для старых юзеров
помнить
uk [ru]

Мова і свиню кормить, верещить – хоче їсти.


Мова і свиню кормить, верещить – хоче їсти.
     На світі все живе спілкується, обмінюючись інформацією. Спілкуються клітини нашого організму одна з одною, бо якби не спілкувались, наш організм розсипався б на окремі клітини. Кожна б клітина «не знала» що робить сусідка. Яким чином це виходить «учоні пока не вкурсі дєла», але, що клітини в організмі спілкуються – доведено. Спілкуються і самі організми між собою. Чим вищий рівень інтелекту, тим складніше спілкування. Доволі високий рівень інформативного спілкування у мурашок, термітів, бджіл. Їх можна вважати паралельними цивілізаціями. Але я залишу комах у спокої. Я хочу поговорити про людське суспільство, бо вся людська спільнота і являється членами цього суспільства. І всі в цьому суспільстві спілкуються, щоб знати де кому бути і що робити. Без спілкування суспільства не буде.
 
     Мені подобається легенда про вавилонську вежу. Суть її ось у чому. Колись, дуже давно, всі люди говорили однією мовою, і всі розуміли одне одного. І їх цивілізація здобула такого розвитку і розмаху, що вони загордились, і почали себе вважати рівними Богові. І щоб це довести, вирішили побудувати башту до самого неба. І знайшли високу гору і почали на ній башту будувати. Хто глину місить, хто з неї цеглини ліпить, хто у печах обпалює, хто на гору підвозить. А на горі вже люди ждуть, цеглини приймають та з них вежу складають. Всі працюють, усі співають, весело всім, всі один одного розуміють.
 
     Будувалася вежа не рік і не два, а багато років. Одних цеглин для неї знадобилось мільярд штук (як дерев зелебобіку). Та й самим людям довелося собі будинки будувати, аби було де після трудів відпочивати, а побіля будинків довелось насаджати дерев та кущів, аби був затінок та птицям було де співати. Так і виросло навколо гори, де будувалася вежа, ціле місто. І назвали його Вавілон, що означає «Брама Бога».
 
    А на горі з кожним днем усе вище й вище, уступами, підводилася вежа-красуня: знизу широка, догори все вужча й вужча. І кожен уступ цієї вежі фарбували в інший колір: у чорний, жовтий, червоний, зелений, білий, жовтогарячий. Верх придумали зробити синім, щоб був наче небо, а покрівлю — золотою, щоб, як сонце, виблискувала!
 
     І ось вежа вже майже готова. Ковалі вже золото кують для покрівлі, малярі пензлі занурюють у відра із синьою фарбою. Та раптом, звідки не візьмись, поміж людей з’являється сам Бог Творець. Роздивився він уважно будівництво і не сподобався йому такий задум людей – збудувати башту до неба, де живе сам Бог, і стати з ним на рівні.
 
- Це тому примудрилися вони свою вежу вибудувати,— подумав Бог,— що у них спільна мова і кожна людина розуміє іншу. От вони й домовились! Та я поправлю це неподобство. Я не дам їм стати на рівні з Богом.
 
     І наслав Бог на людей великий сон і безпам’ятство. І коли люди проснулись, то кожний із них говорив незрозумілою для інших мовою. І вони перестали одне одного розуміти. Покидали всі роботу, блукають, наче у воду опущені, та шукають: хто б міг їх зрозуміти? І почали люди збиратися купками — хто з ким однаково говорить, той і намагається триматися того. І замість одного народу вийшла сила-силенна різних народів.
 
    І розійшлися люди в різні кінці землі, кожен народ у свою сторону — будувати свої міста. А вежа почала потроху розвалюватися. Але подейкують, що і досі у кожному місті можна знайти уламки цегли від Вавилонської вежі. Тому що багато хто носив їх із собою на згадку про ті часи, коли на землі мир панував і люди розуміли одне одного. І до сьогодні всіма мовами світу люди розповідають оцю легенду про недобудовану Вавилонську вежу.
 
***
     Я не просто так згадав цю легенду, адже легенди не народжуються на пустому місці. Я згадав її тому, що недавно мені до рук попалася книга Михайла Красуського «ДАВНІСТЬ (МАЛОРУСЬКОЇ) УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ» видана в Одесі, 21 грудня 1879 р. Михайло Красуський - мовознавець, викладач Одеського університету, досліджував проблеми порівняльного мовознавства. За словами Красуського, українська мова не є наріччям, а мовою, що дала життя іншим мовам, збагатила їх безліччю понять і слів. Вчений доводив прадавність української мови, вдавався до з'ясування етимології досить поширених слів. Опираючись на порівняння мовних явищ десяти мов, Красуський стверджував, що назви перших чисел, які вживалися в усіх арійських племенах — українського походження. За його твердженнями, санскрит, польська латинська, німецька та англійська мови мають цілу низку споріднених українськими формами слів.
 
     Займаючись довший час порівнянням арійських мов, він прийшов до висновку, що українська мова є старшою не лише за усі слов'янські, не виключаючи й так звану старослов'янську, але й за санскрит, давньо-грецьку, латину та інші арійські (індо-європейські). До-речі, останнім часом і деякі закордонні вчені почали переконуватися, що колискою арійських племен не була Середня Азія, а так звана Сарматська (або Слов'янська) долина. На цій рівнині й понині живуть українці. Далі на північ і понині живуть колоністи, що колонізували Новгород і ту ж Московію. В Новгородських селах до цих пір переважають українські традиції культура та сама мова більше схожа на українську, ніж на російську.
 
     І ще один дуже важливий момент, поки не забувся. Раїсія називає українців малорусами (до-речі, цим грішать і деякі несвідомі користувачі ДД), а чому це так, правильно не пояснює. Дійсно, Україна, чи Київська Русь, і є малою Руссю. Згадайте Англію за часів колонізації. Сама Англія називалась мала Британія, а її колонії по всьому світу називались ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Теж саме і в Київській Русі. Була мала Русь, і колонії на схід та північ від неї, ВЕЛИКА РУСЬ. Тобто, по суті, велика Росія, це просто велика (територіально) колонія Київської Русі. КОЛОНІЯ, а не держава великої величі.
 
     Тож роблю підсумок: на період поширення спільної індоєвропейської мови (приблизно 5 - 7 тисячоліття до н.е.) єдиною розвиненою цивілізацією на теренах від Тибету до Британії, була Аратта (таку назву подають шумери), відома світові, ймовірно, як Трипільська культура, територію котрої згодом зайняла Скитія. Звідси цілком логічно припустити, що витоки спільної «індоєвропейської мови-основи» є сучасна територія України. Саме звідси і походить санскрит. А те, що він так добре зберігся, пояснюється дуже просто: автентичне населення ПраУкраїни, яке принесло з собою імовірніше не так санскрит, як протосанскрит, який прийнято називати «сансар», відносно швидко було асимільоване тубільцями і влилося в індійський етнотворчий казан. Тому бережіть українську мову. Це прамова всієї індо-європейської цивілізації.
 
- На кожному кроці й кожної хвилини охороняйте честь своєї рідної української мови, як свою власну честь, і навіть більше – як честь своєї Батьківщини і своєї Нації. Хто не береже честі своєї рідної мови, той підкопує основи нації, стає її свідомим чи несвідомим ворогом.
- Розмовляйте у родині своїй тільки рідною українською мовою. Це принесе вам правдиву насолоду шляхетного почуття сповнення найбільшого обов’язку щодо свого народу.
- Хто в родині своїй розмовляє не рідною мовою, той стоїть на дорозі до виродження – найбільшого непрощенного гріха проти свого народу.
- Бережіть своє особове ім’я і родове прізвище в повній національній формі й ніколи не змінюйте їх на чужі. Ім’я і прізвище мають безмежної сили чарівний зв'язок людини з її родом, що робить її всемогутньою. Заміна імені і прізвища на чужі, розривають цей зв'язок, і роблять із людини тріску в чужому болоті.
- Кожний, хто вважає себе свідомим членом свого народу, мусить старанно навчатися своєї соборної літературної мови.
- Кожний свідомий громадянин своєї країни мусить завжди допомагати всіма доступними йому способами розвивати культуру своєї літературної мови.
- Кожний свідомий член свого народу мусить добре розуміти й поширювати головне рідномовне гасло: «Для одного народу – одна літературна мова й вимова, один правопис».
- Де б ви не жили – чи в своїм ріднім краю, чи на чужині, – скрізь мусите пам'ятати свою рідну мову і вживати її всюди, де тільки це можливо, тим ви покажете, що ви свідомий син своєї Батьківщини і української Нації.
- Кожний українець мусить добре пам’ятати й дітей своїх того навчати: найліпша і наймиліша мова в цілому світі – то мова рідна, українська.
- Кожний свідомий громадянин мусить підтримувати українські періодичні видання, даючи їм цим самим змогу нормально розвиватися. Добрий стан національних видань – то могутня сила народу й забезпечення розвитку рідної мови, а висота їх накладу – то ступінь національної свідомості народу.
 
     Пам’ятайте: Україна – понад усе!

     Я знаю, що Тузіка не можливо пере впевнити, що українська мова, це не мова вкрадена роїсією і перероблена на язик. Але то не біда. Не один же Тузік щирий українець. Вавилонську вежу також будували пращури українців, які тоді мали єдину мову і не знали язика. Приємних вам зелених свят, приємного читання в горобині ночі, вивчайте десять заповідей українця і будьте здорові. Мова нагодує, обігріє, приголубить, одягне і підніме настрій.
© TVOREC [21.06.2021] | Просмотров: 4004

2 3 4 5
 Рейтинг: 38.8/34

Комментарии доступны только зарегистрированным -> Увійти через Facebook



programming by smike
Администрация: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Администрация сайта не несет ответственности за
содержание материалов, размещенных пользователями.

Вхід через Facebook