:Оце вирішив теж написати щось неполітичне... Хоча... Куди від тієї політики подінешся...!
 

1. Місто
 
   Колись тут було місто. Колись це було процвітаюче красиве місто, яким можна було пишатися...! Поки не почалася війна... Зараз тут немає практично нічого. Лише чорна, випалена земля та руїни, що світяться вночі від радіації. Колись це було місто, та тепер від нього залишилась лише назва - Москва! І лише інколи тут можна побачити примарних людиноподібних істот, що нишпорять між руїнами, намагаючись знайти щось корисне для життя в рідних мокшанських болотах...!
 

2. Десь у мокшанських болотах...
 
Глава 1. Зустріч
 
Васісуалій з племені Запутінцев з прогулянки до руїн повертався задоволеним. Ще б пак, сьогодні він знайшов аж три корисні речі: залізні вила (подарую Вождю, це ж гарна зброя вийде, якщо держак причепити), дитяче брязкальце (Шаману допомога, коли він Священний Танок біля вогнища танцюватиме) і нічний горщик (ні, Васісуалій не знав, що таке горщик, та він вирішив, що це гарний казанок, аби варити жаб'ячі лапки, п'явок та інші смаколики). Від таких думок у нього аж слина по підборіддю покотилася, та помріяти йому так і не вдалося. Раптом він почув чиїсь голоси, а згодом і побачив вервечку людей, що наближалися до нього. Васісуалій захвилювався було і сховав свої "скарби" за спину, але потім полегшено зітхнув: це були люди з сусіднього племені Лібєрастов. Вони йшли на Схід, прихопивши з собою все своє майно. Ітіть-колотіть! Куда ето ви собралісь? -  здивувався Васісуалій. Опанькі! А ти что тут делаєш? Развє нє знаєш, что сюда Укропи  ідут? Оні блізко ужє! В натурє когті рвать надо...!- вигукнув не зупиняючись один з Лібєрастов. Так, Васісуалій знав про страшних Укропів, що живуть на Заході, і про їх чудернацькі машини чув, що не тільки по землі ходять, а і в небі літають...! Але що вони вже тут, поряд...! Ой...! Хоч і кликали його Лібєрасти йти з  ними рятуватися за Урал, до Жовтих Братів, та він відмовився, бо ж треба ще своїх Запутінцев попередити...! Лібєрасти пішли далі, а Васісуалій, махнувши їм рукою на прощання, чкурнув до рідного селища. І лише забутий нічний горщик лишився на землі, як згадка про цю зустріч...
 
Глава 2. Втеча
 
До селища племені Запутінцев Васісуалій добіг, вже добряче захекавшись. Селище було невеликим - зо два десятки землянок та шалашів, розташованих по колу. Трохи перевівши подих Васісуалій заволав: Людііііі ! Срочно позовітє вождя! Укропи ідут! Першими на його лемент з'явилися його приятелі Афанасій, Акакій, Дуня та Груня. Вони тільки-но повернулися з сусіднього болота, назбиравши там пташиних яєць, наловивши жаб та нарвавши солодкої осоки. Вони вже збиралися влаштувати собі смачний сніданок, аж тут таке...! Затим з найбільшої землянки вибрався Вєлікій Скрєпоносний Вождь Запутінцев, що звався традиційним ім'ям Владімір, а за ним, крекчучи і матюкаючись, Вєрховний Шаман Істінного Духовноскрєпія, що мав теж традиційне ім'я Гундяй. В ядєрний пєпєл!!! гарикнув Вождь, незадоволенний тим, що його потурбували. Воістіну амінь! - погодився з ним Гундяй. Васісуалій розгубився: Так ето, как єго...! Винь хммм... ізо рта і говорі внятно!!! - знову гарикнув Вождь. Зібравшись з духом, Васісуалій почав розповідати про свою зустріч з Лібєрастами, про появу страшних Укропів... За час розповіді послухати Васісуалія збіглося практично все селище. Дослухавши розповідь, Владімір довго не думав: Собіраємся всє! Бистро! Уходім! - наказав він. Воістіну амінь! - звично погодився з ним Гундяй і кинувся до своєї землянки, а за ним і інші розбіглися. Зібралися Запутінці дуже швидко. Лише Гундяй трохи затримався, вкладаючи у кошик Священні Реліквії: МатьРьошку і КаКошнік...  Владімір вже хотів був наказати рухатися на Схід, аж раптом десь вдалині залунав спів української пісні. Від несподіванки Владімір підскочив і кинувся тікати світ за очі. По ногах його щось текло... За ним чкурнуло і все Запутінське плем'я...