Були в мене два коні. Ну, як два: жеребець та кобила. Кобила то з гонором була, характер мала вогонь. Дививсь колись фільм з Арнольдом, там де він «I’ll be back» каже, думав Арнольдом назвати, але потім ..тож кобила і назвав Сара Конор. А коник нездалий був ніц, ні то ні сьо, слабий якийсь. Ні до роботи, ні до їжі не здатен. Довго ім'я йому вибирав, та й так і не вибрав, так і бігав, як невідома тваринка, Хтів дати йому ім'я Василь, але який з нього Василь, так і бігала тваринка без імені по полях з кукурудзою та соняхом, але то таке.
   Раз на весні вивів я їх на луки, сонце гріє, травка зелененька, життя вирує, аж йой. Дивлюся то й коник мій з кобилкою того, скаче він на неї, а вона ось к*рвисько, то підпустить його то тікає, то знов до нього, то ратицею б’є по пиці. Так ніц в них і не вийшло. Засумував після того мій коник, їсти геть не хоче, сльози течуть в бідної тваринки, чим допомогти не знаю. Сара ще більш свій гонор виказує, геть коник змарнів та й здох по літу. Що робити було,  поховав його в степу, на могилці встромив гілляку і папір повісив, з написом: “тут лежить невідомий, але дуже файний коник, хоч і хворів часто”
    Кобилку віддав двоюрідному онуку - фермеру, бо не міг на неї дивитись, та й норовлива дуже, а до праці нездала. Через деякий час питаю його, як там моя Сара? А він так сумно каже:”наніс ти мені збиток татунцю, бо нічого ніж їсти та серти та Сара не хтіла, довелося до м'ясокомбінату віддати - на ковбаси, щоб хоч щось заробити”
Яка мораль? Та ніякої, хоча деяким часом сумую за моїми кониками, веселі вони були, хоч і дурні.