Історія України і українців в останні кілька століть – це історія втрати територій та населення. Населення йшло будувати іншу державу – на їх місце приїжджали переселенці. Поступово переселенці ставали корінним населенням – і Україна там переставала бути Україною.
 
Цей процес, ніби зашморг, з кожним десятиріччям затягується все тугіше і тугіше. Територія української України стає все менше і менше. Вона оточена з усіх боків фронтами наступаючих армій, в тилу яких все українське поступово, але методично викорінюється та “зачищається”.
 
Останні вибори показали, що сьогодні лінія фронту пролягає через Полтавську область на сході, Кіровоградську на півдні, Закарпатську на заході.
 
Найнебезпечнішим напрямком – є східний. Харківська, Дніпропетровська та Запорізька область вже відійшли за лінію фронту, а Донецька та Луганська активно “зачищаються” і є основним плацдармом наступу.
 
Не краща ситуація і на півдні. Одеська, Херсонська та Миколаївська області вже за лінією, а Крим – це ще один плацдарм.
 
Прифронтові області – Чернігівська, Сумська та Черкаська ще тримаються, але чи надовго, якщо ліня фронту переміститься на їх територію.
 
На прифронтову  зону перетворилися внутрішні анклави – м.Київ та Житомирська область.
 
Ця повільна, але безжальна війна на знищення, відбувається кожен день, на кожному клаптику нашої матеріальної та духовної території. Ми звикли до неї і вже майже не помічаємо. Так вода точить камінь.
 
Цей процес чомусь у нас зветься об’єднанням України, хоча насправді – це знищення України. Кажуть, що на цих колишніх українських територіях теж живе народ, він теж має право обирати. Але яким чином їх вибір стосується України?
 
За лінією фронту України вже майже нема. Там живуть вже інші люди. Вони не мають права обирати для України та визначати її долю, вони мають право обирати для себе та визначати свою долю. Нехай це буде також доля їхньої країни.
 
Але їх країна не має носити ім’я Україна, можливо вони її назвуть інакше. Може Малоросія, а може – Новоросія, може ще якось.
 
Можливо це дасть можливість встановити перемир’я на цій війні та зупинити наступ.
 
Цей сценарій я називаю – “цивілізоване розлучення”. Як між чехами та словаками, достойно, з гідністю, без образ.
 
Поступитися фізичним простором для збереження життєвого простору. Є дві Кореї, було дві Німеччини, хай буде дві України, навіть якщо друга Україна і не буде Україною в повному значенні цього слова.
 
Інший шлях – це зміна форми. З холодної – на гарячу, з повільної – на стрімку, з невидимої та нечутної – на помітну та гучну. Це війна, без сентиментів та полонених. В якій Україна виграє або програє вже остаточно. Але з честю та на полі бою.
 
Серед жертв Голодомору було кілька мільйонів цілком придатних для ведення бойових дій дорослих чоловіків. Але вони обрали смерть від голоду, а не від кулі. У кожного свій вибір.
 
Написано 9-го лютого 2010