Санбюль останніх днів нагадує мені вітрину з коштовностями. Чесно, без булди! Коробова, Блік, Хімік, Сампо, Іванівна, Дракон. Що стаття, то свіжа думка, а в Іванівни – ціле містично- сатирично-гумористичне фентезі! Дурдом, як «Всесвіт». Читаєш і зачитуєшся.
 
Однак Дракон мене спантеличив. Добро – це зло? Прихід Януковича со товариші – це благо, яке виведе Україну в світлі далі, тобто режим сам себе знищить? "Унтер-офицерская вдова сама себя высекла?" Такий собі закон «отрицания отрицания» у виконанні  «сводного хора пузатых мальчиков – регионалов» імені братів Симоненка і Литвина. Та ніколи цьому не бувати!
 
Ніколи пасажири бульдозера не закричать «Здайомса», ніколи не визнають себе «шакалами паршивими», які все «воруют, воруют», як Василь Алібабаевич. Україну шматувати – це вам не бензин ослячою сечею розводити. Вони натомість розводять лохів, яким судячи з коментів на деяких формумах, Тимошенко ввижається потворною,  Ганя Хервам, Інна Баскервілів, та Олена Б. – симпатичними і розумними, а головна дійова особа (охраняемое лицо, якому нещодавнім указом число особистих тілоохоронців збільшили до 170 – оскаженіти можна! Не дай Боже, поб*ються і на сувеніри це чудо розберуть. А що, по Жванецькому – что охраняю, то и несу) – «гігантом мысли и отцом нової демократії.» Тієї, що «порядок». Тієї, що заслужила на витіснення ( поки що) переважаючими силами ментів.
 
І чомусь шановному Бліку десь ввижається «передчуття громадянської війни». І де, по-вашому, проходитиме лінія фронту цієї здогадної війни? Ми вже зрозуміли, що навіть вотчина ПР – Південний Схід – неоднорідна, вона вже не суцільна синя пляма, хоча і пристойних розмірів. Щоправда, організатори перемоги «Великого Кормчего» там клякс додали, домалювали три відсотки для «вящей убедительности победы». Але це так, до слова.
 
Як Ви собі уявляєте цю не дай Боже війну? Головна думка шановного автора ( Ви мене найбільше зачепили, Блік, не ображайтеся) – єднаймося в боротьбі проти головного ворога – влади ( не цитую, всі читали). Мені це нагадує Марксове «Пролетарі всіх країн...»далі за текстом). Під таке гасло мають бути якісь об**єднавчі засади ( типу, дім, діти, заробити, прогодувати, крутитися, труситися, щоб з роботи не вигнали тощо). Але ж не хлібом єдиним, і не рабськи заробленим..
 
Не узагальнюючи, не бачу підстав для об*єднання. Я не хочу об*єднуватися з тими, хто обрав Януковича, байдуже, в якому регіоні вони живуть. Я не хочу об*єднуватися з агресивною тіткою за прилавком, яка з 2004 року словесно обпльовує Україну і ратує за союз з Росією ( а це, на її думку, можливо тільки при Януковичі).
 
Я не хочу об*єднуватися з агітаторкою з Прдонівського намету, яка немов «кликуша» співала мантри про «сильну, могутню і багату Росію» ( яка, звісно, виграє у порівнянні з Україною).
 
Кримські антиукраїнці – це взагалі клініка. Я не хочу об*єднуватися з дружиною водія – грача, що віз нас з Алушти в Симферополь. Вона всю дорогу скаржилася, як «плохо русским в Крыму» і як добре хитрим татарам, яким виділяють (!) ділянки землі кращі, ніж росіянам. Скажете, нормально? А  палаци Янука в Криму та їхніх місцевих можновладців їх не обурюють? Думаєте, вони почують чиїсь заклики не те що повстати, а бодай просто організовано ними обуритися? Аякже! Зате, варто науськати їх на «Бандеру, Юлькуварофку, Нато» – ось де ви побачите справжню згуртованість у викиді антиукраїнської агресії.
 
Ці люди у 2004 не дуже заморочувалися, чому ми не повірили Підрахую і вийшли проти фальсифікацій. Саме ці люди після переголосування і проголошення президентом ВАЮ ( провалився, не виправдав,...) чомусь були в дикій претензії до міфічних «галичан», як «вкрали в них перемогу». Вони не замислювалися, що серед цих галичан були жителі всіх областей України, які не хотіли бачити в президентах того, кого вони нам нині на царство, а точніше нам на голову посадили.
 
І через цю претензію вони зараз перебувають в екстазі – таки дочекалися, наш на троні! І радісно прагнуть злитися в «едином порыве» з тими, хто на них завжди чхати (це я чемно) хотів. ( Не подумайте, що з протилежним табором, я про владу) Я не хочу брататися з підпилим пацаном з донецького регіону, який в метро в День незалежності торік причепився до мого чоловіка: «Ты чего, отец, распашонку ( це він так на вишиванку) надел? Думаєшь, жить будет легче?» Якщо для нього українська вишиванка, українська мова – екзотика, чому я маю з ним примирюватися?  Я з ним і такими, як він, не сварилася, але хай тримається подалі і не витоптує траву у Мариїнському пврку.
 
Це вони закликають нас до примирення, це вони вважають нас зомбованими ( от я посміялася з коментів на якомусь донецькому сайті якоїсь палкої прихильниці нинішньої влади). Я думаю, що ніхто ні з ким не воюватиме, хіба що в коментах. Хто точно воюватиме – це влада з народом руками силових структур і державних інституцій. Але це не зблизить нас з електоратом Януковича.
 
Скористаюся фразою їхнього Фридриха «Кому и кобыла – невеста». А комусь і яйцевдарений – мудрий президент  «с проффесиональной командой». Кажуть, що в шлюбі щасливі не ті, хто дивиться один на одного, а ті, хто дивиться в одному напрямку. От і робіть висновки, чи вдасться Януковичу об*єднати Україну, як він ( чи його спічрайтери) декларував, а його інформаційна підтримка ( Шустери – Кисельови) намагалися нам на своїх шоу втюхати.