Квітуча приємність від швидкоплинного літнього дощу - стає цікавою подоріжжю у красномовну невідомість.
 
Сутула правильність нового українського зречення самого себе, без котрого немає живої води правди обертає у законне право грімко відімстити...
 
Напівживі люди - шукають запеклої поради в чужих інших обличчях на вулицях - та тепер безжальний смуток принесе лишень її тонкі вуста, хмельні від дешевого вина та вечорниць, де пусті дівчачі та хлопчачі голови шукають героїнового кайфу.
 
Вслід за беззупинним вулканічним сонцем - складається неправильне враження, наче не існує в світі нікого окрім тебе, - ти просто мирно та тихо засипай: адже правди немає і карми немає, існує лишень ти один, завислий в космосі аби розмовляти із уявними та примарними друзями, котрі розповідають як  в далеких планетах шукають одне одного закохані та зачаровані одне одним пари.
 
Відсталість від багатих та далекоглядних інших чужих постатей на вулиці - споглядає мирно як тече кров із хреста Господа.
 
Але - очі невпинно засинають - проте вони не мають безпомічної змоги розуміти дику формальність законів коли поліцейські вже не можуть здаватися захисниками неіснуючих прав людини - в тишині журчить ставок в селі де люди хочуть посвятитися в апостоли Христа.
 
Повсякденний вітер - нового правила існування життя, котрого не існує без неї та без нього для дівчаток та хлопчиків, просто загадково колише стомлену працею та безпомилковим сном душу - однак, світло уже не може не битися із диханням адже серце зупинилося із Землею, коли сонце назавжди померло від кулемета із сріблястих куль пустині реальности на котрій ми всі поховані без душі та тіла, розуму та слави...