Опус у трьох частинах, на перший погляд не пов'язаних друг з другом.
 

Назвав одного звіздобола звіздоболом на букву «п» і порадивши йому не звіздєть на ту ж саму букву, якщо не володіє темою, був забанений на тиждень. Ну не Коробова я! І добре. Не маючи змоги коментувати статті, що з'являлися на ДД відчув, що втратив не так-то вже й багато. Сайт здихає. Повільно перетворюється на мікс маленького літературного кола (намагався перекласти з російської — литературный кружок. Як українською буде кружок, кружочек? - кільце(рос. - кольцо), кілечко (рос.- колечко), може колочко, колонько? Вирішив, що найточніше — маленьке коло. До речі, при пошуку в Google "маленьке коло" натикнувся, що  маленьке коло, яке символізує собою зародок життя... (третя ссилка) — доволі симптоматично для сайта ДД) з клапаном для стравлювання тиску, тобто політичної пари ОСОБИСТОСТЕЙ персоналу ДД і путівником по красивим місцевостям України. Вже в минулому запальні баталії передвиборчої кампанії, персонал потихеньку розходиться по домівках, пацієнти рулять країною. Тих, хто зараз пише на ДД можна порахувати по пальцям двух рук, коментаторів стільки ж.
Чому? Чи не здається, що сталася системна похибка?
Завмерла політична боротьба в країні, гине і сайт. Опозиція фактично беззуба, вона не знає, що робити і хапається за діяння влади “от протилежного”. Тобто: назначили Табачника міністром — добитися відставки, Янукович відмовився від високозбагаченого урану — зберегти. Працює другим номером опозиція, втратила ініціативу. Не кажіть мені, що це все для того, щоб люди відчули на собі “покращання життя вже сьогодні” і на наступних виборах зробили відповідний вибір НЕ на користь ПР. Якщо хочеш виграти — потрібно атакувати. Як раніше на бігбордах висіли плакати “ВОНА працює” вже зараз повинні висіти плакати “ТИ відчув покращення життя вже сьогодні?”, “Лідер почув кожного. Працюючим пенсіонерам намагаються урізати пенсію в 2 рази! Хто ж ВІН - цей “кожний”?” І т.д. Замість цього розгубленість...  Здається, намагаються знайти відповідь на 2 класичні питання: “Як це сталося?”(Тобто “Хто винуватий?”) і “Що робити?”(Тобто “На кого можна розраховувати?”).
 

 
Яким буде майбутній курс України? Куди ми йдемо? Європа чи Росія? Я зараз не про “еліту”, я про нас з Вами — з тими, хто їздить на автобусах і в метро. І навіть з тими, хто стоїть в пробках у власному авто. Однозначно — Росія, як це не страшно. І не тільки теракти. Там багато “цікавого” нас чекає, дай Бог нам наснаги -  http://www.svpressa.ru/blogs/article/23906/ Не зважаючи на наші бажання. Хіба ми потрібні Європі? Ні! Америці? Ні — ні нафти, ні газу у нас немає. А Росії? Т-а-а-ак!!! Ми ж для них - “історіческая родіна”, без нас Росія — недоімперія, Арменія без Арарату. І, саме головне, ментальність у нас єдина, наслідок комуністичного минулого.
Виявляється, на відміну від Європи, на теренах колишнього СРСР виріс новий тип людини! Спеціалістам повинно бути знайоме ім'я Володимира Герчикова, а я для себе відкрив його щойно. Це згідно “концепции Абрахама Маслоу, все люди хотят одного и того же: они начинают с удовлетворения "базовых" нужд и заканчивают высшей потребностью в самореализации. Поэтому и стимулировать нужно всех одинаково. “
А “Владимир Герчиков на личном опыте убедился, что "универсального сотрудника" не существует — после того как познакомился с миром советского завода. Он пришел на предприятие молодым инженером и быстро дорос до заместителя главного конструктора. Но неожиданно бросил карьеру, чтобы получить социологическое образование. "Отец понял, что одна из основных проблем страны — в низкой производительности труда и неэффективности системы трудовых отношений",— объясняет дочь ученого, управляющий партнер группы компаний "Топ-менеджмент консалт" Зося Герчикова.
Профессор Герчиков решил разработать концепцию мотивации, с помощью которой можно было бы повысить эффективность работы людей. В последние годы жизни он работал на кафедре управления человеческими ресурсами в Государственном университете — Высшей школе экономики. "Когда его называли мыслителем, он злился и говорил: "Я в первую очередь инженер и всегда думаю о том, как сделать, а не как объяснить"",— вспоминает ученик Герчикова Алексей Ребров.
Окончательно концепция созрела в начале 1990-х. Проведя тысячи интервью с сотрудниками разных уровней, Герчиков пришел к выводу, что существует пять типов трудовой мотивации.
Для людей инструментального типа работа сама по себе не представляет никакой ценности: им нужны лишь деньги. Такой человек будет "пахать" с максимальной отдачей на любой работе, лишь бы ему хорошо платили.
Сотрудник с профессиональной мотивацией, наоборот, ценит не деньги, а содержание самой работы. Он ищет возможности доказать, что способен выполнять работу, которая не каждому под силу.
Человек с хозяйской мотивацией стремится брать на себя полную ответственность за дело. Он готов выполнять работу с максимальной отдачей, не настаивая на ее особой интересности или высокой оплате, но без всякого контроля со стороны. Казалось бы, идеальный сотрудник, однако "хозяином" очень сложно управлять — он не терпит, когда им командуют.
Работник патриотического типа в первую очередь хочет быть нужным своей организации. Он более всего ценит результативность общего дела и признание руководством своих заслуг, нежели деньги или престижность работы.
Наконец, особая заслуга Владимира Герчикова — открытие им пятого типа мотивации. Он обнаружил то, что давно лежало на поверхности: есть категория людей, которые вообще не стремятся работать и делают лишь то, за что их не накажет начальник. Автор назвал данный тип избегательным, или люмпенским. "Западный менталитет такой трактовки в принципе не допускает,— говорит Алексей Ребров.— Иностранцы считают, что всегда виноват руководитель, что он недостаточно мотивирует людей и т. п. Но в России такие взгляды не работают".
Помимо теории, Владимир Герчиков разработал тест Motype, который позволяет отнести человека к тому или иному типу. Правда, чистые типажи в природе встречаются редко — в каждом из нас в определенном соотношении пересекаются два, а то и более видов трудовой мотивации. Особенно часто в России встречается люмпенский тип. По словам Зоси Герчиковой, в компаниях работает до 30-35% "люмпенов", тогда как реальных рабочих мест, где допустим данный тип мотивации, менее 12%.» - http://www.bishelp.ru/uprbiz/pers/25reshenie.php
 

Думаю, кожному зрозуміло, що розглядати країну як суспільство, органи влади як колективи працівників просто НЕОБХІДНО! В мене складається враження, що серед помаранчевої команди, що боролася за владу в 2004 року не було таких спеціалістів. Невже було не видно, що В.А.Ющенко — типовий представник саме п'ятого типу людей. Жодного відповідального самостійного рішення. І на постах керівника банку “Україна”, і голови Нацбанку, і Президента. Нажаль. Такщо — все закономірно. Маємо то, що маємо. Одне питання — невже такий чудовий менеджер, яким себе позиціонує Червоненко, не був знайомий з роботами Герчикова? Тимошенко, судячи по-всьому, також невідома ця фамілія... Ну ось ми і знайшли крайніх у тому, що сталося, і відповіли на перше класичне питання. Винні ми. Тому, що не вчилися вчасно. Тому, що обирали і обираємо НЕ ТИХ. Тому, що намагаємось емоціями замінити розум... Тепер - друге питання. Що робити(На кого можно розраховувати)?
 

Давайте подивимось — хто є хто в нинішній владі і опозиції. Азаров, на мій погляд, як і більшість команди ПР(в тому числі і Тигипко) — людина “інструментального типу”, Гєрман і Чорновол - “професіонали”, Янукович - “хозяйствєннік”, Тимошенко — одночасно і “професіонал”, і “хозяйствєннік”, Турчинов і більшість БЮТа - “патріоти”. Яценюк — ? Не знаю. На мій погляд мікс “професіонала” і “патріота”. ІМХО.
P.S. Прошу вибачення за мову. Можливі ляпи.