Перемога – річ завжди приємна. Тим більше – перемога видрана з зубів противника майже на останньому подиху. Тож мої вітання переможцеві!
 
Що? Який ще Янукович? Шановні не будьте наївні. Не варто плутати пана з пахолком. Даму танцює той, хто її годує. Тож і вітати треба того, хто вклав у перемогу сили і ресурси. Фінансові і медійні.
 
Дмитро Васильович Фірташ – ваш вихід!
 
В російському фільмі «Олігарх» Павла Лунгіна, суперечка олігарха з державою закінчується кривавою драмою. В житті олігархам Борису Березовському та Володимиру Гусинському довелося рятуватися втечею, а Михайлу Ходорковському – шити капці за ґратами буцегарні. Але ж Україна будь яку російську драму з легкістю перетворює на фарс та комедію з обов’язковим хеппі ендом. Судіть самі.
 
19 січня 2001 року було усунуто від посади віце-прем’єра по ТЕК Юлію Тимошенко. Майже водночас із цією подією, 15 січня того самого року на Кіпрі було створено компанію Highrock Holding Ltd. Власниками «Хайрокку» стали керівники чернівецької фірми «КМІЛ» Дмитро Фірташ (17%) та Марина Калиновська (16%), а також компанія Agatheas Trading Ltd (34%) та Finegoods Trading Ltd.(33%). Фірма «КМІЛ» доти займалася переважно торгівлею харчами та вантажними перевезеннями, але потрохи опановувала ринок газу і вже співробітничала з російською «ІТЕРОЮ». «Хайрокк» мав замінити «КМІЛ» на цих оборудках. Маленька чернівецька консервна фірма певно ніколи б не вийшла на цей ринок якби не інші засновники «Хайрокку». Директором компанії Agatheas Trading Ltd була Галина Телеш – колишня дружина Семена Могилевича. А реєструвала компанію адвокат Ольга Шнайдер – реальна дружина Семена Могилевича. Хто такий Семен Могилевич, широко відомий у вузьких колах як «Сева» та «дон Симеон», після скандалу з російською компанією «Арбат-Престиж» аж якось соромно нагадувати.
 
В «Хайрокку» Фірташ офіційно був генеральним директором. З легкої руки Ільфа з Петровим таких посадовців кличуть «зіц-прєдсєдатєлямі Фунтами». Та багатьом не вдавалося і цього.
 
З кримінальним світом наш герой був знайомий уже давно. У 1995 році в Чернівцях Дмитра Фірташа арештовували за контрабанду спиртних напоїв. Займатися контрабандою паленої горілки в середині 90-х у Західній Україні, було небезпечно для здоров’я, якщо тільки у вас не було гарних стосунків з Михайлом Токарем – покійним нині кримінальним авторитетом, відомим також як «Гєша з Мукачево». Саме «Гєша» в ті часи контролював увесь потік контрабанди з Угорщини до України. А в Угорщині його партнером та «дахом» був як раз «дон Симеон». Через «Гєшу» пан Фірташ напевно був знайомий з іще одною цікавою особою – мукачівським бізнесменом, власником компанії «Барва» Віктором Балогою. Серед засновників його компанії був Ілля Токар – рідний брат «Гєши».
 
А ще кажуть, Західній нема чого протиставити бандитському Донбасу! Брешуть, зухвало брешуть!
 
«Хайрокк» займався тим, що возив харчі у Туркменістан, а в якості платні отримував газ, який продавав як в України так і за кордоном, по їхнім цінам та дуже смачним покупцям. Бізнес був цілком надійний, потрібні зв’язки між НАК «Нафтогаз», «ІТЕРОЮ», туркменами та Могилевичем убезпечували фірму від усіх негараздів.
 
Та все змінилося коли у листопаді 2002 року від транспортування газу було усунуто «ІТЕРУ». 5 грудня 2002 року «Газпром» і «Нафтогаз» підписали угоду про створення нової структури яка займалася б транзитом Туркменського газу. А 6 грудня, в Угорщині було створено компанію Eural Trans Gas, яка швидко замінила «ІТЕРУ». Засновниками компанії виступили троє безробітних і один надто цікавий ізраїльський юрист. Пан Зеєв Гордон відомий також як Володимир Авербух ще й зараз особистий адвокат того самого Семена Могилевича. Щоправда реально акціями розпоряджалися дві особи – Дмитро Фірташ і представник групи Raiffeisen Investment, колишній офіцер британської розвідки – Роберт Шетлер-Джонс. Кажуть офіцери розвідки колишніми не бувають.
 
Це вже був значний епізод в житті Дмитра Фірташа. Фонд Hermitage Capital Management Ltd в своєму докладі зазначав, що «Єврал» мав майже монопольне право на поставку газу з Туркменістану в Україну та подальший його транзит. При цьому схема роботи «Єврала» від «ІТЕРИ» не відрізнялася взагалі. Компанія так само на всю душу щиру користувача посередників. Ясна річ найпотужнішим з них був той самий «Хайрокк», контрольований Фірташем напряму. Єдиним очевидним відрізненням «Єврала» від «ІТЕРИ» був перелік офшорних рахунків потрібних хлопців з Кремля та Банкової, на які «Єврал» постійно перелічував певні суми грошей. Явно – з урахування інтересів команди нового російського президента Путіна. Перелічувати було з чого. За свої послуги «Єврал» мав 38% переправленого газу, тобто 13 млрд кубометрів. Його він міг продавати де захотів. Переважно – хотів на Заході… Вже в 2003 році «Єврал» захопив 57% газового ринку України. А сукупний доход компанії за той самий рік склав 767 мільйонів баксів. На морозиво – вистачало.
 
Але й це був не той рівень про який мріяв колишній чернівецький пожежник. І Шетлер-Джонс і Фірташ хотіли самі стати власниками свого газового бізнесу. Газпром же уже мав неприємності з американцями та ізраїльтянами через присутність в схемі «дона Симеона». Потрібна була нова компанія. Угода про створення нової фірми була складена за участі прем’єр-міністра України Віктора Януковича, керівництва Росії, НАК «Нафтогазу» та «Газпрому». В липні 2004 року, в швейцарському кантоні Цуг було створено компанію РосУкрЕнерго. Засновниками виступила компанія Arosgas Holding і компанія Centragas Holding. «Централгаз» офіційно був «донькою» компанії Raiffeisen Investment. Реально ж власниками на паритетах були Дмитро Фірташ (90%) та Ігор Фурсін (10%). Представником координаційної ради RosUkrEnergo з боку Raiffeisen Investment став Роберт Шетлер-Джонс. Компанія ж Arosgas Holding була «донькою» «Газпромбанку», себто належала братам Ковальчукам, старим товаришам Путіна. У лютому 2006 року Газпромбанк продав свою долю акцій РосУкрЕнерго «Газпрому» за скромну суму – 2,4 мільярди доларів. Проблеми в РУЕ були ще попереду.
 
Тепер пан Фірташ сам був співвласником компанії-транзитера. Але звання «співвласник» в умовах панування донецьких його явно не задовольняло. Дмитро Васильович добре розумів, накажуть донецькі – все віддаси куди скажуть. Менеджерські посади колишньому торговцю консервами вже явно набридли. Душа бажала самому стати господарем газового транзитного бізнесу України, від Туркменістану до самої Європи. Для такого значного кроку треба було розірвати численні інтереси і в Кремлі, і на Банковій, і в кримінальному світі. Була потрібна революція. І революція не забарилася.
 
Пісня «Вимагай більшого» не давала спати старому знайомцеві Дмитра Фірташа – Віктору Балозі. Балога свого часу забезпечив СДПУ(О) перемогу на Закарпатті й отримав за це посаду губернатора Закарпатської області. Після чого забажав більшого і разом з Порошенко віддрейфував у бік Ющенка і «Нашої України». Перемогу Помаранчевої революції Балога кував і в Києві, і на Закарпатті. Наразі невідомо чи фінансували структури Фірташа передвиборчу компанію Ющенка. Але те, що нова влада до Дмитра Васильовича поставилася більш ніж делікатно – факт незаперечний. З 1 березня 2005 року РУЕ почала поставляти газ не тільки Україні, а ще й Польщі. Чистий прибуток РУЕ на 2005 рік – 659 мільйонів зелених американських рубликів.
 
Наш герой повільно наближався до оборудки свого життя. Для цього йому була потрібна головна умова – покровитель на Банковій, який би мав у руках усю виконавчу владу. Ситуація коли влада ділилася на президента Ющенка і прем’єра Тимошенко, Дмитра Васильовича вкрай не задовольняла. Тим більше, що діяльністю РУЕ почала цікавитися контрольована прем’єром СБУ. Невідомо чи був Фірташ причетний до звільнення прем’єра Тимошенко, але те що він ним скористувався – безперечно. Наближалися газові угоди січня 2006 року.
 
Я не знаю як між собою домовлялися Фірташ і Ющенко. Але наснився мені сон. І в тому сні пан Фірташ сидів за одним столом з паном Ющенко і казав йому: «Я все розумію, але ж у тебе п’ятеро дітей! От підеш ти с посади, а далі що? А от у мене…». І «руки які не крали» ошаленіли від можливостей. Існує й цілком реальне джерело – інтерв’ю Олега Рибачука. «На доручення Президента я провів консультації з ЄС, і з США. Ми говорили про те, що Росія нам відкрито погрожувала… Умови були такі, що якщо Україна буде стояти на прозорих схемах, то нас не залишать наодинці з "Газпромом"… Посередник з'явився за день до того, як у Брюсселі мали зібратися міністри закордонних справ країн ЄС, щоб розглянути цю ситуацію. І наші західні партнери, коли я повернувся, мені сказали: "Ви ж самі продалися - тепер це ваша справа"… А Президент мовчав». Держфінмоніторінг помітив також цікаву річ – щоразу після розрахунків «Нафтогазу» з РУЕ, з підконтрольних РУЕ банків переводилися кошти на певні офшорні фірми. І все б було гаразд, якби потім з тих самих фірм не оплачувалися б рахунки родини Ющенко. Аналіз переведених сум вивів середню цифру – 27% від оборудок РУЕ. Саме ця доля вдовольнила апетити Ющенка. Чисті прибутки РУЕ у 2006 році – 785,4 мільйони доларів.
 
27% - запам’ятайте цю цифру. Юда продав Христа за 30 срібників. Сподівання та надії людей, що стояли на Майдані були продані за 27%. Відтепер президент України думав не про Україну – про власний гаманець. Громадська ж думка вгамовувалася просто. Тільки-но суспільство починало цікавитися грошима президента, як зразу ж у Львові марширували ветерани УПА, або у Севастополі палили українські прапори. І суспільству раптом ставало не до президента.
 
Це був зоряний час Дмитра Фірташа. Перемога Партії Регіонів на виборах 2006 року і друге прем’єрство Януковича життя йому не зіпсували. Навпаки. Міністром палива та енергетики в уряді Януковича працював Юрій Бойко – старий діловий партнер Фірташа. У 2007 році Дмитро Васильович підтримав передвиборчу кампанію Партії Регіонів і ввів до парламенту 5 своїх депутатів («Група Фірташа»). У червні 2007 року Дмитром Фірташем був створений холдинг «Group DF» до складу якого увійшли компанії «Центрагаз» (РУЕ і Укргазенерго), угорська газотрейдерська компанія Emfesz (серед іншого - 50% акцій Печорнафтогазпрому), хімічний холдинг Ostchem (Кримський содовий завод і «Кримський тітан»), ОАО «Рівнеазот». З ім’ям Фірташа пов’язували канали К1, М1, «Мегаспорт», баскетбольний клуб «Київ». В серпні 2007 пройшла інформація про купівлю 21% акцій каналу «Інтер» (сам канал цю інформацію заперечує). Фірташ викупив 70% українських облгазів. Усього до холдингу увійшли підприємства що знаходяться в 11 країнах Європи та Середньої Азії, зі спільними доходами 4,6 млрд доларів.
 
Що іще треба людині для щастя? Для щастя людині треба, аби їй не заважали жити.
 
Проблеми у колишнього чернівецького пожежника почалися 18 грудня 2007 року, коли прем’єр-міністром України стала Юлія Тимошенко. Своїм виборцям вона обіцяла позбавити Україну посередника на постачанні газу. Як на лихо – саме цю обіцянку вона таки збиралася виконати. Фірташ підгодовував одного противника ЮВТ – Ющенка. Фірташ спонсував іншого противника ЮВТ – Партію Регіонів. Фірташ поширював корупцію і аж ніяк не погодився б піти з транзиту добровільно. Тож Фірташ мусив бути знищеним. Чиста політика – нічого особистого.
 
Від осені 2008-го (чотириденного відключення України Росією від газу), до зими 2009-го і «Газової війни», Тимошенко провела дві великі зустрічі з керівництвом Росії, в особі прем’єра Путіна. Було зрозуміло, що справу з посередником ламати треба через Москву. На біду Фірташа, Юля знайшла слабке місце в його обороні. РУЕ виходила на ринок під керівництвом тодішнього голови РАО «Газпром» Дмитрія Медведєва. Виходило, що тепер прем’єр Путін мусив ділитися доходами з газового транзиту (втому числі в офшорній його частині) з президентом Медведєвим. Запропонований Тимошенко варіант – перевести всі оборудки напряму на «Нафтогаз» під Юлину руку, Путіна влаштував набагато більше. Газова війна, та угоди Путін-Тимошенко не лишали Фірташеві шансів. Від транзиту його було усунуто. Серед скривджених ходили не тільки Фірташ з Ющенком. У травні 2009 року при свідках Диітрій Медведєв кинув в обличчя прем’єру Путіну: «Ви гадаєте що шкодите Ющенкові, а насправді шкодите мені, бо там управляють мої люди!»
 
Далі гірше. Тимошенко конфіскувала 11 млрд газу РУЕ з газових сховищ, як переуступлені «Газпромом». Застосування всієї важкої артилерії, у вигляді президента Ющенка, голови секретаріату Балоги, заступника голови СБУ Хорошковського і атаки «Альфи» на «Нафтогаз» не призвело ні до чого. У лютому 2009 року компанія перестала поставляти газ у Польщу. Польща не отримала третину потрібного газу і подала на РУЕ у суд. Водночас російська прокуратура об’явила бізнесмена у розшук. На біс - Газпром звинуватив угорську Emfesz в незаконному отриманні газу з Україною. В компанії почалися проблеми з контрактами.
 
Кабмін почав атаки на фірташевські облгази. Суд наклав арешт на акції каналу «Інтер». Відчувши негаразд, директор компанії Emfesz (чверть ринку Угорщини) продав 100% акцій компанії і позбавив пана Фірташа цінного активу. За борги були відключені від газу підприємства «Кримський титан», Кримський содовий завод, ОАО «Рівнеазот». Й нарешті – нависла погроза суду про незаконність шлюбу з колишньою дружиною нашого героя. В когось іншого вже череп луснув би від таких бід. Але наш герой – не з тих кого гне недоля. Він поставив на останній шанс – вибори!
 
Що виграти вибори має висуванець Фірташа і ніяк інакше – було зрозуміло ще осінню 2008 року. Після других переговорів між Тимошенко та Путіним загроза викидання РУЕ з транзиту стала реальною. Мабуть саме тому й тоді в країні відбулася шалена девальвація гривні і обвал банку «Надра». Відомо що пан Фірташ давав гарантії на рефінансування банку, а потім його не купив. Відомо що «Надра» були переведені рахунки Міністерств Охорони Здоров’я і Освіти. Відомо що саме «Надра» отримали шалену суму рефінансування – 7,95 млрд гривень. Відомо й що Нацбанк – вотчина президента Ющенка. Де випарувалися гроші – виборцю знати не обов’язково. Рятування українців від диктатури Тимошенко того варте!
 
Хто саме переміг би на виборах вгадати було складно. Це вам не Росія. Тому було вирішено підтримати зразу три проекти – Яценюка, чинного президента Ющенка і Партію Регіонів. Останні були для Фірташа не кращім вибором, донецькі – люди складні. Та або пан – або пропав. Тому Дмитро Васильович поставив Януковичу чітку умову - дострокові вибори у ВР і 50% фракції ПР для депутатів Фірташа. Переформування фракції істотно утискало інтереси Рината Ахметова, але Януковичу було не до жиру. Клята Юлька уже дихала в потилицю обом.
 
7 лютого 2010 року 12,5 мільйонів українців врятували пана Фірташа від остаточного знищення. Складно уявити собі тріумф Дмитра Васильовича. Ви уявляєте собі Березовського, який по результатам виборів відправив Путіна у відставку?
 
Тепер у переможця є чимало турбот. Треба списати борги своїх підприємств. Треба закріпити своє панування над «Інтером». Треба повернути собі Emfesz і угорський ринок газу. Треба повернутися на транзит російського газу через Україну. Треба нарешті посунути Ахметова та опанувати Партію Регіонів - провести позачергові вибори і забрати собі половину фракції ПР у парламенті. Треба так багато зробити, аби закріпити перемогу!...
 
Гадаю, у читача виникне питання, а як же 5 років податкових канікул, як же зниження ПДВ, 75% бюджетних місць у ВУЗах і іпотека під 7% річних? Перепрошую, шановні, а хіба наш герой комусь щось обіцяв? Може варто спитати з обіцяльника? А що буде, якщо раптом інтереси Дмитра Васильовича перетнуться з надіями виборців?
 
Шановні, я вже писав на початку статті: хто даму годує, той її і танцює.
 

 
PS. На місці Дмитра Васильовича я поквапився б нагадати про передвиборчі обіцянки щасливому обранцю. Теревені Януковича про мову, російський флот та газотранспортний консорціум вже самі кидають депутатів навіть ющенківської НУНС до співпраці з Тимошенко. Якщо після цього хтось із них здибається Регіонами – ця Рада стане для них останньою. Без НУНС коаліції – не бути. А по який адресах Тимошенко, маючи за плечима коаліцію, уміє посилати президентів що розпускають парламент - вона вже демонструвала. Якщо прем’єр Тимошенко керуватиме економікою біля президента Януковича – ця перемога не буде варта і гроша.
 
Проте, з неї можна буде всмак насміятися.