Думаю, по нинішньому часі вже ні в кого не залишилося сумнівів, що “скоро щось буде”. Доводити цей біном не буду, це вже смішно доводити, тому сформулюю коротко – на нашу країну насувається Піздєц. Звичайно, не тільки і не стільки на нашу, але мене хвилює доля тільки моєї країни – хай завтра провалиться вся Америка разом з усією Європою, а також вся “рашка” “від тайги до Британських морів”, я жалкуватиму тільки за Машею Берсенєвою. Ну ще може за Свєткою Буніною, хоч той серіал – “щасливі разом” – я не дивлюся. Взагалі, не дивлюся жоден серіал, а тільки новини по телеящику.
Пишу все це я для того, щоб до кожного дійшло: громадяни, співвітчизники, українці, ми з вами “не дограємося коли-небудь”, ми вже догралися! Війною не “пахне”, війна вже йде і ні разу не “холодна”, чи ще якась, а найзвичайнісінька, з кишками на асфальті, мізками на стінах і перекроєними кордонами. І для дурнів ця війна все ще виглядає миром, хоч який це мир, коли за крок від нашого дому внаглу стирають одні кордони і негайно малюють нові.
Коли кому не зрозуміло, що таке “перекроєні кордони”, так я поясню: це коли ти прокидаєшся – не ранком під ковдрою, а вночі під шматком брезенту в підвалі розшматованого бомбами будинку, а носом вловлюєш не запах кави, а сморід твого спаленого міста, та ще трупний аромат від роздутих туш твоїх близьких. Коли замість будильника – артобстріл, а замість ранкової гімнастики – команди на вулиці, віддані мовою чужої країни і діловиті черги зачистки. Уявив? Ось це і є те, що називають лукавим  словом “нестабільність” або “ в зоні безпеки ще відмічаються окремі вогнища чогось-там”. І це ще не “війна”. Це “мир”, усьок? Мальоха нестабільний, але все ще мир. Війна набагато страшніша, це вже повір на слово. Або спитай того, хто в темі: хто бачив такі штуки зблизька і пам’ятає, як страшно на війні. У кого і через тридцять років стоїть у вухах тріск людського жиру на палаючій броні і в носі – аромат тижневих трупів, які ще недавно розповідали тобі анекдоти про Василя Івановича та стріляли сигаретку.
Тому я і кричу: отямтеся, ви чо? Ви чо, не бачите, куди вас тягнуть?
Так от, Піздєц нашій Батьківщині готували давно і старанно. І всякі “фрідріхи-міхаличі” разом з “противсіхами” і “андрєями” номерними і без номерів були в перших рядах тих, хто не тільки словом, але й ділом відпрацьовував гроші сусідньої “рашки”. І не треба волати: “ганьба” і “зрада!”
Звинувачувати «фрідріх-міхалича» ї їм подібних в зраді України – помилка. Вони Україну не зраджували. Не будемо обманювати себе. В новітній історії проти нашої країни сусідньою “рашкою” ведеться війна, яка з грудня 1917 року не припинялася ні на секунду. Значна частина тих, хто населяє територію, що позначається (поки що) на політичних картах, як Україна, є її відвертими і неприхованими ворогами. Жодної цінності Україна для таких “фрідріхів-міхаличів” і “кало-нель” не являє. Україна та все українське для них – чужий, незрозумілий та ворожий суб’єкт, позбавитись якого потрібно якнайшвидше. Поширена думка про конфлікт “двох україн” - хибна. Це не конфлікт двох різних моделей побудови, якій можна було б тільки вітати, адже суспільство діалектично розвивається через конфлікти такого роду. Це конфлікт України та тих, хто її ненавидить.
Тому про ненависть. Мэдвэпут не даремно разом із собою привіз і Рамзанчика. За місяць Україну наводнять співробітники російських спецслужб, що будуть “боротися з терористичною загрозою”. Відтоді кияни, донеччани, одесити вже ніколи не спатимуть спокійно.
“Боротьба із терористичними загрозами” - лише початок. Кінець один. Війна. Це світова практика. Так було з Афганістаном та Іраком. Так було і з Чечнею.
Москва має рацію. Навіщо придумувати щось нове, коли стара накатана схема діє на відмінно. Адже така “боротьба” закінчується зазвичай підірваними будинками у столиці. І війною. Найближчим часом терористами оголосять українців. Доведеться відповідати. В цій війні не буде переможців, тільки її підпалювачі, жертви цієї війни і солдати. Тому в тій ситуації, в якій опинилася зараз наша країна, можливе тільки одне рішення: або ми їх, або вони нас. І їхнє фізичне виживання не є необхідною умовою існування Української держави.
Але спочатку під ніж підуть всякі “противсіхи” і “фрідріхи-міхаличі” разом з номерними “андреями”. Чо, “противсіхи”, ще не врубилися? Ща поясню.
Я по життю ідеаліст, а ідеалісти вони трохи лохануті і інших судять по собі.
От здавалося мені, що ви, противсіхи чугуноїдні, трохи не в курсі, що відбувається і чим таке зазвичай закінчується. Про людей, свиней і шакалів я пояснював. І хто з них тут ошивається. Вони ж нормальні, думав я, тільки малєха закрутилися, забагато працюють і не дуже “слідкують за політикою”. От поясню я їм, що “політика” “клювом” не клацає, а навіть дуже зацікавлено слідкує за вами, підпалюючи куток у вашому хліву, от ви і піднімете морди від корита та хоча б якісь рухи зробите.
Я помилився, наївний. Я надто добре думав про … ось як про вас писати? Про людей? Ви не люди. Тому потрібно писати так, як є. Тому хєр з нею, з оригінальністю, повторюсь – про свиней. На жаль, таварищі, іншого звання ви не заслуговуєте. І перспективи у вас невтішні, вислужитися в люди вам вже ніхто не дасть. Та й самі ви навряд почешетеся, надто багато головного мозку переродилося в сало, наповнене усвідомленням власного Я, навколо якого крутиться світ. Ви не витягнете рило з помиїв, навіть коли вас по-одному почнуть витягувати і тягти на колоду за задні ноги. Ви так само будете давитися помиями, коли вищання сусіда, який хвилину тому сьорбав бурду поряд з вами, обірветься коротким і звучним хряском сокири.
 

 
“Це ж не в нашому свинарнику, це ж десь там, надворі. Далеко. Та й всіх не переріжуть, еге ж? Не може бути, щоб всіх…” – знайомий хід думок? Щось вчувається знайоме, чи все ще ні? Коли ні – є хороша реклама по сабжу – “ви цього гідні”. Там якусь хрєнь рекламують, від якої щетинка на свиноматках стає кольоровою, и через це на таких свиноматок кнурі залязять частіше, ніж на не продвинутих. Дуже корисна в житті штука.
 

 
Все ще не ясно, таваріщі з п’ятаками? Навіщо бабка з сільпо мішок солі тягне, а дід зрання ніж вигострив і паяльну лампу заправляє? Все правильно – манікюр вам робити, з педикюром і масажем простати. І тазик зовсім не під ваші тельбухи приготовано, а копита вам розпарювати, ага.
Одним словом, розвели вас. І розведуть ще не раз і не два, але вже не на кишеньковий дріб’язок, а на хату і на ваш власний лівер.
Іноді ось так розкладеш, ну що ще може бути тут неясного? Ні, почухає писок і йде далі, ефективним менеджментом займатися. І це ще не зовсім кінчений кнур. А найчастіше ваш ровесник витягне рило і давай бубоніти: “А хдє пазітіфф? Чо-то паранойя кака-то, фу...” І якісь “сцилки” вимагає, тіпа, йому для роботи мізків “докази” потрібні якісь, та ще “аргументи”.
Для роботу мізків мізки потрібні, а від аргументів на вулиці не потовпитися! Коли без “сцилок” не доходить, он, гугель ломиться від цих самих “сцилок”, піти і знайди. Ні, не хочу. Ну, не хочеш, підеш завтра під ніж, твоя справа.
Коротше, здається мені, що спізнився я. Не в коня корм, та й коней не видно. Свині, найсправжнісінькі. Вже починає здаватися, що ви і справді цього гідні.