А нєхіло так вийшло. Гамерика Україні "Ану віддай оружіє, а ми тобі - гарантії". Україна така у віночку, хахлушка наівная "Ну на".
 
А тут і раша й собі "І ми дадім гарантіі бєзапаснасті. У нас іх єсть". А Україна така, задумливо грає на бандурі "Ну тоді ладно. Беріть ще бомбардувальники і ракети. А остальні бомбардувальники ми поріжем на желєзо".
 
І далі продовжує грати на бандурі. І всі грають - і генералітет український , якого було неміряно в Україні, і вищі офіцері, і всякі там капітани-майори. І піджаки штатські. Всі грають. Всі про отдаваніє Україною мощі анінчичирк. Спротив? Маніфестації? Дапашліви! А навіщо? Ми ж на бандурі під гарантії граєм!
 
А потім раша гарантії звернула в трубочку і запхала собі в жьоппу. А треба сказати, що у раші жьоппа велика. Така, як рот. Багато жере, ну й сере, відповідно, багато. І гарантії русская жьоппа зажувала.
А Гамерика ніби й не зажувала. Гарантує. І слава Богу, бо був би капєц. Бо на добровольцях війну не вивезеш.
 
Але якось так гарантує Гамерика слабенько. Не во всю мощь гарантій. Ніби й Україні гарантує, а ніби й рашці. Сущєствованіє і нєпораженіє. Бо ніззя ж так - раша - і пораженіє.  То ж може загадочную душу русской бізяни абідєть нє на шутку! А вона ж просякнута Достоєвським і Булгаковим. Тонкая душа, іспітАя.