. “Олігархія, обмежена бунтом” – так характеризували сучасники британський політичний устрій, а була ж ще й величезна колоніальна імперія. Так що тодішня демократія – це правління меншості, причому не дуже значної. Принцип “одна людина – один голос” досягнутий був у Британії лише в 1948 році (у нас раніше – за “сталінською” конституцією 1936 року). Просто уявлення про загальну рівність склалися не так вже й давно, і права якогось там простолюдина нафіг ніким не розглядалися.
 
Про Рим.
Тривалий час існувала Італійська федерація, коли всілякі самніти, марси і різні-інші італики знаходилися в залежності від римлян – ось і висновок відносно розмірів держави і форми правління.
А Спарта з її ілотами?
В традиційному суспільстві не було уявлень про “людину взагалі”, тут головними були отримані статуси: не грек – значить, варвар і раб від народження.
Та й християнство в зрілому вигляді надавало рівність тільки в загробному житті, в земному: в землі – черв’яки, над ними – селяни, над ними – барони, над баронами – король, вище ангели і Бог. Драбина Іакова, коротше кажучи, всяк знай своє місце!
Тобто, саме значення слова “демократія” з часів Перікла пройшло величезні зміни і не варто його осучаснювати.
А видатні особистості не з царів в історії Древнього Сходу, звичайно, були, але,на відміну від Сцеволи, вони менш відомі.
Та й про чисто зовнішню подібність…
Воно, звичайно, відмінності США від Риму є, але…
Ось кит, наприклад, не риба. Однак, плаває аніскільки не гірше...