Ми бачили це все по телебаченню - але: немає уже почорнілих думок.
 
Святість вічної гри - безцінна. Наостанок - прийде новий день. Та немає його у скроні - все ще тане сніг від крові Жреця.
 
Україна палала та не була готовою до свого вирішального стрибка. Та немає більшої наснаги окрім того коли ми зможемо роздобути свій час для зірок.
 
Ми куштуємо це молоко любови де немає навіть натяку на відпочинок.
 
Сьогодні плаче Земля - та немає у ній поживи: світ розлетівся на друзки.
 
Уже наче після мороку настане полегшення якщо ми дійдемо до кінця, та де він ніхто не знає. Існує наче нове правило співжиття, - там хочуть мати все без оглядки на інших. Неможливо.
 
Перетинають вони кордони часу - аби запалити вогонь в душі. Та немає більше споминів про розлучення, - світ мовиться у три тижні життя коли уже не біжить по скронях сльози. Світло відпускає від кайданів - але, ніхто не знає де тюрма...
 
Після великих перетинів кордону стане легше - там є свята вода. Та тут її більше...
 
Треба зберегти в серці любов аби передаи їх тим хто поруч.
 
Немає нікого хто би не хотів кохати - але в житті неможливо розуміти все та всім володіти.
 
Світанок розпочнеться із ранкової молитви до Ісуса - бо він чекає на грішників, що стали шукати правди: немає уже натхнення аби це говорити, - але: сьогодні сонце знову народить новий день для нас...