У черговий раз на політичному ринку не вдалося продати авангардну ідею.
Бард колись сказав один дуже "умний вещь": Бійтеся саме того, хто скаже „ я знаю, як треба ”.
Електоральна модель якраз і зроблена проти шахраїв і пройдисвітів, які намагаються продавати на політичному ринку самовпевненість і безпринципність як вищу політичну мудрість.
 
Головна ідея програвших  –  "Юля знає, як треба. Знає вона і тільки вона, і, звичайно, ми, її послідовники та прихильники."
У чому ця ідея конкретно, як її тлумачити хоч трохи змістовно, - про те авангард бовкав не дуже, але ми змогли втямити про що саме йдеться.
Про так званий "тріумф волі".

– Вони, прихильники Тимошенко, начебто, ставлять вище за все і понад усім інтереси України, а тому вважають себе у праві досягати своєї мети за будь-яку ціну, будь-якими засобами, аби тільки досягти.
– Треба йти сьогодні на уступку чортові – будь ласка;
під вечір вже час давати ельфам та мавкам? – сільвупле;
а вночі – Богові?   Так без проблем… Головне, „жила би страна родная – і нету других забот”.
Юля, мовляв, має хист і снагу запроваджувати таку політику – їй і нам все дозволено, все можна, все допустимо. В нас замість серця – атомний реактор (А.Окара), і навіть руки сверблять за сокирою...
 
Тому в політиці у Юлії Володимирівні постійно змінювалися азимути та напрямки – Москва, Брюссель, Тріполі… - пріоритети і "програми".
 
Сьогодні зранку вона лає москалів, а в обід її „вольтери” вже пропагують необхідність братських стосунків з Кремлем. Нічого, як кажуть, особистого, - це ж політика, зона вільного кидалова…
 
Така гнучка лінія авангардистів, гідних свого коріння, про яке ми не хочемо й казати, настільки воно знано і зрозуміло, просто чудова.
 
Прямуй за лідеркою - і завжди будеш ситий і вкритий.
 
Тільки ось лихо - ця  чудо-політика не залишає місця для міцних союзів та спілок...
Адже вона знає лише один засіб комунікації між лідером і його прихильниками – особисту лояльність і зграйні стосунки. Хто особисто не відданий, того ж завтра кинуть і розчавлять.
 
Але скажемо відверто головне.
А воно, це головне, у тому, що зграйна система тим-то й добра, що має міцні обмеження, головне з яких те, що лідер не гумовий – не розтягується.
Це тут аксіома "намба ван":
Не може бути безпосереднього доступу до нього і встановлення особистих відношень відданості для всіх.
Тільки обмежене коло „бонз ” може спілкуватися з лідеркою. Інші ж – тільки через цих шибайголів кланової системи, що неминуче складається навколо лідера, і потім вже поширюється колами далі, далі, і далі…
- "Жуч-ка за внуч-ку, внуч-ка за ба-бу-сю, ба-бу-ся за ді-ду-ся, ді-дусь за ріп-ку..."
 
У якийсь мент, однак, система насичується,  перестає притягати до себе нових прихильників, бо нічого їм вже не дає...
 
Так виникає зграя. Окрема секта. Ієрархія. Орден.
У ньому свої закони, які розповсюджуються тільки на членів зграї і не мають сили для інших.
 
Зі зграєю виникає ізольованість.
Приходить час ненависті, яку зграя виливає на навколишній світ, на всіх, хто не з нею, хто проти неї, хто у інших зграях…
Для членів тоталітарної секти навіть непомітно, що кожна їх репліка, кожне слово насичене ненавистю, несе у собі отруту, образи, лайку…  Що вони поступово починають викликати огиду, ображати, шокувати весь оточуючий світ…
 
Не маючи надійних союзників (Юля щойно так і заявила – всі проти мене), зграя починає втрачати електорат.
 
Так настає момент істини і політичної смерті авангарду.
 
У влади він може опинитися тільки за допомогою насилля, бо за електоральної системи політика - це союзи і компроміси, а не зграї.