Європа, Європа, земля обітованна, в яку політики всіх мастей заманюють народ в своїх передвиборчих гаслах, крім хіба що комуністів (згадайте Катерину Самойлик, яка гнівно «вопрошала» в Раді, чого, мовляв, ці политики тягнуть народ в Європу, вона ж бо завалиться скоро. Вам це не нагадує «стенания» комуністів часів Брежнєва про «загнивающий імперіалізм»? Зі старого анекдоту: « Но как красиво загнивает». Пам*ятаєте зі «Служебного романа»? Герой Басілашвілі приїхав з-за кордону «весь упакованный», та на питання: «как там в Женеве? (виправте мене, якщо я з містом помилилася) відповідає: «сложно».
Наші люди, «човники», заробітчани, туристи після совка багато разів побували в Європі, а багато хто там і досі перебуває. Тема наших прибиральниць, доглядальниць, хатніх робітниць в Європейських країнах багаторазово обсмоктувалася політичними опонентами на цьому сайті (типу, поїхали підтирати зади європейським бабусям і дідусям). І це теж правда, але ж не б*ють байдики, працюють, і працюють дуже тяжко, заощаджують на всьому, аби матеріально підтримати свої родини, заробити гроші на квартиру, на навчання дітям. І не їхня провина, а біда, що за майже 20 років незалежності наша влада не спромоглася на структурні реформи, а всі грандіозні на словах плани «розбудови сильної, незалежної, конкурентноспроможної Україні» «ушли в свисток» гарних обіцянок.
Що я хочу цим сказати? Коли десь в Центральній чи південно-західній Україні люди скаржаться: «Зарплат не платять, нема чим дітей годувати і т.д.), то в Західній люди (переважно жінки) перші виявили активність і всіма правдами і неправдами кинулися рятувати свої родини. Та я не розвиватиму тему українських заробітчан за кордоном, бо справді, добре там, де нас немає.
Єдине, що добре – закони працюють і наші, іноді не дуже законослухняні громадяни швиденько змінюють свою поведінку «там», хоча, можливо і з думкою «З вовками жити, по-вовчому вити», але ж дотримуються законів. Отакої Європи нам би побільше, бо наш закон, отой що, «як дишло» не мінявся з царя Гороха, а за нинішніх часів я взагалі надію на торжество закону втратила .
І ще б не завадило нам від Єропи перейняти більшу доброзичливість у стосунках. Довелося у Греції спостерігати, як мужики тримають одне одного за «грудки», у нас зазвичай після цього чекай мордобою, а це вони так про політику сперечаються. Те, що в них експансивність, у нас – агресія. Так от, агресії б нам поменше.
І ще криміналізація свідомості в наших людей на порядок вища, ніж у Європі. І тому не дивно, що більшості байдуже, що Вищий законодавчий орган (?!!) Верховна Рада спокійно пішла на порушення Основного закону заради політичної (економічної) доцільності.
І в під*їздах не паскудять. Не заведено! У висотці з конс*єржем, повз якого бомж не пройде, на сходах мешканець наткнувся на купу лайна. А це будинок з нових, не жеківський, мешканцям належить. Як це? Може, туди конс*єрж з «Нашої раші» прокрався? Тут я з Івановною згодна.
Та що з людей взяти? Більшість населення і досі переконана, що «за границею» золоті яблука на деревах ростуть, що варто перейти кордон і все, ти в раю! Тобто, ще дуже
сильна віра у чудо, казку, у золоту рибку. От тільки, щоб цю казку створити, люди тяжко працювали не одне століття.
Щоправда, в нашій олігархічній державі немає середнього класу, бо його уперто не дає створити армія чиновництва, що живе за принципом «тащить и не пущать». Мало правильних законів? Кажуть, що сталінська Конституція була найпередовішою у світі, що не завадило масовим репресіям.
Отже, річ у виконавцях. Не в нас, рядових громадянах, а в тих, хто над нами, бо всім відомо, звідки риба гниє в першу чергу. Ось чим в цілому ми відрізняємося від Європи. Керівний прошарок ( не вживаю терміну еліта, бо це некоректно і можновладці не заслуговують на цей титул, хоч і зараховують себе до еліти) у них не такий безсовісний і ступінь безсовісності настільки менша, наскільки давніші в країні демократичні традиції. От скажіть, хіба румуни набагато за нас кращі? В них не було тоталітарної диктатури? Не було бідності? Та й тепер вони не багаті і їхні заробітчани теж блукають світом. Але ж їх у Європу взяли!
Чого ж нам бракує? Тут писали про громадянську позицію, так от, її теж. Де поділися шахтарі, що страйкували перед урядовими будівлями? Нашим транспортникам довго затримували зарплатню, майже рік. Думаю, не тільки їм, і не тільки в Києві. А піднялося тільки тролейбусне депо №2 у Києві і провело тільки попереджувальний страйк. Що це, зародження нових «Союзів боротьби за звільнення робітничого класу?». Журналісти вже встигли охрестити це бунтом. А люди не побоялися звичного арсеналу тиску адміністрації і вийшли захищати своє право на оплату праці!
Подивіться на інші країни. Так, коли алжирські підлітки в Парижі палять машини – це бунт. Та коли профспілки ( не ті, пострадянські кишенькові, що помагають адміністрації правильно оформити звільнення «неугодных») піднімають людей на захист своїх прав, це і є демократія по-європейськи. Цього нам теж бракує.
Ось показували (уже вчора) у випуску новин молодь з трояндами, яка нібито підтримувала Табачника. Коли журналісти їх спитали, чому вони його захищають, і хлопець, і дівчина не знайшли, що відповісти, але видно було, що їм самим смішно. А сам міністр освіти, звісно, переклав з хворої голови на здорову, заявивши про акції українських студентів за його звільнення. Мовляв, це все затихне, коли гроші закінчаться. Він себе і своїх псевдозахисників мав на увазі?
Так от, коли молодь НЕ виходитиме захищати сьогодні «синіх», а завтра «сірих у цяточку» за гроші, це теж на якийсь крок наблизить нас до Європи. І коли кожен у нашій країні нівчиться поважати свій прапор і державну мову, тоді наша країна ІМХО матиме більше право називати себе європейською. Отакі серйозні роздуми напередодні «Дня сміху».
