Микола Стефанович Гумільов був великим провидцем і писав вірші не тільки відгукуючись на події, що сталися за його життя, чи були знаковими у минулому, але й на події майбутнього, які предвидів силою свого непересічного таланту та підказками того гурту янголів, що охороняють Неньку, навіть порушуючи запланований у керівних кабінетах північних сусідів хід нашої історії.
 
Звичайно, він не міг не відгукнутися на помічені Послом Екваторіальної Гвінеї та патріархом Кирилкою події, що відбулися у Києві 25 лютого 2010 року.
 
Невластивий текст:
 
Еще один ненужный день,
Великолепный и ненужный!
Приди, ласкающая тень,
И душу смутную одень
Своею ризою жемчужной.
 
И ты пришла… ты гонишь прочь
Зловещих птиц – мои печали.
О, повелительница ночь,
Никто не в силах превозмочь
Победный шаг твоих сандалий!
 
От звезд слетает тишина,
Блестит луна – твое запястье,
И мне во сне опять дана
Обетованная страна —
Давно оплаканное счастье.
 
Властивий текст:
 
Належним чином день минув,
Пірнув у Лету незворотньо.
І всю країну огорнув,
Неначе в горах сніга зсув,
Щенячий лемент тих забродів,
 
Що знають, як належить жить
Всім українцям. Як молитись.
В обіймах прагнуть задушить,
Щоб їхнім щастям стали жить
Та в бік Європи не дивитись.
 
І на майбутнє той урок
Ми маєм винести довіку:
Не знищиш ти в собі "совок" -
Почуєш переможний крок
Тих страусячих черевиків!