Ні, ну коли зелена сопля, до речі явно призовного віку, дорікає мені, що я не на фронті, я це вибачити ще можу. Молоде, нерозумне, гаряче… Правда також не можу зрозуміти, чому такий упоротий патрійолоп сам досі не у війську.
 
     Хоча… Присутність у його руках двох імітаційних шаблюк, неврівноваженість у коментарях, попередні зізнання у кратних запоях, можуть свідчити, що медичну комісію воно не пройде. Інвалідам, а особливо психічним, у Збройних Силах не має місця.
 
     Воно візьме і вкоротить собі життя, або, ще гірш, своїм товаришам, а якомусь командиру потім відповідай за нього, як за повноцінного і повносправного.
 
     Саме у дурдомі, як у лікувальному закладі, таким і місце.
 
     Обурює інше...
 
     Придивись, дитино, до цієї картинки.

     Тільки для тебе має бути все навпаки! Не потрібно дублів твоєї творчості, особливо з такою частотою. Краще займись більш притаманною твоєму віку справою, візьмись за неї.
 
     І побачиш, одразу станеш більш врівноваженим.
 
     А письменництво залиш отим сивочолим, або лисим дядькам, які вже закінчують, або закінчили виконання свого репродуктивного обов’язку, або тьотям такого ж віку і стану. Їм, на відміну від тебе, є що розповісти і навколо чого посперечатися і почубитися. І вони намагаються, хоча б, при цьому виглядати не смішними, а тільки дотепними.
 
     А ти поки можеш передивитись дистанційно он-лайн уроки, які на щастя (через COVID-19) саме зараз транслюють для учнів середніх шкіл. Ліквідуй свою неписьменність, підтягни знання арифметики і можливо колись і з тебе будуть люди…
 
     Зможеш тоді  скласти до купи якусь тисячу знаків і вони при цьому читатимуться, хоч іноді, не як повна дурня. Особливо якщо ти почнеш з казочок, або з творів по типу «Як я провів літо», а не посунеш одразу у політику, теологію, чи взагалі проповідництво.
 
     Вбогих і юродивих ображати, звичайно, не гідно, але… УБЄЙСЯ АПСТЄНУ!!! І не відсвічуй тут!... хоча б не так часто...