для старых юзеров
помнить
uk [ru]
Для полноценной работы сайта включите в вашем браузере поддержку JavaScript. В противном случае многие функции сайта будут недоступны.

Україна: Наша? Їхня? Моя!

Україна: Наша? Їхня? Моя!

 
На заході моя країна починається з невеличкого вагончика, який символізує митний пост на пішому переході між Польщею і Україною в Шегинях. Вагончик 5 на 3 метри оббитий вагонкою (життєві тавтології ніяк не заміниш на папері) вміщає в собі два коридорчики - туди і звідтам - і кількох службовців-прикордонників, котрі й пропускають наших співвітчизників по м’ясо, ковбасу та різний крам, що чи не вдвічі дешевший у Польщі ніж в Україні, а поляків по цигарки і горілку, дешевші на ту ж величину, до нас. Коли підходиш до цієї прецікавої споруди, вагончик можна вважати чим завгодно але тільки не воротами до європейської країни.
 
Жалюгідна будка посеред поля на фоні прекрасно обладнаної будівлі польського митного переходу, може й дисонує з відчуттям прекрасного, але тільки в іноземця. Наші ж люди не заморочують свою голову непотрібними порівняннями – ця  будка цілком гармонійно виглядає  у порівнянні з українськими дорогами. Європа таки закінчується в Перемишлі, бо вже в Шегинях  дороги змінюються на напрямки, тож коли в’їжджаєш на рідні терени хочеться промовити «приїхали!» у значенні «докотилися». А що поробиш? Особливість розбудови держави по-українськи не передбачає таких дрібниць, як будівництво доріг та інших надлишків цивілізації на кшталт біо-туалетів.
 
«Родіна здраствуй!», - зі сльозами на очах каже наш заробітчанин, відчуваючи як ностальгія за Батьківщиною стрімко лине на Захід легкою тютюновою хмаркою з вуст мордатенького, нівроку, митника у шапці-вушанці і плямистому однострої. Чомусь, там, де географічно починається Україна, у більшості її громадян закінчується ностальгія – цей майже хворобливий, дуже інтимний і сумовито-прекрасний прояв патріотизму. І та ж більшість одразу ж констатує просту істину – любити Україну краще на відстані. Але чому, вона, моя країна, така приваблива з віддалі і така скупа на любов зблизька? У чому причина такої її трансформації у сприйнятті її громадян? А давайте-но приглянемось до рис любої Вітчизни, яку ми й творимо ось уже 17-й рік.
 
Президент Кеннеді колись кинув дуже вдалу репліку, - «Не питайте, що Америка зробила для вас – запитайте, що ви зробили для Америки!» Ось уже скільки років ця фраза мандрує з країни в країну і транслюється, як квінтесенція патріотичного світосприйняття. Таки так. Спитати себе, що я роблю для рідної держави надзвичайно корисно, але, з іншої сторони, якось зовсім не прийнято питати у держави, що ж вона робить для мене? Теоретично держава, вірніше її представники – сиріч  влада, чиновники, повинні забезпечувати мені, як громадянину, всі умови для комфортного проживання та вільного розвитку як матеріального так і духовного, інтелектуального. А за це я й утримую їх на свої кошти, які у вигляді податків та інших платежів поступають до державного бюджету.
 
Це воно так повинно бути в ідеалі, однак, не помилюсь, якщо скажу, що абсолютна більшість співгромадян ствердять, що вони свої зобов’язання перед державою акуратно виконують, а от держава перед ними – ні. На перший погляд, огледівшись навколо, слід визнати правоту ти хто так говорить. Посудіть самі: влада не тільки не пильнує за дотриманням закону, а й активно порушує його! Величезний пласт чиновного люду живе за власними принципами моралі та поняттями законності, які випливають з інтересів і стилю життя касти, у яку вони перетворились за багато років. Принцип «кругової поруки», принцип притаманний злочинним угрупуванням, який випливає з чіткого поділу  на «своїх», яким можна все і «чужих» - на яких діє Закон, робить людей наділених будь-якою владою – наділених, до речі, громадянами країни!  - абсолютно закритим клубом, доступ до якого можливий, але тільки за умов повного прийняття правил гри, які визначаються все тією ж «круговою порукою».
 
Виходить, що існує два суспільства. Два типи громадян – громадяни вищого сорту і решта. Усе б нічого, якщо б такий поділ було задекларовано законодавчо. Існував же в історії людства період у якому була знать і простий люд! Але ж та знать формувалася не просто так. Це був прошарок, наділений привілеями, які визначалися законодавчо – велінням сюзерена, монарха, який зосереджував повноту влади у своїх руках і, цілком легітимно, за визначенням того часу, наділяв правами та обов’язками, обмежував свободи для певних груп населення чи надавав їх для інших.  Сучасне чиновництво ніким не наділене привілеями. Єдиний легітимний носій влади – народ, наділяє виконавців своєї волі виключно обов’язками, а якщо й надає певні пільги, то тільки виходячи з практичної користі таких пільг для роботи, яку виконують конкретні чиновники. Роботи спрямованої на загальне благо.
 
Як приклад можна розглянути інститут недоторканості певних видів державних службовців – депутатів, президента, суддів. Норма недоторканності покликана убезпечити законодавців, чільників держави та її охоронців від згубного впливу страху перед помстою чи будь-якими злочинними посяганнями. На практиці ж ця норма у нас давно перетворилась у привілей, який надійно захищає владоможців від дії…Закону! Абсурд ситуації навіть не в тому, що самі законодавці та законоблюстителі не хочуть дотримуватися норм ними ж написаних Законів, а в тому, що вони й не можуть цього робити! Закони корпоративної солідарності, «кругова порука», відчуття, що всі однаково «замазані» в спільних оборудках не дозволяють піти проти «зграї». Бо з’їдять.
 
«Якщо хочеш пізнати природу речі – досліди її походження та розвиток» - це сказав Арістотель.  Природа і поведінка  нашого державного апарату абсолютно закономірна якщо взяти до уваги те, як він сформувався. 24 серпня 1991 року сталось те, про що так довго мріяли всі ті, які і по нинішній час не визнані своєю державою як її Герої і те, проти чого так довго і напружено працювали сьогоднішні державні пенсіонери – народилася держава Україна. Родові муки були невеликими. Вони уклалися в голові середньостатистичного секретаря обкому чи міському комуністичної партії в короткий логічно–рефлекторний ряд: партії нема – нема парткому – нема першого секретаря – з партії не виключать – ГеБе нема – не посадять – можна все – блядь, невже всім? Через пару місяців виявилось, що можна і далі не всім. Але то тільки тому, шо «не панятно», хто під ким «ходе». Тому Фьодор Іваничі, Прокоп Прокопичі, Олександр Олександровичі і прочая братія випускників ВПШ і «освобождьонних сєкрєтарєй» органічно влилася в новий державний апарат, об’єднавшись зі своїми візаві, ще недавно переслідуваними ОБХСС і МВС. Ті, хто називав себе націонал-демократами потерпіли першу і єдину  фатально-серйозну поразку, яка зумовила неправильний розвиток України на довгі (дуже-дуже довгі!) роки: замість повного відсторонення колишніх комуністичних і радянських керівників та функціонерів від  державного управління їх залишили керувати на тих самих посадах і з тими самими повноваженнями, що і до 24.08.1991р. З маленькою поправкою – у комуноїдних менеджерів не стало відповідальності. Вони перестали когось боятися.
 
Специфіка радянського укладу держави полягала у тому, що єдиною відповідальністю, яка була прийнятною для державного функціонера будь-якого рангу, була відповідальність перед партією. Прокуратура, міліція, суд – все це було похідним, вторинним, а, отже, не страшним. Тільки після того, як тебе відкидала Партія, за тебе могли взятись інші каральні органи. Парасолька касти надійно захищала від будь-яких посягань кожного члена радянських брахманів. Вони жили у визначеному світі і чітко окресленому колі, найвищим покаранням у якому була загроза вигнання, яка тягнула за собою падіння до становища простого радянського громадянина. Після серпня–вересня 91-го, коли КПРС вмерла і вмерла назавжди (як одна з ланок державного управління), тисячі членів номенклатури опинились, з однієї сторони, без захисту величезного репресивного апарату, а з другої – без страху відповідальності перед ним же. Уся ця кодла, яка давним-давно не мала віри ні в який комунізм чи соціалізм, а трималась тільки на своїх велетенських привілеях, швидко зрозуміла – усе залишилось на своїх місцях – нема тільки Першого секретаря, а отже того, хто може якимось чином за щось покарати. Звичка не ставитись серйозно до правоохоронців не підвела – правоохоронці і самі не ставились серйозно до своєї роботи. Радянський Союз таки зміг виховати нову форму людини – гомо совєтікуса – тип, для якого формальність відносин ніколи не сприймалася серйозно. Закон залишався просто інструментом за допомогою якого можна було добитись задуманого. Неформальні стосунки, натомість, були основним дієвим інструментом соціальної комунікації і менеджменту. Простіше кажучи – радянська людина мало вірить у офіційний папір, зате вірить у слово начальника.  Над таким не потрібна ані цензура ані стримування – він сам себе поставить у такі рамки, з яких навіть не постарається вийти. Лиш би тільки Іван Іванич чого не подумав…
 
Фактично, ми віддали свою країну до рук менеджерів які потерпіли страшне фіаско. Радянські управлінці довели Радянський Союз до краху. При чому краху тотального і ганебного.  Буквально за три серпневі  дні 91-го виявилося, що країна, яку зганяли докупи двома величезними війнами, цементували кров’ю мільйонів та полірували досконалою брехнею, хруснула шийними хребцями, останній раз вбого струснула хирлявими руками комуніста-алкоголіка і остаточно перетвориться зі здорового дебіла в імбецильного інваліда. Блудство народів дійшло до логічного завершення. СРСР народився з добре організованого перевороту і закінчився погано організованим. Комуністи досить швидко, з історичної точки зору, пройшли через всі стадії деградації. Все логічно. У радянського колоса були не тільки глиняні ноги а й гівняна голова. З нього просто злетіла маска і він упав.
 
З віддалі сімнадцять років, які відділяють нас від тихої смерті СРСР нащадки та й самі представники касти керівників тієї держави, нам намагаються твердити, що система вибудувана комуністичними ідеологами була надзвичайно ефективною або те, що не все у ній було так погано. Мовляв радянський (читай наш сьогоднішній) менеджмент був таки талановитим менеджментом. Однак, заглядаючи в минуле мені дуже хочеться побачити якісь натяки на талановитий або, хоча б, ефективний менеджмент. Де він? Колгоспи були ефективними? Концтабори – вияв  талановитості менеджменту? «Шарашки» – новаторство? Голодомор – економічна політика? Добре сприймемо, що так. Радянський Союз завдяки такому ефективному менеджменту полетів у космос, зробив ядерну бомбу і майже догнав Америку. Так так, ту саму Америку і її сателітів, які не мали такого обдарованого менеджменту. Але вся заковика у слові «майже». Раптом виявилось, що західний, буржуазний, псевдо-демократичний – назвіть яким завгодно словом – зовсім не талановитий тип менеджменту якось не особливо напружуючись переміг. Ну не напружувались же! В гонитві з Радянським Союзом загниваючий Захід нікуди не біг. Не було там ані трудових армій, ані беззмінних вахт, ні тобі битв (!) за урожай. І в космос вони також полетіли і бомба у них була. Але було й масло. Але не голодували. Але країна не рвала жили зі своїх громадян і не гатила їх кістками безкрайні простори рідних полів.
 
І ось, велика країна з ядерною бомбою і космічним щитом розвалилась від… жувачки. Жувальні рухи громадян так круто зрезонували, що підмитий ортофосфатною кислотою у вигляді Кока-Коли могутній фундамент ефективного менеджменту навернувся з тихим тріскотом, убивши при падінні менше людей, як при своєму становленні. Джинси вбили танки. «Вольво», не особливо напружуючись розкатало в млинець БТР. І у 21-му столітті зосталися тільки погані, неталановиті західні менеджери, які зовсім не бачать мотивації у Великій Ідеї побудови Ідеального суспільного ладу, а   розуміють, що найкраща мотивація для громадян своєї країни – це надання можливості реалізації своїх власних потреб. Для цього покликана слугувати Держава. А потреб держави як таких – їх нема взагалі. Бо держава покликана служити  інтересам громадян, надаючи їм рівні права і можливості для конкуренції та захист від будь-якої внутрішньої чи зовнішньої загрози.
 
Ось чому  у інших країнах, де органи державної влади формуються за тими ж демократичними принципами, що й у нас – через вибори – державні механізми працюють набагато ефективніше. Ось чому  Європа, США, Канада, Австралія не має того шизофренічного поділу суспільної свідомості, який так характерний нам – ненависть до влади і, одночасно, тієї влади сакралізації.
 
Адже весь секрет у громадянах. Будь-який громадянин повинен сприймати свою державу не як щось ефемерне, недосяжне і самодостатнє. Ні! Сприйняття держави громадянином повинно бути перш за все через призму власної вигоди, власної кишені, власної душі. Громадянське суспільство – це суспільство тих, хто здатен постійно контролювати чиновників на предмет того, як вони виконують свою роботу. І справа тут не тільки у політичній відповідальності, просторікувати про яку так люблять наші політики. Справа у відповідальності кримінальній та адміністративній. Ніщо так не дисциплінує, як  знання того, що покарання за злочин є невідворотним. Ми дуже часто кепкуємо з американців на рахунок того, що будь-яку, навіть найменшу проблему вони прагнуть розв’язувати  у суді. Але ж іншого бути не може! Кожен завданий громадянину збиток повинен бути належним чином відшкодований. А хто точніше від суду, де надається можливість викласти аргументи обох сторін, може встановити величину збитку і міру його відшкодування? Повага до суспільства в цілому починається з поваги до громадянина. Якщо права громадянина стає небезпечно порушувати – то його будуть дуже сильно поважати. Це і є свобода. Свобода – в першу чергу відповідальність. Відповідальність перед собою. Це чесність перед собою. Це гідність, яка гарантується всіма.
 
Подивімось на себе. За 17 років існування новітньої Української держави ми не тільки не змогли покарати касту номенклатурних паразитів, які убили одну державу і успішно ведуть до гробу другу, але так і не навчились бути відповідальними перед собою. Ми не вміємо і не хочемо бути вимогливими до когось і до себе. Можна сто раз нарікати на суспільство, на менталітет, але слід пам’ятати – ніхто і ніколи не буде в силі щось зробити ДЛЯ НАС, якщо ми самі цього не захочемо. Жоден політик не буде думати про народ. Це неможливо – думати про народ. Так як неможливо народ годувати. Народ має сам думати за себе і сам себе годувати. Все що потрібно забезпечити – це рівні умови для конкуренції і однакові правила гри для всіх. Правила у всіх проявах суспільного життя. Ці правила і називаються законами. Їх дотримання і є фундаментом, на якому і будується успішне та ефективне суспільство. А дотримання Закону можливе тільки за умови невідворотності покарання за його порушення. Це відчуття відповідальності. І не треба чекати, що відчуття відповідальності має десь до когось прийти. Ні! Ми самі повинні бути відповідальними перед собою, перед іншими. Відстоювати свої права – не соромно. Соромно постійно поступатись ними. Почнімо з малого – з власної кишені. Задаймо собі питання, а за що, власне, ми платимо будинковій управі, якщо вона не здатна утримувати у належному стані інженерні комунікації наших будинків, підтримувати чистоту у під’їздах та не виконує інших своїх функцій? Яким чином витрачаються наші податки чиновниками?  Чому наші політики так багато говорять про захист власного виробника і ніколи – про захист вітчизняного споживача?  Яке покарання понесе суддя за завідомо неправосудне рішення?
 
Пора міняти пріоритети. Навчити чиновників поважати своїх господарів, тобто нас, громадян можемо тільки ми – постійно вимагаючи від них не тільки ретельного виконання їх обов’язків, а й простої поваги до себе. І жодної довіри до чиновника! Постійна недовіра і критика. Жодного слова похвали. Пам'ятаймо:  роблять добре - це їх обов'язок. Роблять зле - це їх злочин. За злочини треба карати І для початку зовсім непогано було б, щоб будь-який український чиновник забув про такий термін, як відпустка. Жоден український політичний діяч не може іти у відпустку. Це його злочин перед народом. Якщо вони самі визнають, що держава у складному становищі, то вони не мають права на відпочинок. Відпочинок - привілей успішних керівників. Наші ж повинні працювати - тяжко і багато, спокутуючи родовий гріх ще радянської номенклатури і свої власні злочини...
 
Однак, щоб вимагати щось у інших – слід бути вимогливим до себе. Почати з себе – це те найменше, що можна зробити для країни. А там, гляди, і не треба буде питати, що я зробив для України, бо все, що я роблю для власної гідності – все це і є для гідності моєї держави. Бо гідність завжди має почуття сорому і соромиться дурних чиновників, розбитих доріг і тієї злощасної будки, яка символізує вхід до великої країни, яка, хоч і повільно але прокидається від душевного та розумового сну.
 


Канаріс [24.08.2008] | Рейтинг: 36.0/9 | Просмотров: 9653

2 3 4 5 36.0/9




Комментарии

1 2   »
Гость

Гость
24.08.2008 08:13:35
Все правильно. Але все це давно відомо. Нічого нового. А де про останні події? Ніби і не Канаріс
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

Гость

Гость
24.08.2008 12:44:49
Інколи треба бути серйозним
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

24.08.2008 13:35:25
Спасибо, Володя!!!
Но это надо перевести. Я хочу, что бы и здесь дошло.
???
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

24.08.2008 14:24:43
На жаль не могу сказать спасибо... Соединить это : *** "Сприйняття держави громадянином повинно бути перш за все через призму власної вигоди, власної кишені, власної душі..." ,
а так же это: *** Справа у відповідальності кримінальній та адміністративній. Ніщо так не дисциплінує, як знання того, що покарання за злочин є невідворотним." ***,
с этим *** "Свобода – в першу чергу відповідальність. Відповідальність перед собою. Це чесність перед собою." ***
НЕВОЗМОЖНО!!!
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

24.08.2008 14:30:53
И уж полностью выглядит надуманой фигней это ***" Якщо права громадянина стає небезпечно порушувати – то його будуть дуже сильно поважати. Це і є свобода." ***
Я уже молчу за то шо Свобода  - это совсем другое... А поважають будь кого так точно не за это...
М-да... Мелко так получилось... У Канариса кризис жанра... Перегорел видать... А жаль.. -1
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

24.08.2008 14:44:11
На жаль не могу сказать спасибо... Соединить это : *** "Сприйняття держави громадянином повинно бути перш за все через призму власної вигоди, власної кишені, власної душі..." ,
а так же это: *** Справа у відповідальності кримінальній та адміністративній. Ніщо так не дисциплінує, як знання того, що покарання за злочин є невідворотним." ***,
с этим *** "Свобода – в першу чергу відповідальність. Відповідальність перед собою. Це чесність перед собою." ***
НЕВОЗМОЖНО!!!

почему?
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

24.08.2008 15:13:49
А я скажу спасибо! Пафоса многовато, но ко Дню Незалежности статья на 5 баллов. Ощущения у меня те же примерно, что и Вовы.
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

Гость

Гость
24.08.2008 16:01:27
Уверен, что серьезный текст с серьезными прорахунками может стать переломным при восприятии критики. Ну действительно, если причиной "развала" Союза стала тяга к потребительским благам (как утверждает автор - жвачка, вольво, джинсы), тогда собственно нет предмета для обсуждения. Не будем о достоинстве и справедливосте? Кстати о равенстве, вернее об отсутствии оного, хорошо написано. Удачи автору. Кстати, неудача тактическая, часто стратегический выигрыш.
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

24.08.2008 18:11:30
Як завжди, вражає юнацька щирість, жертовний патріотизм  і прагнення дійти до суті. Треба бути свідком гниття та розпаду СРСР, щоб знати, що сучасні великі капітали  накопичувалися "брахманами" партійно-бюрократичного апарату не на жуйках - можливості і розміри грабунку держави відповідали значимості посади. Коли партія як засіб грабунку прежила себе, партійний апарат було свідомо зламано і накопичені капітали вирвалися на волю. Заклик почати з себе = заклику піти в ченці у монастир молитися, щоб бути допущеним у царство небесне. У реальному житті діють добре відомі закони розвитку суспільства. Потрібне громадянське суспільство і добровільні об"єднання громадян  на противагу об"єднанням правлячих кланів. Зараз як може бути громадянином безправне злиденне створіння, готове на все заради продуктового пайка чи тонесенької пачечки грошей? Чому в нас релігійних об"єднань -  мов гриби після дощу? Бо ті, хто почав з себе, Канарісе, бачуть для себе перспективу тільки у небесному царстві.
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

24.08.2008 19:40:14
І ця метафора зі жвачкою справляє враження більше, ніж якщо б автор написав, наприклад, що в читалці ВЛКСМ звичайному студенту не було чого читати по філософії крім класиків марксизма-ленінізма.
Це чудовий сайт і чудові автори. Тільки з читачами їм не завжди щаститьWell.
До речі, тут хтось назвав Канаріса по імені Володєю. Він тут відомий під своїм повним ім"ям? Я намагаюсь зрозуміти за стилем письма, хто це, чи читав я його ще десь. Але це мабуть нескромно з мого боку.
Валентин Озірний.
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

24.08.2008 19:40:44
І ось функціонери такого інтелектуального і культурного рівня вирішували за нас, як нам думати, У що нам вірити, що нам читати, Що нам треба взагалі і Як нам жити. Що найабсурдніше, за нас вирішували, як ми маємо вдягатися і як виглядати. Жувальна гумка, джинси - це взагалі чомусь у наших пастирів викликало лють.
І, скажіть, це не знущання над гідністю людини, коли вона контролюється у всьому абсолютно? Жувати нам чи не жувати гумку - це вже Орвел або Кафка. Це вже повністю, до дрібниці, тотальний контроль особистого життя Додайте до цього, що в СССР не було сексу, як стверджувала героїня якогось телешоуWell.
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

24.08.2008 19:42:16
Начальник відділу мав бути доктором наук, а ці - як комісари в червоній армії. Сиджу і думаю про своє і раптом чую таке: "Вот ви, інтєлігєнти, наслушаєтєсь голоса Амерікі а потом отпускаєтє бороди і подавай вам свободу". І що найцікавіше. Я очікував вибух реготу. Ні. Озирнувся - на обличчях не те що хоча б здивування,- розуміння і схвалення, як у учнів-відмінників за першими партами в школі. Це, мабуть, варіант стокгольмського синдрому, адже слухачі - люди розумні  і не могли не помітити зощенковського звучання цього твердження.
А щоб справити на нас враження, сказано нею було щось в тому сенсі, що ось ви вчені (це не до мене, я був молодим спеціалістом), але і я теж людина з культурою на одній нозі - нещодавно зустрічалась з Зикіною (з самою!). Якщо хто не пам"ятає, нагадаю -улюблениця Брежнєва, виконавиця псевдонародних пісень.
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

24.08.2008 19:42:46
"...причиной "развала" Союза стала тяга к потребительским благам (как утверждает автор - жвачка, вольво, джинсы)..." 24.08.2008 15:01:27
Я зовсім не хочу дискутувати з коментатором. Просто мені стало незручно за нас, читачів, перед автором. не хочеться, щоб у нього склалося враження, що ми, невдячні, його не розуміємо. Стаття, як завжди, чудова. Думаю, критик просто надто молода людина і не пам"ятає атмосфери того часу.
Згадую,як проводити загальну політінформацію (було таке) в Інститут кіберенетики прийшла N-ий секретар чи то ЦК КПУ, чи горкому київського - жінка. в конференц-зал зігнали всіх, хто був під рукою. Пасли це стадо заступники відділів (відставники, як правило), які підпорядковувались першому відділу (читай КГБ).
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

25.08.2008 09:13:40
главврачу newsmaker
Да потому!... Дело в том, что тема "власних благ" есть настолько щепетильной, что произошла попытка (на мой взгляд) копнуть поглубже там где этого не надо делать... Нет!.. Канарис естесственно остался Канарисом... Такое бывает... Я ОТНОСИТЕЛЬНО молода людына, я помню Союз, я помню жувачку.. Well Даже если розвал Союза произошел (утрирую) из-за жувачки, это не значит, что такие причинные двигатели развития державы нужно ставить впример... Или не дай Бог навязывать...
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

Гость

Гость
25.08.2008 09:14:37
На відміну від багатьох попередніх - сподобалось!
Без заангажованості, на диво, щиро.
ДЯКУЮ!
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

25.08.2008 09:22:27
Ведь так не долго и договориться до спасительных "Нужно повысить зарплату чиновникам, шоб не брали взятки..." Мля, кака пурга... противно писать.. Я не бедна людына... Но начинала я не так... Всяко было.. И довольно долго.. Никогда блага не могут являться основополагающим фундаментом... Нивчем... Поетому когда культуру (человека) заменяют дисциплиной, а власну видповидальнисть (см. по тексту в Вашем коменте) власною выгодою, то у меня сразу просыпается дух противоречия...
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

25.08.2008 09:25:07
Хотя бы потому шо это ( как мне кажется) речи элементарни... Конечно же, я знаю, буду я читать Канариса и буду ставить самые большие баллы... И мне будет нравиться... Но за это .. Не пошла мне статейка.. ну не пошла... Такое бывает? А?...
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

25.08.2008 09:42:19
санитару ЩоЯТутРоблю
Шо значит ***"Це чудовий сайт і чудові автори. Тільки з читачами їм не завжди щаститьWell."*** ???
Мля, какая я сегодня злая...
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

25.08.2008 20:38:03
санитарке Жуже
"какая я сегодня злая..."
Поздравляю Вас с прошедшим праздником!
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

Гость

Гость
25.08.2008 21:39:47
На жаль, Україна не Канаріса і не наша, а таки їхня.
І якщо такий розумний чоловік як Канаріс не зрозумів, що СССР не розпався, а тільки замаскувався, то його відродження (яке видно вже неозброїним оком) вимушині будемо відчути на своїх спинах і ми і наші діти. (А не хочеться :-((
Хто не бачить реальної ситуації не може змінити хід подій на свою користь і завжди програє.
Не согласен Согласен  Поддержка: 0%(0/0)

1 2   »






загрузка...




programming by smike
Администрация: [email protected]
© 2007-2019 durdom.in.ua
Администрация сайта не несет ответственности за
содержание материалов, размещенных пользователями.

Пожалуйста, войдите с помощью
Facebook-login