Колись у досить ніжному віці прочитала «Повію» Панаса Мирного. Потім  «Яму» Купріна, Мопасана, Еміля Золя. Взагалі, я з дитинства дуже любила читати. Всю доступну в дитячій і дорослій бібліотеках художню літературу переворошила. До чого це я? Мене жахало таке явище, як торгівля тілом та його цинічна купівля.
 
Минули роки, настали часи перебудови, новому часу – нові пісні, нові фільми,нові професії. Згадайте грайливу і навіть ніжну пісеньку «Путана». А яке враження справив фільм «Інтердевочка»! Дурненькі дівчатка в школах називали серед найбажаніших професій професію валютної проститутки. Усе це відбувалося на очах у всіх.
 
Правоохоронці борються з ганебним явищем сучасного життя – торгівлею людьми. Не знаю, яке з двох зол переважить на шальках терезів суспільної моралі – вищеназване, чи не менш ганебне явище – торгівля совістю, принципами, фактично, продаж душі «за метал». Та сучасні «Фаусти» «за метал» не гинуть, а навпаки, процвітають і заради цього процвітання готові не зважати на сморід, що вони його в процесі навколо себе поширюють.
 
І поки у суспільстві ламають списи навколо проблеми легалізації проституції, наші політики, виходячи з чудового прецеденту, який створив перший власник «золотої акції», успішно йшли шляхом легалізації проституції політичної. І кульмінацією цього брудного процесу поза всяким сумнівом буде вигідне нашим політичним монстрам і тушканчикам рішення колишнього Конституційного Суду, бо його з повним правом можна тепер перейменувати, варто лиш перші літери згідно з сучасним продажним змістом поміняти.
 
От тільки як пояснити моїй сусідці, що повією може бути не тільки цицьката Нінка з другого під’їзду, але й поважні сивочолі і зовні пристойні дядьки.