Після перемоги на виборах президента України голови ПР Віктора Януковича я написав статтю «Паніка недоречна». Стрічка коментарів кілька днів палала шляхетною ярістю. Боже, у чому тільки мене не звинувачували?! У «конформізмі», у продажності, у роботі на ПР, тощо. Пропозиція не панікувати, а просто посміятися з того, як ПР-івська зграя повільно усвідомить необхідність йти тою самою політичною стежинкою що й президент Ющенко, аж доки не почне гризтися між собою, була визнана єрессю. Мене переконували, що боятися – треба. Що паніка – доречна. Що «всьо» - пропало. Що ворог у воріт. Коротше – всі у повстанські загони і хто не з нами той проти нас. Окремі талановиті персонажі нечувано мене потішили тим, що виклали свої обурені пости ще й під моїми статтями на «Українському тижні».
 
У підсумку маємо. Минуло три місяців. Не те що повстанських загонів, а навіть більш-менш організованого громадського опору не обрії нема. Проте сміятися – таки час. Причому минулого тижня наша любима влада надала нам можливість посміятися на кутні.
 
Справа аж ніяк не у вінкові, який на чинного президента здуло сильним поривом вітру.
 
За що я люблю імперців, «кремлепаків», «братньо-дружників» і інших своїх співгромадян, які щиро вірять у маячню кремлівської пропаганди від «дітей Селігеру» й інших створінь відомства Суркова (сучасного Гебельса російського третього рейху-риму), так це за їхнє щире переконання в тому, що нелюбов українських націонал-патріотів до Росії збудована виключно на первісному інстинкті примітивної русофобії. На більше їхня фантазія просто не здатна. Доклепати мозком, що Україна для Росії не більш ніж не сама багата країна-сусід, промислові підприємства якої просто цікавлять російських олігархів, вони не здатні. Що кремлівські можновладці ладні залюбки покинути їх, так само як етнічних росіян у Казахстані (де їх викинули з усіх державних і бюджетних установ на користь казахів) до них не доходить. Збагнути, що країна яка покинула напризволяще своїх же росіян у російській же Чечні, просто не буде захищати українців попри усю «братську любов», їм явно бракує клепки.
 
Дивно. В маячню, що Росія здатна іти на преференції заради «братньої» України вірила певна частина своїх же співгромадян-українців. А ще дивніше – у це явно вірили люди які керують підприємствами потужністю у сотні тонн кінцевої продукції і ціною у мільярди доларів. Писано десятки шпальт про те, що українська промисловість споживає газу як жодна з країн Європи (Росію з певних причин такою вважати не можна). Що найкращій спосіб зробити українську промисловість незалежною від постачальника палива, це впровадити широкомасштабні технології енергозбереження. Що застосовувати їх треба негайно, бо інакше українські підприємства стануть неконкурентоздатними не тільки у порівнянні з китайцями чи французами, але навіть і з росіянами. Що потрібні інвестиції… Але українські олігархи вкладалися не в енергозбереження.
 
Вони вкладалися в Януковича.
 
Добрий молодець Федорич, якимось дивом зміг переконати олігархів-металургів у тому, що варто йому особисто прийти до влади в Україні, а керованій ним Україні – покірно схилитися перед Москвою, як дешевий газ потече до нас рікою, і ніяких інвестиції в енергозбереження стане не потрібно у принципі. Не те дивно, що Янукович це обіцяв. Дивно те що керівники промислових імперій, які вижили у численних бізнесових, кримінальних і апаратних війнах, повірили  цю дурню.
 
Тому російсько-український економічний форум, що відбувся на другий день візиту президента Медведєва у Київ, певно, створив у українських олігархів ті самі почуття які відчуває наркоман, коли усвідомлює що білого порошку більше нема й не буде.
 
Те що за надання території для звалища російського металобрухту під назвою Чорноморський флот РФ, Росія таки зафіксувала ціну газу на відмітці, якої прем’єр Тимошенко добилася минулого року без жодних угод про перебування в Україні іноземних армій, можна назвати перемогою будь для кого. Але тільки не для української металургії. Ще не минула криза. Металургія ледь-ледь продає метал вироблений ще минулого року. А ціни на світових ринках знову падають. Йдеться не про інвестиції в енергозбереження. Йдеться про те, аби не втратити нинішні позиції на ринку. Минулий рік і так став для українських олігархів «часом злиднів». У 2008 році статки Рината Ахметова оцінювали у $ 31,1 млрд. У 2009-му – вже $ 9,6 млрд. Це – найзаможніший громадянин України. А що буде далі?
 
Нове – це гарно забуте старе. З метою зменшити ціну на газ українські олігархи не вигадали нічого кращого ніж реанімувати ідею часів віце-прем’єрства Юлії Тимошенко по ТЕК – імпортувати газ із Туркменістану. Аж от лихо – між Туркменістаном і Україною лежить Росія, по чиїй і тільки по чиїй території можна прокачати цей газ. І саме на це вся «олігархівська рать» намагалася вмовити президента Росії під час економічного форуму в готелі «Хаят».
Але президент РФ швидко остудив гарячі мрії українських промисловців. Він нагадав, що весь добутий туркменами газ наразі викупається Росією. На батьківщині чинного президента України в таких випадках кажуть: «ну, матом він їх не послав». Далі більше. Відкинувши українські пропозиції по транзитній темі, президент РФ зразу ж нагадав що Північний і Південний потоки – питання вирішені і вони реалізуються.
 
Тут він явно видав бажання за дійсність. З Північним потоком питань нема він реалізується і має бути запущений за 1-2 роки. Щоправда Північний потік, це проект започаткований ще до приходу до влади Ющенка, з перекачки у Європу газу зі Штокманівського родовища. Наразі єдине на що буде здатний цей газогін – стати альтернативою ГТС Білорусі. Штокманівське родовище не розробляється. Якось безглуздо розробляти родовище, розташоване на межі крижаних полів, на глибині біля 300 метрів, у часи коли Газпром змушений знижувати ціни на пальне для Франції, Німеччини й інших покупців свого блакитного палива. Південний же потік – це взагалі збірка казочок. Згоди на участь у цьому газогоні ще не дала Болгарія. Жодного метру труби ще не прокладено. Швидше за все – прокладено й не буде.
 
Шановні, «Газпром» наразі знижує ціни на газ, бо інакше його просто не будуть купляти. У Європі Росія вже зараз відчуває шалену конкуренцію з боку Норвегії та Катару і… США. Ситуація виглядає так. Америка вже зараз видобуває сланцевого газу біля 100 млрд кубів газу на рік. Це – приблизно стільки ж скільки Газпром продає Європі. Минулого року США добула газу більше ніж Росія і майже відмовилася від імпорту. Але паралельно з технологією видобутку газу зі сланців, Америка вкладалася ще й у термінали для скраплення газу в тому числі – у Катарі. Коли стало зрозуміло що Америка цей газ не куплятиме – він пішов у Європу. І це ще Європа не почала видобувати газ зі сланців на своїх теренах. Першу свердловину мали бурити у Польщі, але… загибель президента і всієї керівної верхівки нашого західного сусіда відклали цей намір на невизначений термін.
 
Який там «Південний потік»? На сьогодні питання стоїть чи не стане металобрухтом «Північний потік» у день свого запуску?
 
Дії президента Росії зрозуміти просто, якщо пригадати, що «Північний потік» почне працювати тільки за два роки і невідомо ще коли окупиться. «Південний потік» під питанням. А ГТС України приносить доход вже зараз і якийсь час Росія таки залежатиме від неї. А віддавати доходи від ГТС росіянам, Україна не погодиться – Фірташ не для того вкладався у Януковича. Зайти ж на ринок українського газу як комерційна установа Газпром знову таки не зможе. 70% українських облгазів належать тому самому Фірташу. А змусити Фірташа поступитися своїми інтересами заради інтересів Ахметова – значить знову створити конфлікт у середовищі ПР.
 
У таких умовах ні про яке зниження ціни ще більше з боку Росії не йдеться й близько. Йдеться про те що у впровадження технологій енергозбереження таки доведеться вкладатися, тільки за інших, набагато гірших умов. Олігархам доведеться збідніти. І стягти свої витрати з українських громадян російськими методами тут не вдасться. Це у Росії можна нацькувати ОМОН на беззбройних шахтарів. В Україні такі наміри виходять боком.
 
Тут час збуритися, що от якби Ющенко не сварився із Росією, то мали б ми зараз газ по… Любителі таких теревенів якось забувають що «братня до Росії» Білорусь здобувала підвищення на газ стабільно за кілька місяців після нас, хіба що не на таку суму. А зараз справа відверто тхне керосином. З нового року Мінськ відверто вдає дурника і платить за газ ту суму яку сам бажає прийнятною. Вже зараз борг Білорусі за газ Росії складає біля $ 200 млн., а до кінця року сягне $ 600 млн. Ще цього року стався конфлікт через умови поставок російської нафти у Білорусь. Шановні як ви гадаєте? Росія, де працівники Алтайського тракторного заводу об’являють голодування через борги по зарплатні, довго терпітиме такі вихиляси «союзної держави»? Де опиниться «Білоруське диво», якщо Росія волітиме продавати Білорусі газ і нафту по світовій ціні?
 
Передбачаю заперечення – от нехай нами керують москалі і буде в нас все гаразд. Можу заперечити. «Все гаразд» буде у тих у кого воно й зараз гаразд. А у всіх інших буде такий самий «гаразд», як у родин шахтарів на Кузбасі, у робочих на Алтаї та у псковських десантників, які гризуть лікті спостерігаючи колишніх ватагів бойовиків на більшості владних посадах у Чечні, включаючи президентську. А насправді це варіант рівня захоплення України інопланетянами чи-то створення держави ельфів. Росія не рветься брати на себе відповідальність за наші терени. А донецькі олігархи які зараз де-факто керують Україною, не рвуться щорічно виказувати свою покору перед Путіним, як їхні російські колеги. Якби вони й справді боялися перспективи захоплення України москалями, пропаганда націоналізму У Донбасі зашкалювала би. Гадаю ніхто не забув що відділення України від СССР почалося з шахтарських страйків у Донецьку?
 
Усе ще може статися. Після форуму що відбувся щойно, олігархи зрозуміли напевно – Росія керується тільки своїми інтересами. «Братська дружба» у стосунках України з Росією більше не працює. То чи не станеться так, що російський бізнес почне гнобити українські підприємства з метою їхнього захоплення? Чи не станеться так що на донецьких підприємствах спалахуватимуть страйки під проросійськими гаслами? То-то радітимуть братки Ахметова.
 
Міністр іноземних справ, пан Грищенко вже заявив що Україна твердо дотримується проєвропейського курсу. Ганна Герман мов неслухняному школяреві вчинила прочухан Затуліну. Все природно. Ілюзії створені під пиятику – справа небезпечна. Позбавляються них разом з пиятикою – зі саженною біллю. У багатьох громадян України протверезіння в поглядах стосовно Росії відбулося вже давно. У топ-менеджерів підприємств Південного Сходу і фінансованої ними політичної партії воно починається тільки зараз. Смішно.
 
Колись-то треба дорослішати. Краще пізно ніж ніколи.
 
Дракон - Дмитро Калинчук