ДЕМОКРАТІЯ. Частина друга.
 
Чому Греція?
Дійсно, чому?
Коли демократія – винахід острівний?
Як же так сталося, що саме в Греції ця сама демократія ствердилася саме як система державних відносин? А не в Єгипті, не в Месопотамії, не в Китаї, не в Індії… Ні деінде ще.
Глянемо ще раз на карту.
Ось Хречеський півострів… Чи Пелопоннеський? Втім, чи не один нам біс…
Як вже з’ясовано, держава з роздробленою територією має менше можливостей для централізації, ніж “суцільносухопутна”. Єгипет, Мала Азія, Індія, Китай – це суцільні шматки суші, пронизані транспортними артеріями річок. В різних умовах це дещо по-різному дається взнаки, але скрізь саме по рікам здійснюється доставка вантажів і повідомлень. Саме на цьому стоїть держава. Називається це транспортно-інформаційною зв’язністю. (Нібито так! Здається…  )
Не знаю, хто цей термін ввів у застосування (однозначно, не я!), але він добре показує можливість тієї чи іншої території для здійснення контролю над нею. У Єгипту в цьому сенсі даний показник, можливо, можна вважати ідеальним. В Малій Азії, Індії, Китаї – явно чогось не вистачає (чи навпаки, щось зайве) – там не було такої жорсткої і такої стійкої централізації, як в долині Ніла.
Скоріше за все, цим фактором – який понижує значення транспортно-інформаційної зв’язності (далі ТІЗ), – є сама територія. В Єгипті – вузька смуга по обидва боки ріки. А у всіх інших місцях територія розширюється на пристойні відстані. Швидкість переміщення падає, витрати на транспортування зростають…
Ну, все інше, думаю, зрозуміло…
На островах нічого цього немає. Територія мацюпусінька, від берега до берега дійти – не захекаєшся. Та й що там робити? Основна стаття доходу – море. Суша – так, допоміжна… Головне, щоб плавзасіб був. Все інше – дурниці. ТІЗ тут така, що подібна ніякій сухопутній державі не снилася.
Правда, варто уточнити – не снилася в моторошному сні – тому, що при такому рівні зв’язності населення країни стає подібним до газу гелію – надлегким і надтекучим. Втримати його в межах кордонів просто-на-просто неможливо.
Та й не потрібно. Бо коли для сухопутної держави багато “трудових резервів” під контролем – добре (навіть коли в результаті час від часу дев’ять десятих населення вимирає від голоду, епідемій і громадянських війн, як в Китаї), то для морської держави – це проблема. Гомосапієнсів потрібно кормити, потрібно їх десь розміщувати. Недаремно експансія за межі своєї території у морських народів (і морських цивілізацій) – є не предметом воєнних походів (хоч і може так виглядати) або пошуком “еліксиру безсмертя” (а які еХспотикції за ним споряджалися! З яким розмахом!) – а просто перманентним фактором життя. Надлишки населення просто скидаються назовні, шукати своєї “нової кращої долі”.
А ось тепер глянемо на Грецію ( У неї тоді інше ім’я було, але це нам зараз неважливо).
Що являє собою територія цього регіону?
Ні риба, ні м’ясо.
В розумінні, ні суша, ні море, звичайно.
Півострів виглядає, як ганчірка, яку довго і завзято шматував веселий песик Тузік – дрантя. Затоки, протоки, прибережні острови…
Узбережжя порізане так, як рідко де на земній кулі. Хіба що в Скандинавії. Там також – затоки неміряної довжини, фіорди, але порівняно вузькі. Однозначно простіше човном переправитися, аніж вздовж берега кругаля накручувати. І не даремно Скандинавія батьківщина норманів-вікінгів – там самою природою умови для того призначені, що краще човном користуватися, ніж возом. Так воза там, здається і не було…
Але в Скандинавії з сушею гірше, ніж в Греції. В тому сенсі, що краще – більше її там. Скандинавія хоч також півострів, але витягнутий не в довжину, а в ширину. І пішки там ходити з кінця в кінець зовсім нецікаво.
В Греції ж не так.
Територія півострова ніби квадратна. Що вшир, що вздовж приблизно однаково. Та плюс до того, вона ще вздовж та впоперек розділена горами. На додачу до заток. І утворилися компактні ізольовані райони, за своїми умовами – клімат, врожайність – цілком пристосовані для самостійного прокорму цілком пристойної кількості населення. Хоча й не позамежної.
На додаток до всього з півночі територія Греції прикрита важкопрохідними горами. І самим грекам вийти не дуже зручно – але й навала з півночі також утруднена. Це вам не Китай, де довелося з незапам’ятних часів майстрячити те, що потім прозвали Великою Стіною.
Плюс ще – дороги. Клімат, ґрунти – не потрібно спеціальне покриття мостити. Та ще те, що комунікації складалися на коротких внутрішніх транспортних лініях – це вам не Скандинавія, знову ж таки. Тобто – непросто ізолят, але й ізолят, що має внутрішню транспортну мережу крім зовнішньої.
Одним словом – затишна така місцевість. З усіх боків захищена і вельми сприятлива для розвитку власного мореплавства. І в той же час – і для сільського господарства сприятлива. І територія для нього – сільського господарства – також достатня. Недаремно, наприклад, внутрішня область Греції – Беотія – називалася в Елладі житницею. А про її мешканців в усіх інших містах Еллади ходили анекдоти, як про недолугих та тупуватих. Одним словом, селюки, що з них візьмеш!
Коротше, на грецькому півострові виявилися прямо-таки ідеальні умови для формування одночасно і морського, і континентального типу господарства.
Вони й сформувалися. Кожне.
Але оскільки особливих переваг не було у жодного, то вийшла там така собі химера. (Не гумільовська. Чи все-таки гумільовська? Не пам’ятаю…) Наприклад, Спарта. Що відомо про її мореплавців? Та нібито нічого. А вона ж на березі розташована. І плавали спартанці, між іншим, цілком навіть. (Правда, афіняни їм завжди триндюлєй вставляли. Втім, раз на раз не приходиться…) Але за дивним збігом обставин, там, в Спарті, з самого початку запанував моторошний тоталітаризм. (Чи як там його назвати, не знаю. Дехто навіть і як фашизм визначає.) Принципи єдності нації. Вищість над всіма іншими. Як наслідок – наскрізь мілітаризоване суспільство, зациклене не на мореплавстві, а на військовій справі. Парадокс отакий-от.
Причому в той же час, державний устрій в Спарті був скоріше демократичним, ніж тоталітарним. Царі там були, але абсолютної влади не мали (та й зі звичайною владою там, здається, у них було не так щоб дуже…)
Про Афіни, мабуть, можна й не балакати. Це ж, тіпа, якраз світоч демократії!
А трапилося там у них ось що.
Територія власне підвладна афінському місту-державі – невелика. І з ростом населення всі околиці були розорані, що називається, “до основанья. А затем…”
А потім виявилося, що з цього вже не прокормитися.
Були б Афіни містом сухопутним – воювати б їм з сусідньою плодоносною Беотією! Але Афінський поліс був істотою двоякодихаючою. І зробив ставку цілком на море. Точніше – на морську торгівлю. Афіняни скрізь на своїх полях стали вирощувати оливки. Тільки оливки, нічого крім оливок. Збирали ці оливки – і везли по всьому Середземному морю на продаж! Чим і кормилися. І, потрібно сказати, кормилися непогано. Власне, на цьому фундаменті виросло все афінське багатство.
І розквіт цієї самої грецької демократії прийшовся десь на цей же період. А ось в Беотії ніякої демократії не утворилося. Звичайне традиційне суспільство на чолі з Найголовнішим. Цар, аристократія, селяни…
Правда, було одне невеличке “але”.
В Беотії ніколи не траплялося перенаселення. І, як наслідок, не відбувалося ніяких грандіозних загарбницьких війн. Ну, тобто, були, звичайно, як же без війни, але на рівні звичайних розбором між містами, не більш…
Причина цього проста.
Надлишок населення йшов на сусідні землі – на узбережжя. А там завжди робочі руки в ціні були. Комусь же потрібно було по морю ходити і кораблі ладнати…
При таких умовах демографічний тиск всередину регіону не доходив до межі і централізована держава там (і тоді!) виникнути просто не могла!
Тобто – і це важливо! – грецький регіон виявився по своїм характеристикам не континентом, а островом. І не островом навіть, а архіпелагом. З досить ізольованими один від одного частинами, тим не менш, зв’язаними між собою надійними транспортно-інформаційними зв’язками. (Все та сама ТІЗ.)
Тобто – це варто підкреслити особливо (мабуть, суцільною товстою рискою): коли при інших однакових умовах ми маємо місцевість біля водного простору, з ВЕЛИКОЮ порізаною береговою лінією, коли з будь-якої точки території можна ШВИДКО І БЕЗ ПРОБЛЕМ дістатися до узбережжя, і в нас на цій території є певна кількість населення (а навіщо нам територія без підданих?) – то рано чи пізно у нас тут виникне МОРСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ. (Ну, цивілізація – це в ідеалі, звичайно, але культура – обов’язково. На Чукотку гляньте, наприклад.)
Можна навіть формулу скласти. Тут буде площа, довжина узбережжя, швидкість переміщення всередині країни і чисельність населення. Формулу можна записати, як співвідношення добутку довжини берегової лінії (L), швидкості пересування всередині країни (V), чисельності населення (N) до площі території (S).
Тобто: L*V*N/S=C
С – тут зв’язність. Та сама, транспортно-інформаційна.
З ростом L, V, N значення С буде збільшуватися. А з ростом території, відповідно, падати.
Здається. По цій формулі вже можна щось вирахувати.
А розмірність вийде… вийде розмірність… е-е-е… Метри помножені на метри в секунду і на гомосапієнсів і ділені на метри квадратні….
Е-е-е-е… два пишемо, три запам’ятовуємо… Сто тищ зрітєльов по одному рублю…
Жутка штука ці ділені з дільниками… блін!
Вроді, виходять гомосапієнси в секунду…
Коли я чогось не переплутав.
Чой-то мені раніше такі розмірності не зустрічалися. М-да…
Але, коли подумати, не так-то вже й по-дурному виходить.
Коли б це була тільки транспортна – тоді б кілограми секунду, саме пропускна здатність системи. Це коли в умові просто вантажі закладалися. Але ж я сам ввів населення… Ось що увів – те й отримав!
(М-да, так ось ти який виходить, північний олень.
Тобто, цветочек аленький...)
І – я не обчислював, але готовий битися об заклад – для всіх морських культур цей показник буде приблизно однаковим. А ось для континентальних може бути різним. В значно більш низьким, ніж у морських. Втім, за абсолютну однаковість не ручуся. Але тим не менш!
Одним словом – на Пелопоннесі, цілком континентальному за площею районі склалися, по суті, острівні умові існування.
І виникла держава з ДЕЦЕНТРАЛІЗОВАНОЮ СТУКТУРОЮ.
(Ну, не те, щоб держава… Але регіон – аднозначна!)
Вона, до речі, не так вже й довго проіснувала. Простий ріст населення змінив значення показника. І в результаті з’явився Олександр Дворогий, тобто, Іскандер Македонський.
Його завоювання не дало особливого результату в плані побудови імперії (та й не могло, для цього не було достатніх технічних засобів). Але в процесі цього грандіозного походу в Ойкумену була буквально УКОРІНЕНА сама ідея демократії. Після цього вона вже не могла зникнути з умів та літописів. Цієї спроби цілком вистачило для того, щоб дану структуру зафіксувати на папері (пергаменті, папірусі). А оскільки результати – розпад практично всіх континентальних держав Древнього Світу – були досить вражаючими, то склався міф про такий собі могутній світ свободи і процвітання – демократію. Втім, йому було від чого скластися….
Однак, повернемося до децентралізованої структури державного управління.
От Європа, наприклад. Там також – купа цілком демократичних держав – а ось ЄДИНОЇ імперії не було. (Хоч спроби – були! Держави – вони ж завдяки цивілізації і з’явилися. А цивілізація – культура міст. І держава – форма взаємодії міст. І витоки тієї чи іншої держави так чи інакше починаються з якоїсь початкової культури. І скоріше території, ніж населення. Населення ж може бути і прийшлим, як в тій же Греції чи Англії. А територію-то – не пропьйош!)
І взагалі.
Фінікія, Греція, Скандинавія, Данія, Голландія, Англія, Португалія, Іспанія, Бельгія, Венеція…
У всіх цих країн яскраво виражені:
- мала територія;
- сильно порізана берегова лінія;
- час, за який можна дістатися до моря з будь-якої точки території – максимум дні, а взагалі години;
- висока щільність населення.
Це не може бути просто так.
Звичайно, у всіх цих країн всі чотири особливості присутні по-різному.
Іспанія і Португалія – ніби країни з цілком прямими берегами. А в Іспанії ще й територія чималенька. (Втім, це в порівнянні з Голландією чи Данією. Так то ж – не одна шоста суші!) Тільки ж у всякому правилі бувають винятки. От коли б їх зовсім не було!
Але чи будуть у когось сумніви, що всі вищеназвані країни – колоніальні держави?
До речі, у Франції колоній було немало. І у Німеччини деяка землиця за морем була в наявності. Правда, Німеччина з усіх європейських країн пізніше за інших почала, і колоній своїх утримати не змогла. Але ж намагалася! Та ще й як!
Це вам не Расєя-матушка. Еге ж...
Яка Аляску почала було колонізувати, та врешті-решт благополучно й продала. І за заморські колонії зроду-віку не воювала. Не було чого! Та й нічим…
Одним словом: що хочете зі мною робіть, але що Греція в античності, що Європа в Новий час (на іншому витку історії) – МОРСЬКІ РЕГІОНИ.
Тобто – ДЕМОКРАТИЧНІ.
Просто за умовами існування.

Далі буде
.