Вона - це Україна
 
Прем'єрка Україна Володимирівна має справу з дуже підступним ворогом - ласунами. Щоб дискредитувати її уряд напередодні виборів ці гади з'їли весь цукор. Звичайно, навмисно. Така в них мерзенна політтехнологія - солоденька.
П'є такий ворог Її, тобто України, гербату з цукерками, пиріжками, цукатами, тортами, льодяниками, пряниками, коржами, шоколадом, й посміхається, - ось тобі, Україно, ось тобі Володимирівно... Та з прізвищ її глузує, безумовно...
 
Сьорбає він отак свій юдин чай з цукеркою та найсолодшим цукром, й газетки почитує ворожі, звісно, теж.
 
Й вичитує звідти різні ворожі вигадки, які кадебісти там нашкрябують, щоб локшину дурням на вуха розвішувати.
 
З задоволенням так вичитує...
 
Треба, - ги, ги, ги, - той цукровий ринок насичити спершу, щоб цукор був дешевий...
 
Ось кумедно пишуть, - "недостатнє, мовляв, внутрішнє виробництво". - Ги, ги, ги! - Й ще собі банку цукру у філіжанку туяк, ще туяк, ще туяк!
 
Потрібно, отже, - вичитує, вичитує, падло, - 1 800 000  тонн, а виробництво дорівнює тільки 1 270 000 тонн. - І ще цеберко зжер... Такий ось мерзотник синезадий!
 
А потім знущатися починає... Пика аж червона, тупа як в Янука, очі ненавистю до України Володимирівни навіть палають:
 
Ось, каже, перше питання. - Чого це менше цукру, ніж потрібно, в Україні виробляється? Га? - І нахабно, мерзотнику, посміхається...
 
Ось, каже, друге питання. - Чого це менше цукру, ніж потрібно, імпортується?
 
Ось, каже, пройдисвіте, третє питання. - А чи є в країні уряд, і чим він займався, щоб перших двох питань не виникало?
 
І вичитує, гадино, далі кадебістські провокації.
 
Того, читає, менше, ніж потрібно, в Україні виробляється, що в 2008 - 2009 роках вперше після Другої світової війни в Україні уряд не виділив сільгоспвиробникам достатньо грошей... Більш того, самі оті виробники кажуть, що до них копійки не дійшло... Тому у цей період, мовляв, Україна зупинила зростання виробництва сільскогосподарської продукції... Цукру ж через заохочування імпорту взагалі зменшилося виробництво. У 2010 році Україна має біля одного мільйона імпортувати. - Прочитав, жере далі торт з льодяниками, і ручки пітні потирає, кляте створення. І далі читає...
 
А того вона має імпортувати, але не може, що для того, щоб імпортувати, треба отримати від уряду імпортну квоту... - Ги, ги, ги, - регоче, собако, - а нема вже в уряду тих квот... А і де ж вони? - Компанії їх взяли. А чого ж цукор не ввозять? - А що вони з ним робитимуть? - Як це що? Покладуть у сховіще, торгуватимуть... - Та тут така справа, - аніколи вони не торгували цукром, і сховіща в них нема, й не можуть вони той цукор завезти, бо й грошей не мають на транспорт, й не знають де той транспорт взяти, зафрахтувати... - Та навіщо ж вони ті квоти брали? - А ти от сам, ласуне огидний, замислись, - кажуть йому кадебісти, й мовчать, бо не хочуть, щоб їх у провокації обвинуватили... Щоб не сказали, що вони проти України Володимирівни плітки брудні розповсюджують.
 
А чим уряд займався? Ну, про це, каже ворожа преса, нам здатні і знавці розповісти. Тут нічого таємничого нема.
 
Тут нам у прозі все пояснив пан  Володимир Лапа, керівник групи експертів асоціації "Український клуб аграрного бізнесу" (УКАБ):
 
"Взагалі послідовність дій держави викликає щонайменше дуже багато питань... Напередодні дефіцитного сезону держава розпродала всі запаси, потім урядовці довго не могли визначитися які закупівлі застосовувати в 2009/2010 маркетинговому році (заставні або інтервенційні), кілька разів змінювали ціну, і зрештою так і не змогли відновити резерви цукру. Потім був розподіл квоти на імпорт цукру-сирцю на 2009 рік компаніям, які, виходячи з  реально завезених об'ємів, не були зацікавлені в імпорті. І, нарешті, існує ризик повторення цієї ситуації в 2010 році.  Якби хтось хотів запрограмувати сценарій зростання цін, то такий розвиток подій оптимально для цього підходить".
 
Прочитав це наш солодкий політтехнолог - і припинив своє дурне реготання... Виявляється, що то зовсім не він спустошив цукровий ринок, а особисто сама Україна Володимирівна своєю персоною...
 
В зацукрованому мозку ласунчика майнула жахлива здогадка, що він теж є частиною віртуальної реальності думок і слів України Володимирівни, він криво всміхнувся - з ненавістю і відчаєм - хотів крикнути: що ж ти наробила, ідіотко! - але не встиг. Він раптом розсипався на дрібненькі віртуальні трісочки, як знамените дзеркало троля, і врізався своїми гострими колючками у незліченні душі її прихильників...