„Я цілком переконаний, що, незалежно від свого походження, всі повинні мати рівні шанси на життя, освіту, охорону здоров’я, харчування. Тобто, можливо, у вас буде менше м’яса і вітамінів, ніж у багатої людини, але ви повинні мати достатньо, щоб не голодувати і мати можливість досягнути максимуму в житті. Тільки так суспільство може розвиватися. Я проти такого суспільства, яке не може виростити своїх членів такими, щоб вони могли піднятися до самих вершин.” (Лі Куан Ю)
 
Дурдомівська спільнота ніяк не відреагувала на новину, що 13 вересня 2017 року президентом Сінгапуру стала шістдесятитрьохрічна жінка, малайка, мусульманка Халіма Якуб. Чи й не подія!.. По-перше, Сінгапур розміром з гулькин ніс. По-друге, населення там на пальцях порахувати можна. По-третє, посада  така, що ніхто президентам в руки не заглядає, бо призначені вони для  парадних церемоній та розрізання різних стрічечок, до яких не доходять руки прем’єр-міністра - реального господаря Сінгапуру. І, прошу вибачення, це не демократія, а якесь тьху, якщо на посаду знайшлося всього лише п’ять кандидатів, з яких чотирьох до виборів не допустили, бо два державних чиновники не мали обов’язкових трьох років трудового стажу в державному управлінні, а два бізнесмени мали статки менші за необхідні 368 млн. доларів. Та в нас  тільки свисни, кандидатів набіжить ціла зграя. Щоправда, наша зграя навряд чи пройшла б останнє випробування -  в Сінгапурі не дозволяється представникам однієї етнічної групи правити більше п’яти президентських термінів підряд. Якраз настала черга президентствувати малайцям. А в Україні, як ми знаємо, з малайцями напруженість.
Задля єдиного кандидата ніхто не став витрачатися на вибори. Назвали нового президента та й живуть, як жили досі. Ні тобі фальсифікацій, ні революцій, ні дискредитуючих судову систему розбірок. Нудьга та й годі.
 
Сінгапур з 1965 року – незалежна держава.
Населення  5,3 млн. чол., з них  76,8 % - китайці, 13,9  - малайці, 7,9 % - індійці.
Площа  704 кв. км, з них 122,5 кв. км відвойовано у моря за останні півстоліття внаслідок намивання землі.
Релігія: 42,5 % - буддизм, 14,9 % - іслам, 14,8 % - атеїзм, 14,6 % - християнство (католики, протестанти, православні), 8,5 % - даосизм , 4,0 % - індуїзм.
Мови: державні – англійська, китайська, тамільська, національна – малайська.
Правляча партія – Партія Народної Дії.
ВВП: загальний – 181,939 млрд. дол., на душу населення 87 855  дол.(дані за 2016 рік)
 
Не злічити, скільки разів ми тяжко зітхали: „Нам би в президенти свого Лі Куан Ю”. Хто ж відмовиться від ВВП на душу в 88 тис. дол., а не 8 тис. дол., або хто відмовиться від вистави „Порошенко відправляє до в’язниці трьох  своїх найкращих друзів Кононенка, Луценка і Авакова”? А чи протримається Лі Куан Ю в Україні довше, ніж  інші варяги?  
 
Понад 30 років влада в Сінгапурі належала Лі Куан Ю і незмінно його Партії Народної Дії (ПНД). Щоб не допустити до влади опозиціонерів, кандидатів від опозиції переслідували судовим порядком за наклеп, а опозиційні ЗМІ закривали (донині політика і секс – теми заборонені для публічного обговорення). Участь сінгапурців у виборах обов’язкова, голосування не таємне - в бюлетень для голосування вписуються паспортні дані голосуючого. Але політична несвобода не заважала темпам росту ВВП 7,7 %. Після 30 років правління країною Лі Куан Юу 1990 відійшов від справ, а з 2005 року керує країною його старший син Лі Сянь Лун. ”Нам байдуже, що думають громадяни” (Лі Куан Ю). Але ж ми не терпимо зневаги до своєї мультивекторної багатодумності. Питання з синами тимчасово відкрите.
 
У Сінгапурі практикуються тілесні покарання у школі, армії і за вироками суду. На Лі Куан Ю справило враження, як швидко японці під час окупації Сінгапуру палицям й кулями побороли злочинність і правопорушення. „Ми вважали, що тілесні покарання є більш ефективними, ніж тривалі терміни позбавлення волі, і ввели ці покарання за злочини, пов’язані з наркотиками, за торгівлю зброєю, зґвалтування, нелегальний в’їзд у Сінгапур і псування суспільної власності” (Лі Куан Ю). Він не став вигадувати велосипед. Донині сінгапурців і гостей країни б’ють ротанговими палицями та карають великими штрафами за порушення законності й порядку (жування жвачки, куріння цигарок на вулиці і т.п.), а за торгівлю наркотиками відправляють на шибеницю. Щось у цьому є – організовані злочинні групи формуються і гартуються в місцях позбавлення волі з тих, кого можна було вчасно врозумити дубцем по м’якому місцю.
 
У країні ніколи не було суду присяжних зате була мафія (тріади). Згідно з Законом про національну безпеку, щоб ув’язнити члена тріади, достатньо трьох анонімних свідків (бо хто ж наважиться в суді відкрито свідчити проти тріади?). За ґратами можна тримати людину без суду два роки, після цього Наглядова рада на свій розсуд може продовжувати до нескінченності ув’язнення ще й ще на два роки або відпустити на волю. Таку ж процедуру колись застосували до комуністів, в коаліції з якими Лі Куан Ю прийшов до влади, а потім - до ісламських терористів. Сьогодні в Сінгапурі не чутно ні про тріади, ні про комуністів, ні про ісламський тероризм, ні про права людини.
Можливо ротангові палиці ефективніші за поліцейські дубці, а сінгапурська Наглядова рада дієвіша за районні суди. Але чи не здається Вам, що зі всім цим українському Лі Куан Ю доведеться бути мобільнішим за Януковича?
 
Державна англійська мова стала нейтральною мовою спілкування, якою, не внісши конфлікт в суспільство, не могли стати китайська, малайська чи тамільська мова. Впровадження англійської мови тривало близько 30 років! Англомовне високоосвічене населення, вигідне географічне положення, відсутність корупції і політична стабільність приманили в країну інвестиції зі всього світу і перетворили Сінгапур на азіатську Швейцарію.
Боюся й подумати, який шарварок здійметься, якщо агент ЦРУ і рука Вашингтона спробує в нас протягнути закон про державну англійську мову. І що скажуть про це румуни, угорці, росіяни і навіть ромале?
 
Що краще для держави - 10 працюючих заводів чи 1000? Що краще для держави – 10 мільйонів дрібних і середніх підприємців чи 10 мільйонів найманих працівників? Здається, очевидна відповідь, що краще мати багато працюючих заводів і численний середній клас. Лі Куан Ю вважав інакше. Дрібне і середнє підприємництво – це низькотехнологічні виробництва, які виробляють низькоякісну неконкурентну продукцію. Тому в Сінгапурі були створені вигідні податкові умови для іноземних інвесторів. які принесли нові технології, передові методи управління і вихід на міжнародні ринки. Електроніка, нафтоперербка і банки стали основою економіки Сінгапуру.
 
Лі Куан Ю став прем’єр-міністром у віці 35 років і назавжди залишився переконаним, що не має майбутнього країна, яку залишає молодь. „Люди похилого віку не змінюють автомобілі і телевізори. Вони не купують нові костюми й не ходять в нові гольф-клуби. Вони не харчуються в дорогих ресторанах. В них є все необхідне...
Але відкриття і винаходи – це справа молодих людей. В математиці пік відкриттів припадає на вік 20 – 21 рік.
...Китаю і іншим країнам доведеться прийняти американську модель залучення талантів, щоб розвивати свої підприємства, технології і економіку в цілому. Вони будуть по всьому світу вишукувати таланти і конкурувати за них один з одним. Це й стане заключним етапом міжнародної конкуренції. Воєнне суперництво між країнами припиниться, тому що всі будуть знати, що тут не може бути переможців, і ворогуючі країни просто знищать одна одну. Залишиться лише суперництво в економічній і технологічній сферах, а тут ключовим фактором успіху є талановиті люди”. (Лі Куан Ю „Мій погляд на майбутнє світу”)
Україна радіє надходженню в 2016 році 5,4 млрд. дол. валюти (7 % ВВП) від наших громадян, працюючих за кордоном. Навряд чи Лі Куан Ю зрадів би тому, що працездатна, енергійна, активна частина населення Сінгапуру працює на благо інших країн. Його державна програма навчання талановитої молоді за кордоном врахувала, що жорстка міграційна політика Великобританії не дозволяє випускникам залишатися в цій країні, в той час як у США для них створені всі умови для подальшого працевлаштування. Сінгапур віддав перевагу університетам Великобританії. А зараз вища освіта в університетах Сінгапура не поступається якістю освіті в США чи Великобританії. Сюди приїздить молодь зі всієї Південно-Східної Азії навчатися, а потім має можливість залишитися жити й працювати в Сінгапурі.
 
Можливо, варто було б поговорити про державну соціальну політику, про вирішення демографічних проблем, про подолання етнічних і релігійних протиріч, спробувати дати відповідь на запитання, чи можливо в Україні повторити успіх Сінгапуру. Можливо...