Віктор Андрійович, - наша гордість, наша слава, надія нації, п`ятий банкір світу по рейтингу самого ВА, найщиріший патріот з генами Полуботка, наш Мойсей, який довго водив нас по колу за морквиною – ще не все зробив на славу нації. Ще є можливість творити добро направо і наліво. І коли така нагода випадає, він миттєво, не гаючи часу, користується нею.  
Ну, здавалося б – вже установив новий світовий рекорд мінімуму відсотків, набраних діючим президентом на виборах. Пора ж хоч трохи протверезіти від фіміаму, яким тебе обкурили до втрати адекватності твої любі друзі.
Вже всі усвідомили, що для нашого медоносного Данко обидві кандидатури – Януковича і Тимошенко – мають абсолютно однаковісіньку вагу. Ну не може він віддати перевагу нікому, не лежить його щире серце патріота. Себто п`ять років назад, коли наш Андрійович на Майдані зуб давав, що бандити будуть сидіти у тюрмах, Тимошенко і Янукович для нього були геть не однієї масті. А тепер, коли знову заговорили за банк „Україна”, то потягнувся до соціально близького? І яка миттєва реакція! Не встигли наші слуги у ВР натиснути пальцем на кнопки, як Президент уже хекає на печатку. Варто якомусь губернатору висловити свої симпатії Тимошенко, як Андрійович вже виносить свій вирок.    
Сьогодні Віктор Андрійович Ющенко, або по новому „Вітя – 5 процентів”, президент України і етнічний українець, робить все, що в його силах, аби у другому турі перемогу отримав наш златоуст Янукович, бо – „всі вони однакові”. І мені сьогодні для підсумку його президентської діяльності абсолютно не цікаво зважувати всі набуті ним за п`ять років „про” і „контра”. Бо по моїй шкалі цінностей на шальці „контра” лежить тягар, на якому запечене тавро – національна зрада. Відтепер тисячі й тисячі людей вже „не розведуться” на чиїсь високі слова і щирі інтонації. Вони не дадуть себе „використати”, як це зробив з ними Віктор Андрійович Ющенко. Нація розпалась на поодинокі суб`єкти, що пристосовуються до реального життя, де „кожний сам по собі” і „вірити нікому не можна”, бо „всі вони там моральні уроди”.
Толстой в повісті „Хаджі Мурат” описує почуття неймовірної огиди чеченців до військових, що сплюндрували їхній рідний аул. Це почуття на стільки сильне і всеосяжне, що не залишає місця навіть для ненависті. Таке саме почуття відчуваю до Віктора Андрійовича і я. Він дійсно не розуміє, що навіки увійшов в історію України. Бо злити в каналізацію довіру і надію мільйонів, позбавити націю і державу такого шансу, та й ще потім зробити все можливе, аби привести безграмотний кримінал до влади... Це – просто гендляр з гаманцем замість серця.