для старых юзеров
помнить
uk [ru]
Для повноцінної роботи сайту вам необхідно увімкнути у вашому браузері підтримку JavaScript. В іншому випадку багато функцій сайту будуть недоступні

Про великий державний герб України

Про великий державний герб України
Отже, нині, коли вже дещо вспокоїлися пристрасті щодо проекту-переможця конкурсу на кращий ескіз великого державного герба України, можу спокійно поділитися з поважною публікою роздумами щодо цього дражливого питання. Лонгрід. Буде, як завжди, широко і глубоко.
 
Частина І
Критика

Історичний аспект
 
Корінь проблєми, звісно ж, варто шукати у 1991 році. Тоді авторським колективом у складі А. Гречила (голова журі конкурсу на кращий ескіз великого герба 2020 року) та І. Турецького було запропоновано проект великого герба на базі емблеми УНР авторства В. Кричевського зі щитотримачами: козаком і руським вояком, а О. Коханом (переможцем цьогорічного конкурсу) – проект великого герба зі щитотримачами: Архангелом Михаїлом (символ Наддніпрянщини) та Галицьким Левом (символ Наддністрянщини). Нетяжко помітити схожість цього проекту до проекту того ж автора 1997 року, що переміг у конкурсі року 2020. Відзначимо від себе, що проект Кохана 1991 стилістично й естетично відрізняється від проекту 1997 явно в кращий бік.


Згадані проекти, при всій недосконалості, цінні для нас перш за все свіжістю думки, не скутої нинішньою надуманою конституційною нормою.
Тогоріч держава мудро вирішила відмовитися від ідеї великого герба й доручила вищезгаданим Гречилові, Турецькму й Кохану розробити єдиний проект єдиного (не великого, не малого й не середнього) державного герба, що й було зроблено. Достойний результат праці цієї трійці донині слугує державним гербом України.

Однак ідея великого герба вже була закинута куда нада, і стала яблуком розбрату для українців на довгі роки аж донині.
1992 року чинний герб України вийшло затвердити лише як «малий» через спротив комуністичної більшості. Комуняки погодилися на затвердження «тризубця» лише отримавши змогу наситити майбутній великий герб совітською символікою.
1996 року геральдичний компроміс із комуняками був зафіксований у основному законі і доповнений забаганкою про обов’язкове «врахування герба Війська Запорізького [Низового]» при майбутньому створенні великого герба.
Відтак констатуємо: конституційна норма про «великий герб» від початку була вимушеною поступкою державницьких сил більшовикам. Тож логічно, що після заборони КПУ вона мала би бути відкинутою. На жаль, це ускладнюється обставиною, що стаття Конституції про державні символи захищена всенародним референдумом, котрий, природньо, через низку обставин, зокрема відсутність закону про референдум, має бути відкладений до кращих часів.
 
На жаль, це дає прекрасну можливість для маніпуляцій політичним шахраям різного штибу, що ми спостерігали, зокрема, у липні та грудні 2009 року. Спостерігаємо подібне й нині, коли зіпсуту компромісом з комуняками ХХ статтю Конституції здіймають на знамено «слуги» Рурурусласласлан Стефтефанчук і Олександр *Бабада* Корнієнко суто для імітації бурхливої законотворчої діяльності Зе!команди. А чи й для глуму над державними символами, піди знай…
 
Так чи інак, якшо по уму, «у нашому світлому майбутньому», коли буде ухвалено закон про референдум, а ХХ стаття Конституції буде нашою найбільшою проблємою, єдино правильним рішенням було би винести на всенародний референдум вилучення згадки про «великий герб» з основного закону, попередньо провівши просвітницько-роз’яснювальну роботу серед "Мудрого наріду"™.
***
Науковий аспект
 
Геральдична наука і здоровий глузд підказують, що великі державні герби як такі характерні перш за все для імперій (Британської, Німецької, Австрійської, Російської, Іспанської, Королівства Франція абощо), а відтак  для:
а) монархій (Грузинське царство, Болгарське царство, Князівство Монако, Королівство Нідерландів тощо),
б) федерацій (Перша Чехословацька республіка, Річ Посполита, Об’єднане Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Австро-Угорська імперія і таке інше).
 
З монархіями (ті, що пункт А) все прозоро й доступно: береться малий герб держави/правлячої династії (часто-густо це одне й те ж саме) і обвішується статусними цацками: короною, адекватною титулу монарха (князь/король/імператор тощо), мантією, клейнодами, нагородами, щитодержцями (оті двоє дядьків/звірюк по краях щита), девізом і т.д. і т.п.
 
З федераціями (ті, що пункт Б) дещо складніше: там все те саме, тільки спершу малий герб ускладнюється (обтяжується?) за рахунок гербів федеративних земель. Прикметно, за основу тут взяті, шо називається, людські шлюбні герби. Порівняймо-но лиш герб подружжя й держави.




Часто-густо трапляються випадки, коли федеративних одиниць в державі так багато, що вони кільцем обступають власне малий державний герб.

Подекуди ця практика призводить до того, що власне державний герб губиться й тоне в безкінечному різномаїтті земельних гербів.

Певна річ, існують і виключення (які, звісно ж, підкреслюють правило). Таким чином, малий і великий герби мають, наприклад, НЕ федерації і НЕ монархії Болгарія та Грузія. В цих випадках великий герб – апеляція перш за все до історичної спадщини. Таким чином, нинішній великий герб Болгарії – це той же великий герб Болгарського царства (з зовсім вже незначними косметичними змінами), а великий герб Грузії – досить вдала компіляція великого герба Грузинського царства (він же, природньо, родовий герб Багратидів [див. вище про герби монархій]) та емблеми Грузинської Демократичної Республіки (1918 – 1921).

З тих же мотивів апеляції до історичної спадщини герб, скажімо, Угорщини (республіки, котра, варто зазначити нині не має великого герба) увінчано короною Святого Іштвана.

Чи й варто казати, що подібної історичної спадщини в України нема (не кажучи вже про те, що Україна не імперія, не монархія й не федерація): жодна українська держава ніколи не мала великого герба, та й великокняжий вінець і Корона короля Данила втрачені. Нема чого відроджувати.
 
Серед виключень особливе місце займає герб Латвії, розроблений 1921 року Ріхардом Заріньшем.

Особливість ця, на мою скромну думку, полягає в невиправданості (зогляду на вищесказане) та ідейній недовершеності проекту, вади якого часто можемо бачити і в українських авторів. Очевидно, Заріньш герб розробляв на основі національної емблеми, що нам відома з латвійських грошей та військових кокард.

Безперечно, саме три зірки, що символізують три латвійські регіони, які утворили незалежну державу, є головним елементом цієї емблеми (згадаймо прапори США та ЄС). Саме ці три зірки ми й бачимо в руках Мільди (латвійського аналогу київської «Галі») на Монументі Свободи в Ризі.

Однак на державному гербі авторства Заріньша цей головний елемент  чомусь взагалі винесений поза межі щита (а як ми знаємо, в геральдиці все головне розігрується саме на щиті) як така собі «корона». В той же час сонечко «світлого будущого» з тієї ж емблеми (таке подібне до схожого сонечка з совітських емблем) поміщено на щита яко універсальний національно-державний символ. В принципі, щось подібне спостерігаємо на проекті герба Української Держави Г. Нарбута 1918 року.

Нижче сонечка – герби Курляндії та Ліфляндії як символ єдності латвійських земель, шо називається, «від Сяну до Дону». Звірі з цих же гербів тримають щита збоків. Ідея читабельна, проте проблема в тім, що Латвія включає не лише Курляндію й Ліфляндію, а й інші землі, що лишилися поза увагою. До речі, цим часто грішать і популярні проекти великого герба України, що претендують на символ єдності всіх українських земель. Проект О. Івахненка, наприклад.

Словом, прагнення до багатослів’я зумовило ідейну і формальну недовершеність не лише великого герба (який використовує лише найвища державна влада Латвії), але й середнього та малого (котрий є загальнонаціональним символом).

На мою скромну думку, у звичайному зображенні щита з трьома зорями без усяких «архітектурних ізлішеств» було б куди більше сенсу і змісту. Тож можемо порадіти, що в перші роки самостійності українська держава спільно з українськими авторами змогли-таки викристалізувати достойний загальнонаціональний символ, делікатно вписавши його в контекст європейської геральдики, хай і змушені були, на жаль, заклеймити його «малим гербом».
 
В цілому ж зауважимо, що в тих державах, де великий герб є, використовує його лише найвища державна влада (як правило, президент/монарх, парламент і уряд), бо малий герб – символ всієї нації, а великий герб лиш підкреслює статус того, хто ним користається.
Ось, скажімо герб, який використовує король Швеції

А ось малий герб Швеції (той що загальнодержавний)

А ось національна емблема (без щита й королівської корони, значиться), яку використовують взагалі всі, кому не лєнь. Щоправда, і для цього необхідний дозвіл від держави.

Чи ось, наприклад, герб, відомий як «герб Великої Британії», насправді ж герб королеви Об’єднаного Королівства, яким, відповідно, маркується все, що королівське

А проте навіть тут є нюанси. Ось цей герб, наприклад, вона ж використовує як королева Шотландії

А цей герб використовує уряд Її Величності (той, що уряд Об’єднаного Королівства: Черчіль, там, знаєте, Тетчер, Тоні Блер, Боря Джонсон…)

Словом, у Британії має місце буть купа варіацій великого королівського герба, які суттєво відрізняються одне від одного деталями: то, де треба, підкреслюється хто кому барин, а то роль Шотландії в розбудові Об’єднаного Королівства, наприклад.
 
На монеті ж дзвінкій для мудрого наріду чеканять малий герб, про існування якого не всі й здогадуються.

Ну і я вже мовчу про всяку окологеральдичну символіку попрощє на кшталт монограми Її Величності чи суто британську ботаніку (чортополох – символ Шотландії, конюшина – Ірландії, троянда – Англії, цибуля – Валлії).

Коротше кажучи, всі ці надбудови про середні, великі, та всякі королівські герби – вони як мігалки на урядових членовозах, які обіцяв скасувати Зеленський (а насправді скасував ще Ющенко): існують лише для понту і все ускладнюють. А воно нам треба? Тим більш, з республіканським устроєм і декларованою всезагальною рівністю всіх з усіма.
***
Критика проекту О. Кохана
 
Скажу страшну річ: проект Кохана дійсно поганий, але в той же час це дійсно найкращий на сьогодні проект великого герба України.

Коментуючи проект, пройдемось спершу по популярних закидах наріду до проекту, а потім вже поговоримо змістовно.
 
Отже, нарід турбує те, що:
 
1) На гербі світської держави не може бути зображено Архангела.
Може. З того простого міркування, що Архангел Михаїл постає тут як символ Київщини, а не християнства. Концепція даного проекту явно полягає в трактуванні символів столичних регіонів Заходу і Сходу – Київщини (Архангел Михаїл) та Галичини (Галицький Лев) ширше: як символів Наддніпрянської, т. зв. Великої, України та Наддністрянської, Західної, України. Цю ідею автор явно запозичив з проекту гербу УНР в екзилі М. Битинського 1939 року. Проте ця ідея простежується ще на знаменах Січових стрільців, а може й раніше.



2) Козак не може бути вище Архангела: земне не може бути вище духовного.
Може. Якщо ми виходимо з попередньої тези, що Архангел і Лев – це символи двох регіонів України. Адже Козак з мушкетом, він же Лицар з самопалом – це герб Війська Запорізького Низового, тобто української держави ХVI – XVIII століть (тому саме він і фігурує на проекті герба Української [гетьманської] Держави Г. Нарбута [див. вище]).

Без зображення Лицаря з мушкетом жоден проект великого державного герба України обійтися не може через вимогу ХХ статті Конституції. Відтак немає нічого дивного що козака як попередній державний герб поміщено на хоругві над символами українських земель. Концепція логічна і струнка. Інша річ, що якби не вимога Конституції 1996 року випуску, то О. Кохан не мусив би вмонтовувати Козака в свій проект 1991 року, який дійсно вийшов куди вдалішим.
 
3) Графіка герба карикатурна: погляньте лиш на «шкарпетки» Михайла, пеніс Лева і Козака з мультика «Як козаки…»
В геральдиці блазон (текстова частина герба, його опис) завжди превалює над графічною. По науці герб – це взагалі-то текст, на який можна «одягти» малюнок будь-якого автора і будь-якого стилю, головне, аби він чітко відповідав блазону. Шо називається, «Спочатку було Слово». Тому в якості ескізу (проекту, значиться) герба підійдуть, в принципі, будь-які каляки-маляки, головне, аби лиш текстова частина була адекватно прописана і щоб до дня голосування у Верховній Раді було намальовано красивий еталон, який би всіх влаштовував, щоб потім знов не виникло питань.
 
Що ж до предметної критики проекту О. Кохана, то з безперечних плюсів варто назвати збереження зв’язку з державницькою традицією УНР завдяки продовженню й розвитку пошуків М. Битинського. Добре й те, що Кохан не сліпо наслідує попередника: важлива новація полягає у відмові від демонстрації низки земельних гербів, що само по собі декларувало би федеативність державного устрою України (що зовсім недивно для проекту Битинського, адже УНР, ЗУНР, Кубань, Далекосхідна республіка єдналися на федеративних началах) та загальної композиції, явно запозиченої Битинським з великого герба Російської імперії.

Вдалим є й композиційне рішення зобразити герб Війська Запорізького у вигляді хоругви над малим державним гербом, а не щитодержця (було б дивно ставити державний герб в один ряд з регіональними).
 
З очевидних мінусів:
 
1) щитотримачі топчуть державного прапора (чомусь популярний мотив у українських авторів [див. проект О. Івахненка вище]), шо той Зеленський на День Незалежності,
 
2) невиправдано підкреслений червоний манікюр Лева,
 
3) незрозумілий натюрморт з пшениці і калини (посилання на британські чортополох, троянду і трилисник у дусі «без верби і калини нема України»?)
 
4) ніде правди діти, за 25 років можна було б відточити проект 1996 року до бездоганного стану, як з естетичної, так і з геральдичної тчок зору, замість того, щоб знов подавати його на конкурс все таким же сирим.
 
5) суто моральний аспект: і О. Кохан (переможець конкурсу на кращий ескіз великого герба), і А.  Гречило (голова журі) неодноразово висловлювали справедливу думку, що великий герб Україні непотрібен. В принципі, я розумію, що їхню участь у даному заході можна виправдати суто фаховими ревнощами в дусі «і  що ці мудаки без нас там нароблять?». Однак, роблячи такий непослідовний крок, не варто дивуватися звинуваченням у кумівстві, закорумпованості, нефаховості, які повалилися лавиною після оголошення результатів конкурсу. Тому залишимо риторичне питання: а чи варто було маратися об співпрацю зі «слугами»?
 
Висновки
 
Підбиваючи риску, скажемо просто: скільки б ескізів і проектів великого герба України розроблено не було, всі вони будуть неповносправними, адже держава Україна в нинішньому вигляді (унітарна республіка) претендувати на жодні великі герби не мала би, а історичного надбання у вигляді прадавніх великих державних гербів вона також не має, а отже нема спадщини, до якої можна було б апелювати. Відтак з сумом констатуємо, що стаття 20 Конституції про державні символи – це такий же брєд як стаття 49 про безкоштовне медичне обслуговуваня. Тому насправді треба просто визнати факт її неповноцінності і виправити.
 
Натомість «Слуги», в притаманній їм манері, намагаються власноруч виконати кожну буковку, написану клятими папєрєдніками, щоб показати мудрому наріду, які ж папєрєдніки казли і мудаки. Мудра політика, шо тут сказать…
 
Насправді ж, навіть якщо Верховна Рада таки затвердить якийсь із проектів великого державного герба, життя його буде вкрай коротким, адже він міцно асоціюватиметься з владю «слуг» і піде в небуття разом із нею.
 
Кінець першої частини


© @ндрійко [29.11.2020] | Рейтинг: 41.8/26 | Просмотров: 3578

2 3 4 5 41.8/26




Комментарии доступны только зарегистрированным -> Facebook-login



загрузка...




programming by smike
Администрация: [email protected]
© 2007-2021 durdom.in.ua
Администрация сайта не несет ответственности за
содержание материалов, размещенных пользователями.

Пожалуйста, войдите с помощью
Facebook-login