Скубемо один одного за чуба,
рішаючи свої питання мовні…
… Під українським двохсотлітнім дубом
лежить москаль із кулею у скроні…
 
На пару з ним очами свердлить небо
його товариш – галичанський вуйко…
………………………………………………………………..
- Альо, комбат! Берем вогонь на себе!
Відводь людей з цієї м’ясорубки!..
 
А десь далеко від війни, та смерті,
там де не треба дертися на дзоти,
з трибуни мантри сиплються затерті,
що руськомовні – то не патріоти!
 
Що їхня мова – мова душогубів!
За спілкування руською – по пиці!..
А той москаль, під двохсотлітнім дубом,
зберіг життя десяткам українців…
 
Посеред цього бардака, і сюра,
в душі нема нічого, крім огиди…
Та крім тих слів, які сказав Петлюра,
про руські воші, та вкраїнські гниди…
 
Напевно тим десяткам українців,
що москалем прикрились від атаки,
усі ці мовно-вишиваночні дрібниці
були до самої, я вибачаюсь, сраки!..
 
Але є й інші… Типу, патріоти…
І українську знають досконало…
Й до України сповнені турботи,
гасають по усім телеканалам…
 
І той москаль – то виняток із правил,
встановлених такими от хохлами…
- Дєржись, браток!..  Бєру вон тєх, что справа!..
- Я зліва битиму, братан! Всевишній з нами!..