Хай ці рядки поетів революції завжди нагадують нам, що не можна робити дурниці у відчаї!
 
На майдані коло церкви
революція іде.
— Хай чабан! — усі гукнули,—
за отамана буде.
(Тичина, 1919)
 
Хоч би світало... - Мамо, хліба!
Підвівся батько: замовчи!
Коло вогню в вагоні збились
і мруть голодні втікачі.
(Тичина, 1924)
 
Вставай! Мила моя, вставай!
Мила моя, вставай! Мила моя, вставай!
Давай! Мила моя, давай!
Мила моя, давай! Більшого вимагай!
(Вакарчук, 2004)
 
Душа прокинулась, та й питає
Сама у себе – чому одна?
Немає в кого спитати – золото замість тата
Замість мами – глуха стіна.
(Вакарчук, 2006)
 
Нікого не турбують твої потреби.
Тому давай, браток – все залежить від тебе!
Вчи історію. Готуй революцію.
Лишай аудиторію. Виходь на вулицю.
(Жадан, 2013)
 
Пахне випаленим пшеничним полем
(Жадан, 2016)
 
і я стою за випаленою горою, в сонячному промінні,
і оплакую тебе, місто – ненависне, найдорожче.
Мабуть я не єдиний, хто оплакує, мабуть.
У мене більше немає дому, у мене є лише пам’ять.
(Жадан, 2017)