Гортаючи сторінки «WP»…
 
       Свобода слова у США абсолютизована. Поправка I до конституції (ратифікована 15 грудня 1791 р.) "Конгрес не повинен видавати законів, що встановлюють будь-яку релігію або забороняють її вільне сповідування, обмежують свободу слова або пресу, право народу на мирні збори і звернення до уряду з петиціями про задоволення скарг".
      В Україні також діє принцип свободи слова, і він закріплений у ст. 34 Конституції України. Наша законодавча база в цьому питанні більш схожа на европейську. Тому про абсолютність у нас мова не йде. Щоправда зрозуміти, де ми сьогодні перебуваємо зі своєю свободою слова досить складно. Журналісти безумовно хочуть абсолютності. Але дуже ображаються, коли про них з'являється якась неприваблива інформація.. Європейський суд з прав людини має досвід розгляду скарг українських журналістів. Рішення ухвалюються зазвичай на користь «працівників пера». При цьому суд керується тим, що обмеження свободи слова можливі, але з урахуванням кількох критеріїв, а саме
    1) необхідність у демократичному суспільстві;
    2) передбачено законом;
    3) пропорційність законній меті, яку переслідують.
    Якщо з пунктом 2  усе приблизно зрозуміло, то як судді трактують  критерії 1 та 3 «хрін його знає». Хоча, на те вони й судді.
     Мене завжди цікавило звідки «викопують» інформацію наші популярні і не дуже ЗМІ. Дивно та на жаль, досить часто з прорашистських джерел. Іноді з европейських або американських, здебільшого у вигляді коротких переказів. Чи то дорого передруковувати, чи то "редакційна політика" понад усе, типу розповідаємо тільки те, що вигідно. У лютому практично одночасно було опубліковано два інтерв'ю: Карлсона і "хуйла", а також ведучого програми Бі-бі-сі HARDtalk Стівена Сакура та Небензі в штаб-квартирі ООН. Друге наші ЗМІ майже не помітили. Звичайно, нічого нового ні там, ні там не було. Але, Небензі ведучий ставив «гострі» питання, на які пролунали "заїжджені" тупі відповіді на кшталт "... я вам кажу, що крім звинувачень і припущень на нашу адресу більше нічого немає. Ніхто не надав речових доказів. Супутникових фотографій недостатньо..." і т. д і т. п. Методичку з відповідями на гострі запитання давно вивчили всі рашистські чиновники та пропагандисти. І навіть "хуйло". Тому закиди А. Карлсону, що він, мовляв, не поставив гострих запитань "хуйлу", виглядають доволі непрофесійно та смішно. Хлопак усе правильно зробив, підняв свій рейтинг, заробив грошенят, та виставив "хуйла" повним ідіотом.
      Цікавіше, що доволі великі статті в «WP» "In Ukraine, a war of incremental gains as counteroffensive stalls" (грудень) і "Kremlin runs disinformation campaign to undermine Zelensky, documents show" (лютий) пройшли у нас майже непоміченими. Чому? Відповідь дуже проста. Багатьом нашим журналістам та блогерам довелося б визнати, що вони брали активну участь у ІПСО рашистів, саме на їхньому боці.
  
   Далі буде....