- Так шо там вибори? Будуть чи ні?
- Ти мене питаєшь?
- А кого мені питати?
- Себе спитай. Ти ж у нас спікєр. Дую спік вибори?
- Володимире Ссаничу...
- От і я кажу, що не можна в вибори!
- Так, але і без грошей не можна ж!
- Не можна. Завжди одне й те саме - палка о двох роялях.
- Це життя. А де ж будемо їх брати?
- Як завжди!
- Але Пріцкер!
- Отож. А знаєшь яке в неї ім'я?
- Пані. Пані Пріцкер.
- Я теж так спочатку думав, але - ні. Її звати Пенні.
- Копійка по-нашему?
- Це ти - копійка, а вона - Пенні. Але - до справи. Я все придумав. Вже давно. Задовго ще. Чого ти либісся?
- Ви, Володимире Ссаничу - голова.
- Так і є. Я ж лідор, а ні лох с бугра.
- Отже, чим будемо брати лохокторат?
- Електорат?
- І їх теж.
- Значить гроші... дєньгі по-нашему, їх нам дасць сам виборець.
- Яким чином?
- Все просто, і як завжди - геніально. По-перше, люди скидаються, а вони вже скинулись! на чорний ящик. Тут ми їм не кажемо, що це за ящик і чому він схожий на виборчу скриньку. А вони ж схожі між собою - виборча скринька і свиня-копілка. І дивися сюди - ми нікого не обманюєм! Ні в кого гроші не забираємо силомиць!
- Але ж люди думають, що то - на дрони...
- На гандони! Дрони хай самі купують, а ми ще підвищимо митні сплати - хопа - теж грошикі! І не маленькі! По-друге, виборцю ми купуємо на ці, його виборця гроші, якусь хуйню першої необхідності, наприклад - підгузники, і виборець голосує за мене. Як тобі план?
- Бендер відпочиває.
- Зробимо їх ще раз!
- Ех, раз... Да ісчо раз... Да ісчо многа-многа раз!