Отже, відбувалася ця історійка (а, може, й не відбувалася) колись давно у далекій-далекій галактиці, на далекій-далекій планеті, у далекій районній лікарні. Обирали там нового Головного лікаря, себто, по нашому, Генерального директора. Немало було охочих покерувати. Були, як годиться, різні програми: за два вареника, за три сосиски, за всьо хороше і багацько иншого. Були виборчі баталії. Але, зрештою, обрали. От і почав той Головний керувати-урядувати. Змінив, зрозуміло, персонал – заступників, головних спеціалістів, завідувачів відділеннями, деяких лікарів, медсестер і, навіть, санітарок. Ще там потім обрали нову Медичну раду, але то вже пройшло якось швидко і непомітно.
Тут треба, для розуміння, зауважити, що вибори ті були в складний для лікарні час. Бо вразила тоді жителів району страшна епідемія. Косила направо і наліво. Але попередникам Головного лікаря якось вдалося її, ніби, призупинити. Не зупинити, не ліквідувати, тільки призупинити. І багацько було спірок, що і як далі робити. Багацько нарікань на попереднє керівництво лікарні. Немало списів навколо цього зламали. Але кожен розумів, що щось треба з цим робити. Ото, для прикладу, під час передвиборчих дебатів наш, ще майбутній, Головний спитав тодішнього чинного: кому вигідна епідемія і якого хєра епідемію не зупинили, бо в своїй голові він її уже закінчив. І, взагалі, варто лишень но зазирнути комусь там у очі, і усе мине.
Отже, далі. Наш новий Головний взявся до боротьби з епідемією з усією енергією за власною, оригінальною, методикою. Тут, для розуміння, знову треба зауважити, що наш новий Головний був відомим і знаним фахівцем у медицині – скінчив юрфак за спеціальністю «народні мистецтва», працював роками у культурі, сіяв ту культуру серед темних мас району і сусідніх областей, піднімав їх культурний рівень, за що, видно, й обрали. Помічників собі наш новий Головний теж підібрав серед знаних спеціалістів – той танцюрист, той скетчист, той аніматор. Попередник же, кажуть, у медицині дупля не рубав, як і його персонал, отого то й епідемію не прикінчили, бо, здебільше, всякою фігньою страждали, той брата вбивав, той ліс вирубував, той іще щось. Правда, перед виборами все про епідемію говорили, маски, там, халати-шапочки, шприци, але їм не повірили, бо всім стало ясно, що вони ж ту епідемію й видумали, шоби, значить, народ в узді держать.
Отож почали наші нові ліца – це так наш Головний називав свою команду – боротися. Насамперед, почали ремонтні роботи. Фасади, там, доріжки, ворота, реставрація, квіти і, звісно, дерева. Під деревами шашлики всякі з горілкою і, звісно, холодцем. Виробництво шприців і клізм згорнули. Маски і халати, правда, виробляли, але менше. І це, думаю, було правильно. Бо ж відомо з розумних книжок, шо хвороба - то реакція організму. Нема реакції - нема хвороби. Але це я так, до слова. Наш Головний, кажуть, навіть особисто кудись там таємно поїхав, шоби з кимось там про епідемію домовиться, але то не точно. Словом, робили, шо могли. І якось воно, ніби, було нічого. Але епідемія та, на подив, від таких рішучих заходів чомусь не зникла, хоча, ніби, почала згасати, не кажучи про те, шо її взагалі попередники придумали.
Правда, подекуди в сусідніх лікарнях Головні лікарі чомусь не були такі оптимістичні. І намагались нашому новому Головному шось таке пояснити, шо епідемія не придумана і знову лихо буде. І шо треба би протиепідемічних заходів уживать, якісь там санітарні рови копать ще шось таке. Наш же Головний, дехто з його нового персоналу і з нової Медичної ради, твердо і переконливо просили їх не провокувать і не розшатувать, бо все йде нормально. Сусіди, втім, чомусь не дуже вспокоїлися і, навіть, прислали сяку-таку допомогу у вигляді шприців.
Але ось тут і настав …дець. Спалахнула знову епідемія. Та ще й не так, як ото раніше, за попередників. А значно гірше. Тут, як годиться, усі згуртувались і кинулись на ліквідацію. Сусідні лікарні теж чимось допомагали, і шприців підкинули, і масок, а декотрі навіть медикаментів дали. Старожили пригадували, шо наш Головний усе просив, шоби дали масок і халатів побільше і дерева ними закрили.
Ото, нібито, якісь там сякі-такі сподівання почали з’являтися. Нібито почали зупиняти і відтісняти ту епідемію. Наш Головний навіть голосно почав сказав, шо ще трохи, шо невдовзі вже подужають і назад відкинуть. Але, шось пішло не так.
Тут почали виборці думати-гадати, хто винен, шо не так і шо дєлать. Різні, там, версії почались. То попередники не такі, то епідемія занадто моцна, то сусіди мало дали, то не попередили, то ще шось. Дійшло і до нового персоналу – хто з них не такий і шо не так робить. Головного інфекціоніста-епідеміолога, правда, усі хвалили. Але ось, якось-то, головний інфекціоніст-епідеміолог теж уголос висловився – те, мовляв, не так і це, мовляв, не так.
Воно, ніби, й зрозуміло, шо шось йшло не так. Бо ж не вдавалось побороти ту недугу. І тут почалося… Той винен, цей винен. Хороший головний інфекціоніст-епідеміолог, поганий головний інфекціоніст-епідеміолог. Масок не вистачає, халатів не вистачає. Головний лікар от, до прикладу, твердо висловився, мовляв, треба срочно тверді протиепідемічеські заходи робити, оборонні редути, там, зводити й усіляке таке.
Не знаю, чим все закінчилося. Бо перва сестра про те не пам'ятала.
Але я, ото, згадав собі ту казку і виникли у мене деякі питаннячка. Як у нашого Головного на дебатах. Чому головний інфекціоніст-епідеміолог, коли фасади з дорогами ремонтували, не висловлювався? Чому вголос не казав, шо протиепідемічеські заходи слід превентивно застосовувати? Чому вголос не казав, шо не горілку з шашликами треба, а ліки, не квіти з деревами, а маски, шприци, медикаменти? Може, що й казав, але про в казочці не було. А якщо казав, а його не слухали, чому з посади не пішов, голосно так, дверима… Може би хтось над чимось і замислився. Але, як то кажуть, історія не має умовного відмінку. Ніхто не знає, шо було би якби…
Тож резюме буде таке – Головний лікар той, звісно, поц (це, щоби більше не сказати). Але щодо головного інфекціоніста-епідеміолога й инших лікарів-інфекціоністів у мене є питання.
PS. Жодних натяків на жодні обставини, жодних аналогій, жодних спроб описати когось із реальних осіб ця історійка не містить. Будь-які можливі збіги є випадковими і тільки у головах тих, хто подужав цю маячню прочитати.