для старых юзеров
помнить
uk [ru]

фкантєкстє 21 - 26 грудня 2008 року


фкантєкстє 21 - 26 грудня 2008 року
Сніжок за вікном спонукає до рефлексій і ретроспекцій. Сидиш у теплій хаті (обігрівач на повну котушку, внаслідок цього електричний лічильник гріє трошки більше ніж батареї) і поринаєш в рефлексію з приводу останніх подій… І рефлексії ті приводять до ретроспекції…
 
Гарно, нє? Рефлексія… Ретроспекція… Ну чим я не серйозний аналітик? Які слова знаю! Навіть знаю, що вони означають: Рефлексія – це коли ти навернув стоп’ятдесят, закурив, глянув навкруги і навернув ще двісті. Бо звіздєц. А ретроспекція – це коли ти навернув ті двісті, закурив і сказав, – «Бля, а казали ж! І я казав! І всі навкруги казали! Ех, були б зробили…» І ще двісті зверху. Щоб плавніше у Новий рік ввійти.
 
Ну, значить, нам всім уже дохідливо розказали, що  у сьогоднішній кризі винні всілякі «потребляді», які живучи в Україні мали нахабство розраховувати на стандарти життя, як у Європах. Дуже вдало влада і "сторожові пси", я б, навіть, сказав - суки демократії - нам це втелющили в голову.  Нахапались, значить, потребляді, кредитів, як Юля Володимирівна від Віктора Андрійовича компліментів. І як жадібно вони гребли ті кредити!.. Прально:  потреблядь - ворог. Полковник Кожа і суддя Зварич - не потребляді. Бо Кожа на "Каєн" і Зварич на елітну "квартіру" кредит не брали. Вони на чесно зароблені ЖИВУТЬ. А потреблядь кончєна - на кредитах ВИЖИВАЛА. Дохни, потреблядь! Нєфіг було вірити у "нову чесну владу" і професіоналів від "економіки та фінансів". Нєфіг було вірити в те, що криза нас обійде стороною, бо ми не Америка. Ми - не Америка! Америка кидає всіх, крім свого громадянина. Ми - кидаємо своїх. Очевидно, щоб нас Америка боялась.  Я й правда, пропустив – а хтось закликав не брати валютних кредитів? Не влазити в іпотеки? А хтось пояснював небезпеку такої поведінки? Були спроби державних регуляторів обмежити небезпеки для позичальників і кредиторів? Чи хтось кричав про ДОСТУПНЕ ЖИТЛО і УЧАСТЬ ДЕРЖАВИ В ІПОТЕЧНИХ ПРОГРАМАХ?
 

 
Якщо повернутись засобами гугля на рік назад, то відкриється дивовижна картина. Ще у листопаді 2007 року Національний банк прекрасно бачив і розумів, що стрімке зростання кількості споживчих і валютних кредитів у портфелі комерційних банків за рахунок зовнішніх запозичень все тих же банків – це шлях до прірви у яку ми й впали.
 
«Голова наглядової ради Національного банку України Петро Порошенко розповів виданню "Коммерсант-Украина", що на засіданні ради 22 листопада вирішувалось питання яким чином знизити ризики банківської системи. В якості одного з варіантів зниження ризиків у банківській системі голова ради НБУ запропонував позбавити банки можливості кредитувати населення за рахунок зовнішніх запозичень.»
«У Нацбанку розуміють критичність ситуації і підтримують бажання ради обмежити зовнішні позики (останній раз НБУ ухвалив схоже рішення місяць тому. "Зростання активів на 60-70% буває в економіці, що розвивається, але це ненормально і несе великі ризики, - вважає перший заступник голови НБУ Анатолій Шаповалов. - Ми хочемо охолодити цей процес, щоб всі охочі не йшли на зовнішній ринок".»
Ньюс.ру, 23.11.2007
 
Правильні речі говорились і збирались зробити. Зробили? Ні. Обмеження, а то й повна заборона валютного кредитування Нацбанком, чутки пор яке довго циркулювали в банківських колах, так і залишилось чуткою. У тих умовах – це було б, звичайно, боляче для банків і їх клієнтів але не так боляче, як сьогодні. Благі наміри так і залишились намірами, а, якщо судити за результатами – то народ, який тепер прийнято називати «потреблядями»,  кинули кілька раз – спочатку ревальвацією, потім – девальвацією і повним колапсом економіки.
 
І влада виконавча, і влада фінансова чітко бачила куди і до чого ми йдемо. Вони навіть мали правильні плани щодо пом’якшення ударів кризи але… Але вони вирішили, що країна може витримати:
а) їх бажання більше урвати на спекулятивній грі курсом;
б) політичну війну президента і уряду за допомогою економічних інструментів;
в) неспроможність обмежити власні апетити, навіть, перед перспективою колапсу економіки країни.
 
Тепер дуже вдало і м'яко вся вина перекладається на так званих «потреблядєй». У чому вина людей, які ніяк не сподівались ТАКОГО кидка від своєї держави? Хіба може пересічний громадянин реалістично спрогнозувати ситуацію на якусь песпективу, якщо довгий період часу ВСІ представники державної влади запевняють його в тому, що економіка у нас стабільна і що слід довіряти власній країні і власній валюті, чудово знаючи, що буде в кінці року? Просторіччям така поведінка представників найвищої влади називається шахрайством.
 
Зараз ми маємо нагоду спостерігати все той же процес у розвитку. Спритні шахраї переконують нас у тому, що, начебто, вони працюють над подоланням того, що словом «криза» уже й не опишеш. Начебто коаліція у начебто парламенті приймає начебто бюджет…  Кіно і німці! Якщо коаліція є – то де результат голосування? Якщо коаліції нема – то чому процес, який проходить у парламенті, називається «роботою»? Чому існує ще такий парламент? Зрештою, якщо вже брати начистоту – чому комуністам не проплачують ті гроші, які вони хочуть за результативне голосування? Що тут торгуватись? У особистих фінансах наших політиків, я так сподіваюсь, кризи ж нема? По-моєму, зараз ситуація така, що «торг здесь неуместен!», як говорив незабутній Кіса.
 
Облишмо, зрештою, уже той немічний парламент. Повернімось до немічного президента. Цього тижня народ спробував без торгу, прямо запитати скільки ж треба заплатити тому чоловікові за те, щоб він уже зі своїми друго-ворогами нічого не чіпали руками в країні. Президент був оригінальним і побачив у питанні ознаки корупції, потім він став банальним і побачив «руку Москви». Схоже, такі галюни в очах Віктора Андрійовича розтануть тільки після президентських виборів. Те, що вони стартували – видно неозброєним оком.
 

 
Замість реалістичних дій і планів з подолання кризи всі політичні сили не здатні розпрощатися з популізмом. Закладення в бюджет країни урядом показників росту ВВП 0,4% при сьогоднішньому його падінні в 14% - це не оптимізм. Це – фантастика. Дружно проголосований закон про відповідність мінімальної заробітної плати прожитковому мінімуму – це дружне  "пшовнах!" рекомендаціям МВФ. Цікаво, а тепер той кредит МВФ, за який так довго всі від ПР до БЮТ воювали, уже не потрібен? Мда… Правдоподібно, всі імовірні кандидати на найвищий пост в країні мають однаково високі шанси стати Президентами – хто Донбасу, хто Галичини, хто Гетьманщини…
    
…Втім, народ уже мало звертає увагу на весь цей цирк на Печерських пагорбах. А воно й правильно. Люди не хочуть виживати – вони хочуть жити. Нам не слід дивитись на існуючі економічні проблеми, як на кінець життя. Це – просто життя. Не ми перші і не ми останні проходимо через соціальні та економічні потрясіння. Ба, більше – не перший раз ми проходимо через них. Від нас залежить, як ми пройдемо весь цей шлях ще раз.
 
Нам зараз ще є що їсти. Ми зараз щодня шалено тратимо те, що ми собі відклали на завтра – чи то на безнадійному гривневому депозиті, чи то у магазинах побутової техніки. Ми зараз губимо те, що є в заставі – не просто квартири та будинки, а часточку життя. Однак! Ми залишаємось при тямі, силі і мусимо залишатись при здоров'ї – нам ніколи зараз хворіти. І ми маємо капітали – те, що не в силі знівелювати жодний тупий уряд, те, що не може інфлювати – наші таланти.
 
Здоров'я, розум, віра, вміння, мрія. До цих п'яти неінфляційних талантів я маю додати ще один, про який ми всі забули – Солідарність.
 
Ми не одні. Нас, на клапті землі площею 603,7 тис. кв.км., зібрав разом Господь і Його свята Воля полягає у тому, щоб ми разом не тільки ВИЖИЛИ, а й ЖИЛИ. Озирніться. Ми люди. Ми ще не втратили людської подоби і не зможемо цього зробити. Ми – те що наповнює смислом цю землю. Ми – суть існування цієї країни. Ми – сила і слабкість один одного. Ми маємо бачити свої очі у відображенні чужих і відчувати плече сусіда. Ми маємо бути солідарні.
 
Солідарність – це те, чого зараз бракує найбільше. Відчувати суспільство не як зловорожий конгломерат байдужих людей, а як спільноту тих, хто потрібен тобі і – найголовніше – кому ти сам потрібен. Солідарність – це робити якісніше те, що ти вмієш робити, це розраховуватись у першу чергу зі своїми. Солідарність – це не брати і не давати хабаря. Солідарність – це порада іншому. Солідарність – це допомога слабшому. Солідарність – це допомога собі. Солідарність – це не дозволяти державній машині безкарно дурити себе і свого сусіда. Солідарність – це бойкот тим, хто не з нами. Солідарність – це наша сила проти чиновницької сваволі, нахабності і дурості.
 
У 1981-му році поляки назвали свою профспілку, свій рух за каще життя «Солідарністю». Вони тоді мали свою країну але вони були незадоволені її станом. Слабка, роздерта внутрішньо, на народ і комуноїдних чиновників, Польща, під суцільним впливом СРСР, оберта до жебрацтва, з майже мертвою економікою, без жодних перспектив до гідного життя – такою була ця країна 27 років тому. Страшна економічна криза, залежність від сильного і агресивного сусіда, безвільна і тупа влада практично не залишала шансів на кращі перспективи.
 
Однак, суспільство вирішило, що не купка дурнів у кабінетах можуть вирішувати долю країни і не такі ж дурні в чужих столицях можуть диктувати народу свою волю. І люди пішли за людьми. Вони побачили одне одного і побачили один в одному людей. Солідарність – це люди з людьми. Це – суспільство, а не зграя. Коли люди солідарні – вони не рвуть одне одного пустими образами, бо у сутичці Людей з Нелюдами перемагають Люди, хоча б тому, що Люди здатні чути одне одного.
 

Канаріс [26.12.2008] | Просмотров: 8404

2 3 4 5
 Рейтинг: 38.6/6

Комментарии доступны только зарегистрированным -> Увійти через Facebook



programming by smike
Администрация: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Администрация сайта не несет ответственности за
содержание материалов, размещенных пользователями.

Вхід через Facebook