Отже, епопея “лісових братів” Примор’я закінчилася. Принаймі, перша частина.
Дії “повстанців” поставили “інет” “на вуха” – незалежно від мотивів, якими керувалися “повстанці”, їхні дії виявили те, про що давно говорили “на кухнях” – жебрацька дійсність на пострадянському просторі не залишає людям іншого варіанту захисту свого інтересу, крім акцій прямої дії.
Уже зараз можна зробити кілька важливих висновків про цей виступ і яке значення він буде мати в найближчому майбутньому. І не тільки “рашки”, але й нашої країни.
Тут хтось висловлював думку, а на російських форумах це стверджували так запекло, що аж піна з рота йшла, що виступ “приморських партизанів” є спецоперацією ФСБ (МВС, ГРУ – потрібне підкреслити.)
Моя думай – це просто такі любі російському суспільству конспірологічні версії – з ВОГНЕМ У ПОРОХОВОМУ ПОГРЕБІ НЕ ГРАЮТЬСЯ. І влада в РФ це дуже добре розуміє. А це – ящик з вибухівкою закладений під фундамент самого існування “ерефії”, як єдиної країни. Ну й, самого кремлівського режиму, ясен перець.
Увертюрою до виступу “приморських партизанів” можна вважати спробу повстання в селі Муромцево, Омська область, в 1998 році і недавній інцидент з “руськими мусульманами” у Владивостоці. Співзвучність з “офіцером спецназу  ВДВ Муромцевим Романом” відразу ж кидається в очі.
Можна відразу відмітити:
1. Повна недієздатність органів влади. Ловили п’ятьох слабо озброєних хлопчаків кілька тисяч військовослужбовців, міліціонерів, бійців спецчастин, гебешників.
2. Паніка влади. Група Муромцева не здійснила жодного скільки-небудь значного теракту. А влада виставила на блок-постах навіть бронетехніку, на пошуки кинули авіацію, була блокована силовими структурами влади досить значна територія.
3. Історія з переплутаними Муромцевими. Дуже показовий факт некомпетентності і непрофесіоналізму силових структур.
Тепер поясню чому – розвідка боєм.
1. Практично перевірений можливий театр військових дій – доведено, що приморська тайга дозволяє вести довготривалу партизанську війну. І місцеве населення буде сприяти діям партизанів. (З історії відомо, що в тайзі вдало діяли партизани, як білі, так і червоні. Але теорія іноді розходиться з практикою. Тепер теорія підтверджена практикою.)
2. Лозунги і ідея повстання перевірені в реальному ділі. Виявлена реакція суспільства на призиви “приморських партизан”.
У зверненні Муромцева висувалося кілька мотивів виступу групи проти влади
1. Боротьба зі світовою “закулісою”.
2. Антисемітизм, боротьба з єврейським засиллям.
3.Боротьба з кавказцями і азіатами.
4. Боротьба з міліцейським свавіллям.
5. Боротьба з ісламізацією.
6. Сепаратизм. Відтворення Далекосхідної Республіки.
7. Російський націоналізм.
Суспільство, судячи з реакції на форумах, найбільш відреагувало на міліцейське свавілля. Сім-вісім з десяти схвалюють дії повстанців.
В цьому плані влада Росії (і України також) не врубилася в киргизькі події – люди, які дійшли до межі, переходять в активну анти системну позицію. При цьому загроза смерті чи покарання перестає бути стримуючим фактором, тому що людина ТАК далі жити НЕ ХОЧЕ.
Тому дії групи Муромцева і викликали такий сплеск схвалення в Інтернеті.
На версію розвідки боєм працює і те, що сам керівник групи зник.
Показовий факт фіналу епопеї – хлопчаки (частина) воліли вмерти, але не здатися владі.
Дії російської держави, принаймі ті, які озвучені ЗМІ, показують, що влада в РФ (і в Україні також) відсутня. Відсутня, як система інституті, що стоять на сторожі суспільного блага. За двадцять років саме поняття “суспільного блага” виродилося в поняття блага для вузького кола осіб, які “прихватизували” величезні суспільні активи, а державу використовують, як інструмент над експлуатації мільйонів рабів. Така система суспільних відносин на окремо взятій території має точне визначення – окупація.
В міліцейських відділках РФ (і України також) людей катують, принижують, вбивають.
Тому не дивно, що група Муромцева відкриває вогонь на ураження по людям в міліцейській формі. Це логічно – міліціонер давно став наочним втіленням окупаційного режиму. А під час війни – як радянсько-німецької, так і визвольної війни Української Повстанської Армії проти комуністично-радянських загарбників – партизани і солдати на фронті не розбиралися в тому, скільки дітей у ворожого солдата, як він любить тата-маму, і загалі, чому з’явився на українській землі. Сам факт наявності форми (радянської/німецької) був достатнім свідченням того, що перед тобою ворог, а ворога необхідно знищувати.
Така сама логіка спрацьовує і в цьому випадку. Навіть, коли ти, міліціонер, зразковий сім’янин і дотримуєшся всіх вимог Морального Кодексу Будівника Комунізму (в часи СРСР був такий), і взагалі прекрасна людина, ти знаходиться в рядах тих, хто проводить антинародну політику. Тому не дивуйся, що в твою голову летять кулі. Тут потрібно визначатися – або ти граєш по правилам системи і захищаєш її базові принципи, або ти за народ і тоді знімай форму.
Тепер про дії держави. Вони неадекватні і витікають з фундаментального нерозуміння ситуації. Влада відгородилася від народу дебільними ТБ-шоу, піар-компаніями з приводу неіснуючих досягнень і потужним силовим апаратом.
“Ножиці” між медіа-реальністю і реальністю постійно поглиблюється. Як наслідок, інструменти керування суспільством, перестали працювати. Відсутність зворотного зв’язку, колеги, що є принциповою відзнакою так ненависної окремим гомосапієнсам демократії.
І не випадково кістяком загону Муромцева є 18-20-річні хлопці. Сьогодні їм нічого не світить, особливо на периферії. Держава має закрито-клановий характер і вертикальна мобільність відсутня майже повністю. Крім того, відсутня ідеологія, яка дає орієнтири (в часи “совка” це була боротьба з “загниваючим капіталізмом і американським імперіалізмом”) і компенсувала принципову неможливість вирватися за рамки повсякденності. Зараз це компенсують горілка, наркотики і інші зваби аморального життя. Наслідок – принципова неможливість вирішувати конфлікти в легальних рамках, а отже, легалізується насилля, як спосіб захисту своїх прав.
Ось суть того, що зараз відбувається на Далекому Сході, а також в Україні і інших пострадянських країнах.
Системи влади, які зараз розвиваються в РФ і Україні американських політолог Самуель Хантінгтон назвав преторіанськими олігархіями. В таких системах не існує консенсусу відносно засобів вирішення суспільних суперечок. На зміну преторіанським олігархіям приходить радикальна преторіанська система, в якій основним компонентом є силовики, що контролюють владу. В цьому плані Україна поки що є преторіанською олігархією, а от в Росії вже встановився радикальний преторіанський режим. І радикальність його буде зростати з ростом конфліктів всередині РФ.
Додам, що економічна криза загострила ситуацію і в РФ, і в Україні. Тобто, конфлікт посилюється – економічний пиріг зменшується, і зменшується величина подачок, які отримує “плебс”.
В цьому плані в РФ і в Україні процеси ідентичні.
Що є, на мою думку, важливим. Ключовим є легалізація в суспільній свідомості насилля, як інструмента боротьби проти існуючого режиму. Муромцев, навіть коли це провокація спецслужб, прокладає дорогу, по якій підуть інші, озлоблені режимом, люди. А вони підуть, тому що влада не збирається карати міліцію, сваволя якої і привела до ситуації бунту.
Підсумок. Разом з війною на Кавказі, бунтами шахтарів, і соціальною прірвою, яка поглиблюється, а нині вже й партизанською війною на Далекому Сході, на сьогодні РФ є колосом на нафтових ногах. І попереду нас чекають дуже складні часи.