Думаю, що всі пам`ятають гайдаївську комедію "Кавказька полонянка" - там студент Шурик збирав фольклор : пісні, казки, легенди, тости.(!)))
Ні разу не згадувалась його спеціалізація, хоч зрозуміло, що був він філолог. Фольклорна практика обов`язкова на філфаку.
Моя практика випала на післячорнобильські роки - тоді по Поліссю їздити не рекомендували у зв`язку з підвищеною радіацією, а жаль - цікаво було б побувати саме у віддалених селах. Дехто поїхав у Карпати - теж дуже цікаво, а я вибрав Київську область – райони, звідки родом мої бабусі (діди мої - кияни).
Це у напрямку Коростеня - історичні місця : колись тут жили поляни та древляни - згадуються легенди про княгиню Ольгу...
Але потрібна була не така далека історія, а народні пісні, казки, прислів`я і таке подібне - фольклор цього регіону.
В селах бабусь, що грілися на сонці, сидячи на кладочках, було не так уже й важко розговорити. Спочатку трохи віднікувались – «не пам"ятають баби, як дівками були», а потім було й не зупинити: і різні легенди розповідали - про русалок, що можуть залоскотати (навіть про такі випадки згадували), і пісні співали - досить гарно, і ще багато чого…
Ми записували на магнітофони, потім розшифровували. А здавали і касети , і паперові звіти у Інститут фольклористики та етнографії (це напроти Музею українського мистецтва, за готелем "Дніпро") . Пам"ятаю, що здавав роботу на 20 аркушах, але чернеток не зберіг і майже все забув - нажаль...
Спробую хоч дещо згадати.
Доручили мені збирати "сороміцький фольклор" - тобто різні непристойні приказки, пісні тощо. Бабусі соромилися. Потрібно було шукати дідів, а чоловічого населення старшого 60 років, "дякуючи" війні та іншим радощам радянського життя залишилося в п"ять разів менше ніж жіночого (цифра приблизна).
Мені все ж вдалось знайти діда 1900 року народження - ровесника століття. Пояснив йому свою місію - ми майже прийшли до консенсусу - він почав: «пам"ятаю як мій дід розповідав...». Потім заявив : «без 100 грамів не згадаю.» Я радісно побіг у магазин, підраховуючи, коли жив дід цього діда – в середині 19 століття (!).
Мінімальні пляшки були по 250 грамів і хитрий дідуган випив 200 гр., я - 50... Після чого ветеран заснув, обдурив мене.
Але прокинувшись дещо розповів. Багато вже забулось - пам"ятаю :
«У Києві на дзвіниці
лежить піп на попиці
і так спасається
що аж церква хитається.»
Були ще кілька каламбурів зі словами : «попиці» та «по пиці";
потім:
«на мельника працює млин та вода, а на попа х** та п**да...»
(дід чомусь виявився антиклерикалом - я зауважив, що логічніше було б : на пана, а не на попа, але він відстоював свою версію - так я і записав).
І наполягав патріарх, що матюки - це дуже народні слова…
Розсмішило : «Якби ковбасі крила, то була б найкраща птиця». (але не по темі).
Записувати доводилось і більш відомі "перлини" і нові - кількість потрібна була для заліку.
Запам"ятався такий обряд:
Влітку, коли ночі ставали теплі, дівчат на видані відправляли ночувати у клуні (це такі споруди для зберігання сіна та господарських інструментів - до голлівудського актора відношення не мають) . Мотивували : у хаті задуха...
Дівчата могли скільки завгодно довго сидіти, співати, танцювати на вечорницях, а поверталися - якщо пощастить - з кавалером. Коли парубок так захоплювався проводжанням, що залишався до ранку, на досвіті до клуні приходив батько дівчини з ціпом (це такі двометрові нунчаки для молотьби снопів). Батько питав парубка про плани на майбутнє: чи збирається той одружуватись, чи перейде на інвалідність... Це був майже той випадок, про який влучно сказав дон Корліоне : пропозиція від якої неможливо відмовитись.
А восени була пора весіль.
-------------------------------------------
Самому мені, на відміну від кіношного Шурика, не вдалося взяти участь ні в якому фольклорному обряді.
(але одружився я також восени після практики - зі своєю однокурсницею))
===================================================================
Дуже вибачаюсь, що вийшло щось аполітичне… неформат для ДД.
