Тільки лінивий в Україні не критикує роботу судової системи: і корумпована, і тяганина в судах може розтягтися на роки, і елементарне невиконання законів і судових процедур і т.д. А найголовніше, що навіть одержавши рішення суду, його ще потрібно реально виконати. Це уже не справа суду, а державної виконавчої служби, яку створили з метою поліпшення виконання судових рішень. Ця служба підпорядкована Міністерству юстиції. На жаль, сподівання на ефективну роботу не виправдалися. І той, хто мав нагоду примусово виконувати рішення суду, може підтвердити наскільки це не просто.
 
Чомусь так завжди – кількість органів збільшується, а ефективність їх спільної роботи різко знижується.
Цю аналогію сміливо можна застосувати і до кількості спеціалізованих судів в Україні.
Судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення  правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Система судів розділена за принципом їх спеціалізації на загальні, господарські, адміністративні суди, кожен з яких має першу, апеляційну та касаційну інстанції і найвищою інстанцією у системі судів загальної юрисдикції в Україні – є Верховний Суд.
Фінансується діяльність судів виключно з Державного бюджету України, у зв’язку з чим стає зрозумілим стан грошового і матеріального забезпечення роботи судів. Судді усіх судів в Україні за своїм статусом незалежні від будь-якого впливу і мають недоторканість.
 
Всім нам відома народна мудрість – «Від суми і від тюрми – не зарікайся». Стати «клієнтом» «правоохоронної» системи в Україні може стати будь-хто. Це стосується не тільки простих громадян, але і достатньо заможних. Причина в тому, що наша «правоохоронна» система такою по суті не являється, тому я і взяв її загальну назву в лапки. Фактично в Україні діє репресивний механізм, який не виконує покладених на нього функцій із забезпечення законності і правопорядку та ефективного захисту прав і свобод громадянина і громадянського суспільства. У цієї системи уже сформувався свій власний інтерес, який вона і реалізує, поки така можливість є.
 
Щоб не вважатися голослівним, пригадайте випадки знущань над людьми працівниками міліції, зловживань працівниками прокуратури, використання силових відомств на замовлення, незаконні рішення судів і т.д., про що періодично повідомляють засоби масової інформації. Люди звикли до таких повідомлень, але сприйняття різко змінюється, коли людина безпосередньо стає жертвою представників «правоохоронної» системи.
У випадку грубих порушень прав будь-якої людини з боку тих, хто повинен ці права забезпечувати, ті хто відчув на власному досвіді приниження і безсилля протидіяти цій системі, відразу позбавляються всіляких ілюзій.
 
Почнемо з судів в Україні. Суд є найважливішою ланкою в системі захисту прав і свобод людини. Це останній рубіж, на якому людина відстоює свої права і свободи. Суд не має права на грубі помилки, бо за кожною такою помилкою людська доля в кримінальному процесі, матеріальні втрати в цивільному та господарському процесах, невиправлені порушені права а адміністративному спорі з суб’єктом владних повноважень.
 
А нарікань на роботу судів безліч. Причиною такої ситуації, перш за все, є кадрове забезпечення всієї судової системи. Підбір та контроль за професійною діяльністю судді знаходяться на вкрай незадовільному рівні. Судова влада надзвичайно залежна від суб’єктивного фактору, тому на посаду судді відбір повинен бути особливо ретельним.
Не може бути призначеним на посаду судді кандидат, що не має ні життєвого досвіду ні досвіду з надання правової допомоги громадянам та юридичним особам. Інакше з посади в державному репресивному органі відразу формується схильність до звинувачення. Не потрібно забувати з якого суспільства ми тільки недавно вийшли. Ще на посадах діти і внуки тих, хто судив в складі «трійок», які розглядали справи за кілька хвилин і наслідком був вирок та покарання «без права переписки». У будь-якому випадку, рівень підготовки судді повинен бути весь час під контролем і як тільки виявляється одна-дві суддівські помилки, цей контроль повинен спрацьовувати з відповідними наслідками для такого судді. Цього не відбувається, бо контролюється діяльність судді такими же суддями, які переважають в складі кваліфікаційних комісій і не «здають» своїх.
 
Інший аспект – якість законодавства. В Україні відсутнє якісне законодавство. Щось маємо аби було. Але навіть на цьому фоні недосконалим є процесуальне законодавство, що визначає процедури здійснення правосуддя.
Наведу один приклад. Десь в середині 1980-х років в одній із радянських газет в рубриці «Курйози» мені трапилася  стаття про те, що в одному із кантонів Швейцарії незадоволений вироком в кримінальній справі громадянин написав апеляцію, мотивуючи її тим, що судді порушили процес. Процедура передбачала, що судді здійснюють правосуддя в мантіях оздоблених натуральним хутром, а мантії суддів в даному випадку були прикрашені штучним хутром. Цим було порушено норми процесуального закону. Апеляційна інстанція скасувала вирок!
 
Мені не було смішно. Я уже розумів різницю між правосвідомістю юристів західних країн і наших служителів Феміди, що мали право керуватися своєю правосвідомістю. Хто формував цю правосвідомість було відомо, як і те, до яких зловживань це призводило. Інша справа, що це була закрита інформація.
 
Висновок такий, що судова система потребує кардинальних змін. Реформа, яку затіяли представники влади ніякого позитивного результату для людей не буде мати. Іде політична боротьба за право впливати на суд, замаскована під судову реформу. Існування спеціалізованих судів в Україні невиправдано. Суд повинен бути один – із спеціалізацією суддів. Невиправданим є пожиттєве обрання суддів. Результату з ефективної роботи судів не буде до тих пір, поки на суддів не буде мати вплив громадськість та інші учасники процесу через можливість їх контролю в кваліфікаційних комісіях. В такому випадку, суддя буде вимушений добре подумати – які судові рішення він (вона) підписує іменем держави.
 
Трішечки про інші силові структури.
21.05.2010 в програмі «Велика політика з Є.Кисельовим» всі мали можливість послухати панів О.Лавриновича та Р.Кузьміна. Ні один з них не запропонував тих змін правоохоронної системи, яка б відповідала інтересам суспільства.
 
Щодо слідчих в Україні. На сьогоднішній день слідчий апарат мають в своєму складі МВС, прокуратура, СБУ та ДПА України. Це принципово неправильно. В середині 1990-х років велися розмови щодо створення окремої структури, щось подібне до ФБР (США), але ніяке відомство не бажає позбавлятися можливості проведення попереднього слідства. А тут виникають проблеми з контролем за слідством та підтриманням звинувачення в суді.
 
Якщо прокуратура здійснює нагляд за слідством і потім підтримує звинувачення в суді, то чи зможе прокурор, який підтримує звинувачення в суді визнати, що слідство, за яким прокуратура наглядала, проведено з явними недоліками, або має такі обставини, які вимагають винесення виправдального вироку?  НІКОЛИ!
Я не згадую такої обставини як нагляд за самою собою: самі розслідуєм, самі наглядаєм, самі обвинувачення підтримуємо. А діяльність пов’язана з виявленням фактів злочину, розслідуванням, прийняттям процесуальних рішень, переданням справ до суду – ох, наскільки суб’єктивна! Тому, панове, не дивуйтесь з приводу такої кількості скандалів на цю тему.
 
Що потрібно для виправлення ситуації?
Слідчий апарат дійсно має бути вилучений з підпорядкування усіх силових структур і сформований окремий слідчий комітет, який може бути підпорядкований навіть парламенту. І не потрібно більше розмов про якісь нові слідчі органи, що мають розглядати справи про корупцію та інші «резонансні» злочини. Корупційне діяння такий же злочин як і усі інші. Злочин він і є злочин. Не потрібно його смакувати, бо за злочином чиєсь горе. Наглядати за законністю ведення слідства має прокуратура, яка буде більш об’єктивною в такому випадку. Міліція, СБУ та ДПА України мають бути позбавлені невластивих їм функцій і займатися своїми прямими обов’язками.
 
При цьому, чому б нині незалежну прокуратуру не включити до складу Міністерства юстиції на правах головного управління. Так прийнято не в одній країні з якими ми себе порівнюємо. Точно так же не повинна бути незалежною ДПА України. Досить логічно було б включити її в склад Міністерства фінансів. Бо призначення податкової служби в нормальних країнах – явно не збирання податків, інакше їх неправильно зрозуміють. В Україні можна висловитись і так, ніби ми усі маємо повинність, яку ніхто не бажає виконувати, тому необхідно мати податкових баскаків для збирання данини, а тут уже і до відповідних методів недалеко. Чомусь ніхто не звертає уваги на такі «дрібнички».
 
Суди і вся правоохоронна система стане працювати тоді, коли будуть усунуті усі перекоси в її діяльності і люди, котрі там працюють перестануть вважатися священними коровами, яких не дозволено чіпати. Усі без винятку повинні знаходитись під контролем і нести відповідальність за принципом: більше прав і повноважень – більший об’єм відповідальності і обов’язків. Це особливо актуально для представників влади, бо ніщо інше так не розбещує людину, як безконтрольна влада.
 
Тема третьої гілки влади і всієї правоохоронної системи дуже широка. Можу повідомити, що у мене була публікація щодо захисту прав і свобод людини в Україні перед прийняттям Конституції України 1996 р. Надзвичайно критична стосовно правоохоронної системи України. Стан справ не покращився, можливо, навпаки. За цей час представники влади встигли наобіцяти дуже багато, але кардинальних поліпшень, із створення належних гарантій ефективного захисту прав і свобод громадян, так і не здійснено.
 
Думаю, що пора нам самим організовуватись для проведення реальних змін: зміни принципів виборів і роботи парламенту, уряду і судів, бо це все разом є та триєдина державна влада, яка повинна ефективно працювати з узгодженістю годинникового механізму і забезпечувати нам, суспільству, цивілізовані умови для проживання в країні. Самі представники влади нічого революційного здійснювати не будуть. Не за тим вони йшли до влади. Реальні поліпшення роботи всіх гілок влади перш за все необхідні людям для створення умов для розвитку країни і забезпечення прав і свобод кожного з нас. А починати необхідно із створення реального дієвого контролю за представниками влади.