Жили-були МИ. Тоді ми ще не знали, що ми – це МИ. Просто усі були такі як я, а я – такий як усі.
Спочатку ми переймалися лише тим, що хочеться їсти, тому були кожен за себе. Аж поки не збагнули, що гуртом їжу добувати значно легше. І коли ми взялися за спільну працю, тоді вперше відчули, що ми – це МИ.
Часом до нас приходили такі ж, як ми, але вони вміли тільки брати. Їм теж була потрібна їжа, аби годували своїх дітей. Вони приходили часто й брали все, що хотіли. Але коли голодувати стали наші діти – ми взялися за вила. І тоді ми знову відчули, що ми – це МИ.
А ще інколи приходили ЧУЖІ. Вони носилися світом, неначе голодні вовки, і нищили усе на своєму шляху. Вони забирали все, що могли взяти, а решту піддавали вогню. Їх було багато, тому нам доводилося ховатися. Тисячі разів ми поверталися до своїх попелищ й починали все спочатку. Аж поки навчилися кувати мечі…
Ми любили свій безмежний світ, переповнений істотами, які ховалися у сутінках дерев, скель, у глибинах землі, води і неба.
Нас бентежило небо з його непередбачуваністю і постійністю водночас. Воно володарювало над землею і водою, над світлом і темінню, над вітрами і нами, безпечними. А вночі воно дивилося на нас рясними цятками золотистих очей, заколисувало і навівало солодкі сни.
День за днем, рік за роком змінювалося все навколо і лише твердиня під ногами і небесне шатро залишалися незмінними. Це чудернацьке плетиво постійності та змін ніби підказувало, що є ЩОСЬ, більше за нас самих. І ми, плекаючи дітей та внуків, теж постійні у безперервній гонитві за часом...
Змінювалися покоління, змінювався навколишній світ, лише не змінювалися МИ. Так само вирощували свій хліб, так само плекали дітей, так само пізнавали світ і так само схилялися перед ВИШНЬОЮ СИЛОЮ, що давала нам духовну опору і впевненість у завтрашньому дні...
П’янкі від життя, МИ навіть не помітили, коли з’явилися Торговці Духом.  Вони були незбагненні у своїй багатоликості: за мечами – ніби воїни, за знаннями – ніби мудреці, за виглядом – такі як МИ. Вони принесли закони, які самі не виконували, та істини, в які самі не вірили.
Спочатку вони почали розпоряджатися нашим майном, потім – душею, а далі й життям.
Далі вони взялися за наших дітей, спокушаючи їх примарними цінностями.
Вони сіяли між нами невір’я та недовіру, поступово підточили опори нашого світу.
І коли нас почали ділити – ми не опиралися, бо були вже порізно.
Ми навчилися думали про життя дітей, а не про їх майбутнє.
Ми відділилися одні від одних межами і парканами.
Ми вже молилися різним богам.
Ми поділилися самі в собі й стали безсилі в своїй сліпоті…
Та, мабуть, наша Земля вирізняється не лише своєю щедрістю. Споконвіку пронизана вона невидимим промінням, що пульсує в серцях дітей цієї Землі, закарбувавшись незбагненими відмітинами в їх душах. Інакше звідки у малого хлопчика, що пас ягнят за селом, взялася така сила духу, що відживила серця  і мертвих, і живих, і ненарожденних?!!
З його Слова очистились джерела пам’яті цілого народу.
З його Слова піднялися до духовної праці тисячі знаних і мільйони безіменних трудівників.
З його Слова світло надії опанувало душі навіть тих, хто не зважувався самому собі зізнатися у власній нікчемності.
З його Слова, усупереч світовим буревіям, постала УКРАЇНА..
Хтось присвятив їй життя, хтось віддав за неї життя, у кого відібрали через неї життя.
А в когось усе це попереду…
Усе, що в ній відбувається – на відстані витягнутої руки.
Кожна справа, кожне слово має вагу, вплив і наслідок у сьогоденні.
І навіть сором за те, що відбувається з нею нині – не задавнений, не чужий, не відсторонений.
Бо все, що відбувається з нею – насправді відбувається з НАМИ…
Болісно усвідомлювати, що сьогодні МИ залишилися наодинці зі своєю УКРАЇНСЬКІСТЮ.
Але іншої землі, яку може стати нашим домом, у нас немає і ніколи не буде.  
ТОМУ МИ БУДЕМО БОРОТИСЯ ! ! !
Чуєте, Торговці Духом?!!
 
Матеріал до теми:
«ВОНИ» http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/4939.phtml