Три тижні червня в Україні були насичені різними подіями. Це і послання Президента до народу, і сто днів Уряду, а особливо допитливим стало зрозуміло, яким чином в Україні готуються і приймаються в першому читанні закони, які стосуються кожного з нас, особливо якщо зважати на закладені в них норми щодо можливості грубого порушення Основного закону – Конституції. А звідтіля виглядає психологія ініціаторів законопроектів, яка є індикатором їхньої правосвідомості і справжнього ставлення до прав людини і демократії. Бо декларується одне, а практично робиться зовсім інше, навіть протилежне.
 
Остаточно стало зрозуміло, що за модель владної поведінки в Україні прийняті російські зразки.
Хто не бачив телетрансляції послання Президента України до народу, тому не відома фінальна сцена цієї вистави. Я випадково бачив повторення. Втратив трохи часу, але не жалкую, бо закінчення дійства спантеличило: «Урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України» - передбачає ст.2 ЗУ «Про Державний Гімн України». По закінченню звернення Президента замість Гімну України зазвучало «Боже царя Україну храни». Відверта алюзія, між іншим.
 
Про зміст Послання уже ніхто не згадує. Звичайно – це ритуальний декларативний документ, дещо суперечливий за змістом, в якому проголошені бажання не можуть бути досягнуті реальними діями влади.
Наприклад, я не вірю, що влада взялася будувати Україну для усіх людей, а не для обраних. Скептично ставлюсь до твердження, що повертається довіра інвесторів. Не бачу спроможності влади запропонувати ефективну модель розвитку замість "старої пострадянської економіки". Не вірю в щирість критики чиновництва і корумпованих судів. А щодо побудови демократичної держави – тут зовсім не в’яжуться дії Президента ні з теоріями, ні з демократичною практикою, ні з логікою.
 
Усі ці та інші не згадані суперечності, на фоні бутафорської урочистості, та вперте намагання влади досягати результатів репресивними методами наштовхують мене на думку, що послання та нові закони, що видаються як реформаторські, пишуться людьми, котрі ігнорують стан суспільних відносин в Україні і прагнуть деформувати свідомість людей в невластивому нам напрямку. Не буду затримуватись на детальних поясненнях, але ідеї самодержавія і царя – це не український менталітет. Дуже цікаво, про що думав автор «бестселлеру» «Україна не Росія» - Кучма Л.Д., спостерігаючи яких «успіхів» досяг його фаворит і вся його рать на шляху зовнішньополітичних «успіхів» в східному напрямку та вмінні створювати антураж.
 
Раніше нас навчали, що суб’єктом історії є народ. Але не можна відкидати і роль особистості в історії.
Давайте згадаємо, як розвивалась країна в залежності від того, хто її очолював (кому не цікаво – може пропустити).
 
Л.М.Кравчук – партійний стиль керівництва, не вирішив своєчасно жодної проблеми, що стояла перед новоствореною державою. Погодився на дострокові вибори Президента в 1994 р. в результаті суспільно-політичної кризи. Не дав початкового імпульсу для успішного розвитку держави.
 
Л.Д.Кучма – в період 1994-2004 рр. керував державою, як директор керує заводом. Опустив країну до рівня свого розуміння культури і інших цінностей. В 2002 р. довів ненависть до себе до кульмінації, почалася акція «Україна без Кучми». На жаль, акція не була доведена до логічного завершення. Не знаючи що будує, залишив країну сконструйовану за принципом колумбійського наркокартелю: є кілька баронів, їхні сім’ї, їхнє оточення, бойовики, робоча сила, зброя, наркотики, проституція і усе інше, що необхідне картелю.
 
В.А.Ющенко – 2005-2010 рр. Від керівництва самоусунувся. Деякий час обов’язки Президента виконував В.Балога. Але, принади влади зіграли з ним злий жарт, за що і був вигнаний. В.Ющенко залишив країну дезорганізованою, недисциплінованою, розчарованою і зовсім безпорадною. Країні передалися ті якості, які дуже властиві йому самому.
 
В.Ф.Янукович – 2010 - …..
Отут я не став би легковажити. І тим більше не допустимо давати примітивних оцінок. Історія знає достатньо випадків, коли особа, яку серйозно не сприймали з самого початку, залишалась при владі на довгий час і мала вирішальний вплив на розвиток країни. Приклади? Будь ласка, далеко ходити не будемо: Й.В.Сталін і Л.І.Брежнєв.
Сталіна зневажали його більш освічені і розумні соратники. Брежнєва розглядали як компромісну фігуру, яку можна легко замінити. А обидва «воцарились» на довгий час і визначали долю 1/6 частини земної кулі і мали вплив на розвиток багатьох інших країн і народів.
В.Янукович не має такого масштабу і території, але свою партію зіграти може. Тим більше, що на даний час має достатню підтримку сусідньої впливової держави. Перші сто днів Президента при владі засвідчили, що штурвал управління державою він тримає міцно. Ніхто із оточення Президента не в стані і не буде навіть намагатися щось поправляти в стилі його керівництва. Зовсім інше питання, чи подобається нам усім той курс, яким нас збираються вести.
 
Тільки інерція маси корабля, може завадити різкій зміні курсу шляхом небезпечних маніпуляцій з штурвалом.
Тим часом, я знову звертаюся до послання Президента і цитую один із його закликів до шановних співгромадян: «До процесів політичного управління має бути залучений кожен громадянин, система державних інститутів – поставлена під контроль громадян».
 
Прекрасний заклик. Пропозиція: давайте підтримаємо Президента якраз в цьому напрямку!!!
Як поставити систему влади під контроль? Давайте створювати осередки народного контролю. Відразу відповідаю скептикам – це не той громадський контроль, ідею якого дискредитував Василь Волга.
Народний контроль якомога скоріше має стати дійсно народним органом контролю з правом перевірки через Рахункову палату України використання наших коштів, усувати чиновників від влади і виконувати інші функції. Але починати необхідно з громадської ініціативи. Навіть неформально об’єднані громадяни можуть мати вирішальний вплив на результат виборів. Крім того, не потрібно забувати, що народне волевиявлення здійснюється не тільки через вибори. Є ще референдум та інші форми безпосередньої демократії, які можуть бути ефективно використані.
 
Дозволю собі деякий відступ, бо існує велика імовірність того, що нинішня влада остаточно дискредитує законодавство про референдуми. Той проект закону (№ 6278, дата реєстрації 29.04.2010), який пройшов перше читання у Верховній Раді, передбачає такі механізми його ініціювання, проведення і затвердження результатів, котрі відкриють широкий простір для маніпулювання народним волевиявленням. Демократію без справжньої демократії ми уже проходили. Тепер черга загравання влади з народом через ілюзорні можливості роздратованих постійними невдачами людей впливати на вирішення доленосних питань, які можуть легко «розірвати» країну.
Це підтверджує висока активність публікацій на сайті ДД щодо пошуку винних, ментальної і культурної несумісності громадян Східної і Західної України та пропозиції когось кудись силоміць відокремити. Авторам подібних закликів буде не зайвим ознайомитися із ст.110 КК України «Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України».  Публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій – це уже закінчений склад злочину.
 
В Україні фактично почалася зміна форми правління. Президент стає єдиним центром впливу на усі гілки влади. Це потребує внесення змін до Конституції, яку обіцяли не зачіпати. Але дуже кортить знову переписати поки що Основний Закон і закріпити по-новому статус кво. Якби ж тільки проблема полягала в Конституції. Наша біда у невиконанні жодних законів, і Конституція тільки один із них, а ще гірше лихо – ігнорування інтересів власного народу і бездарне управління країною. Кількість накопичених проблем вимагає якісних змін системи влади. Невже не зрозуміло, що в межах існуючої системи влади розв’язання наших проблем НЕМОЖЛИВЕ.
Країна все глибше грузне в боргах, часто йде на невигідні для себе зовнішньоекономічні угоди, на відчуження за безцінь важливих об’єктів і при цьому методично душиться власний малий і середній бізнес.
Скільки років ще потрібно чекати, щоб дійшло, хоча б до більш розвиненої частини людей, що ми на шляху до краху?
Ніякі тасування старої колоди політиків і переписування під конкретну особу законів до успіху не приведуть.
Це чергове відтягування кардинального вирішення проблеми державного устрою в Україні. Але, ні в якому випадку не федералізація на даному етапі розвитку. Проблема не в географії територій, а в фінансовому грабунку місцевих бюджетів на користь центрального. Так «освоювати» кошти легше.
 
Далі по темі. Я не знаю як будуть розвиватися події в Харкові, в Києві чи в інших місцях, але якщо «правоохоронні органи» не реагують на явні порушення прав людей, а тим більше, самі їх порушують, ніхто не мішає самим людям з допомогою правозахисників підготуватися і провести засідання народного трибуналу стосовно винуватців та причетних до порушень керівників і активних виконавців із розглядом усіх їх «подвигів» на шляху до влади і при владі. Необхідно креативно підійти до проведення процесу, залучити ЗМІ, та і через інтернет інформація швиденько поширюється. І можна буде оцінити ефект від такої громадської акції. Можливо наслідком буде необхідність реагування з боку найвищих посадових осіб держави, якщо вони не бажають свідомо ганьбити свою країну. Навіть найвища посадова особа, що ігнорує свій народ, не має політичної перспективи.
 
Не перестають поступати звістки про катування і навіть загибель людей в органах міліції, ІТТ, СІЗО. Ніяка критика їхньої роботи уже не допоможе. Роками їхнє керівництво «розбирається» і не знаходить винних. Це усталені методи роботи, які допускають певні «прорахунки». Їх так учили. Тому, час зрозуміти усім, що небезпека поруч і може торкнутись будь-кого. Необхідно мати запобіжники від будь яких загроз для суспільства, особливо із врахування психології нинішніх можновладців.
 
На цьому сайті присутні представники різних регіонів. Владу критикують усі без винятку. Контроль влади повинен об’єднати усіх. Основне почати щось робити, а не тільки гризтися один з одним в інтернеті.
 
Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади і органи місцевого самоврядування (ст.5 Конституції).
Так давайте використовувати свої можливості і здійснення влади і контролю за тими, кому владу довірили, бо уже через кілька місяців ми усі будемо мати проблеми з комунальними тарифами, розрахунок яких проведено за методом «включено все» – безгосподарність, роздутий штат, неіснуючі послуги, халтура і т.д., а далі з підготовкою до зими, побутовими аваріями, конфлікти із забудовниками та інші неприємності, з яких ми не вилізаємо.
Тому давайте гуртуватись і захищати себе уже в найближчі вибори до місцевих рад, щоб вони остаточно не перетворилися на органи влади по обслуговуванню інтересів своїх членів.
 
І ще одна пропозиція. Ця уже дуже практична. Усі ми пересвідчилася, якої сили в Україні набула банківська система. А з чого багатіє будь-який банк. Та з наших з Вами грошей, які він перепродує іншим під більш високий відсоток, ніж обіцяний Вам. Тобто з лихварства. В умовах, коли існує вірогідність обкладення податком наших депозитів, я б запропонував за власний кошт створювати систему народної кооперації. Ще в 1992-93 рр. із заснування фермерського руху, я рекомендував створювати фермерам свою  інфраструктуру: сервісні пункти, фірмову торгівлю, систему консалтингового обслуговування, охорони, кооперуватися один з одним і т.д. В той час у фермерів не було достатніх коштів. Їх і зараз не має у потрібній кількості у будь-якого виробника, тому у нас до цих пір не створена цивілізована інфраструктура, яка в стані забезпечити зберігання вирощеної сільськогосподарської продукції, постачання м’яса, молока, овочів і фруктів до споживача, надання гідного рівня обслуговування. Усе на рівні сільського базару з перекупщиками.
Серед нас достатньо фахівців, які можуть практично допомогти організувати будь-яку справу. Людям в регіонах більш зрозумілі можливі напрямки і способи розвитку підприємницької ініціативи. А власні кошти і надійні організаційно-правові форми їх здійснення ми завжди знайдемо. Якщо навіть взяти для розрахунку тільки людей зайнятих в підприємництві, а це біля 6 мільйонів осіб, для яких 1000 грн., а часто і 5000 і 10000 грн. не є надзвичайно великою сумою, то ми багатші будь-якого нашого олігарха, у яких стільки готівки немає.
Таким чином можна буде створити серйозну систему кооперації (в загальному розумінні) з матеріальними активами, що дозволить не тільки об’єднатися але і вирішувати будь-які поточні і перспективні питання. Об’єднання, перш за все, – це система захисту своїх інтересів. А тут і до реального втілення в життя народного контролю недалеко. В умовах запланованої зміни законодавства в бік посилення впливу влади і навіть роботодавців на права усіх громадян, ми приречені об’єднуватися і організовано коректувати поведінку влади і усіх бажаючих мінімізувати наші свободи.
 
Прошу розглядати мою пропозицію як ідею, яка може бути інтерпретована в будь якому напрямку, що дасть результат. Особисто готовий надавати поради, рекомендації і приймати дієву участь в практичній діяльності.