для старых юзеров
помнить
uk [ru]
Для полноценной работы сайта включите в вашем браузере поддержку JavaScript. В противном случае многие функции сайта будут недоступны.

Сага про податки. Частина 2

Сага про податки. Частина 2
Один наш туз із найвищого штабелю влади в самий розпал грузинських реформ за часів Саакашвілі відвідав Тбілісі. Знайомлячи туза з деталями податкової реформи, грузини презентували йому тоненьку брошуру, де описувалися усі шість грузинських податків. Наш туз, полиставши брошурку, саркастично зазначив:
 
- Ну ета панатна! А как у вас на самом дєлє? Какіє схєми? Как бабкі делаєтє?
 
До самого кінця візиту туз не міг повірити в простоту грузинської податкової реформи і уже в літаку після дискусії з членами делегації  пробурмотів:
 
- Нєужєлі ето так і єсть? А как жє тут бабла срубіть? Ну і лохі, еті грузіни!
 
Між тим держава без податків існувати не може, оскільки вони - головний метод мобілізації прибутків в умовах домінування приватної власності і ринкових відносин. З допомогою податків уряд здійснює структурну перебудову економіки, підтримує пріоритетні галузі, впливає на формування оптимальних пропорцій між споживанням і нагромадженням, забезпечує соціальні гарантії.
 
Податки, беручи участь у перерозподілі нової вартості - національного доходу, виступають частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин, що формують їх суспільний зміст. Крім цього податки мають матеріальну основу, тобто являють собою реальну суму коштів суспільства, що мобілізується державою. При перерозподілі національного доходу податки забезпечують органи державної влади частиною нової вартості в грошовій формі. Ця частина національного доходу, привласнена примусово у формі податків із усього населення країни, перетворюється в централізований фонд фінансових ресурсів держави. Процес примусової відчуженості має односторонній рух вартості (від платника податків до держави) без еквівалентного обміну.
 
В різних країнах з розвиненою економікою всі ці фактори в різній мірі і в різному поєднанні виявляють вплив на матеріальний рівень життя людей. В цьому плані доцільно порівняти Шведську та Американську моделі підтримання добробуту своїх громадян.
 
Швеція - демократична країна. Свобода слова, свобода друку, представницьке правління, основане на вільному виявленні волі виборців характерні для картини шведського політичного ЖИТТР навіть в більшій мірі, чим для Сполучених Штатів. Економіка Швеції, як і американська, являється капіталістичною - більш чим 90% шведської промисловості знаходиться у власності приватних осіб, які й управляють нею. Інакше кажучи, в Швеції рішення про виробництво і розподіл товарів приймає ринок.
 
Однак на відміну від Сполучених Штатів, де втручання в економіку суворо обмежено, Швеція допускає відігравання дуже активної ролі держави в економіці. В США, наприклад, основний тягар витрат на оплату послуг охорони здоров'я, дитячих та дошкільних закладів,, на одержання вищої освіти, на пенсійне забезпечення лягає на плечі окремих громадян та їх сімей. Швецію ж, де практично всі витрати на освіту і соціальне забезпечення бере на себе уряд з ознакою розподілу ресурсів, не можна однозначно віднести ні до соціалістичних, ні до капіталістичних країн.
 
Спільним для обох країн є те, що безробітні і працюючі, втративши працездатність, користуються страховими та іншими пільгами. Суттєва різниця між ними, однак, полягає в тому, що виплати по соціальному забезпеченню в США складають тільки 40% середнього заробітку середнього працівника, в той час як в Швеції цей показник досягає 90%. Послуги державних органів соціального забезпечення там, звичайно, не даються даром. Щоб користуватися встановленими пільгами шведи платять найвищу в світі ставку податку. Наприклад, коли валовий національний продукт Швеції в перерахунку на душу населення склав 70% від рівня Сполучених Штатів, середньостатистичний швед виплачував в якості податку 8300 доларів, а американський його колега - 4900. В 1989 р. правляча політична партія Швеції заявила, що податки досягли точки наповнення і незабаром будуть прийняті міри з ціллю різко змінити їх тенденцію до зростання.
 
Очевидно, що уряд Швеції усвідомив згубність курсу, коли податкові ставки, що носять надзвичайно каральний характер, гальмують економіку і не сприяють справедливому розподілу багатства. Тому після довгого періоду досить низьких показників економічного росту (у вісімдесятих роках у середньому біля 1,8% у рік) шведський уряд переглянув свою податкову політику. До 1991 р. деякі зі шведів формально повинні були платити сумарний прибутковий податок і податок на майно, що перевищує 100%. Тепер шведський уряд різко скоротив граничні прибуткові податкові ставки і податки на майно, а для забезпечення державних прибутків буде обпиратися переважно на непрямі податки.
 
У Західній Німеччині після закінчення другої світової війни окупаційний режим наклав на німецьких робітників надзвичайно високий маргінальний прибутковий податок. Зокрема, у 1947 р. німець із прибутком 600 дол. оподатковувався 50% податком за кожний додатково зароблений долар. Коли робітник досягав прибутку 15000 дол., податок складав астрономічну цифру 95% за кожний додатково отриманий долар. Через такі високі податки західнонімецьку економіку морозило, а ухиляння від сплати податків стала повсюдним явищем - половина податків на сукупний прибуток не сплачувалася.
 
22 червня 1948 р. міністр економіки Людвіг Ерхард оголосив програму скорочення податків. У реформі Ерхарда межа 50% податку підвищувалася з 600 дол. до 2200 дол., а 95% податок був відсунутий із рубежу 15000 дол. до 63000 дол. На наступний рік Ерхард зрушив поріг 50%-ного податку до 5000 долл. Подальші скорочення пішли в 1953, 1954, 1955 і 1958 рр. До 1959 р. гранично високий податок упав до 53%. Скорочення податків зробили їх більш прийнятними, розширили податкову базу, підвищили виробництво і підштовхнули економічний ріст, зігравши в такий спосіб важливу роль у відродженні німецької економіки.
 
В Данії на початку 1950-х років партія справедливості, завоювавши кілька місць у парламенті, зуміла провести в країні реформу (податки не з капіталу, а на землю). Через рік інфляція знизилася в п'ять разів - із 5% до 1%; до 1960 р. 100 тис. безробітних знайшли роботу. Однак землевласницьке лоббі зробило все можливе, щоб покінчити з цим експериментом. В результаті інфляція до 1964 р. досягла 8%. За період 1960-1981 р. ціни на землю зросли в 19 разів, у той час як вартість товарів і послуг зросла в чотири рази. В 1968 році датський уряд заморозив податки на прибутки. Населення усвідомило, що перевищення прибутку в порівнянні з попереднім роком оподатковуванню не підлягає. Результати за один рік (із 1968 по 1969): збільшення приросту виробництва продукції в два рази (із 4 до 8%). інвестицій у чотири рази (із 5 до 20,5%), зниження інфляції (із 8 до 3,5%), ріст заощаджень на 25% (із 2,9 млн. крон до 3,8 млн.). Поряд з цим у країні майже не залишилося безробітних.
 
Економічний ріст і процвітання швидко прогресуючих, сучасно індустріалізованих "Азіатських Тигрів" Тихоокеанської Дуги - Китайської республіки на Тайвані, Гонконгу, Сінгапуру і Південної Кореї - є результатом швидкого росту експорту, мінімального державного втручання і низьких податків. У своєму дослідженні цього феномену економіст Алвін Рабушка з Гуверівского інституту Війни, Світу і Революції показує, що всі ці країни використовували політику низьких податків для свого прориву протягом життя одного покоління з розряду країн, що розвиваються, із низьким прибутком у розряд розвинутих країн із високим і середнім прибутком.
 
Гонконг, що добився найбільших успіхів із "Тигрів", має найнижчі у світі податки. Максимальний податок на особисті прибутки складає 15 %, на прибутки в бізнесі - 16,5%, що варто зіставити з 31% і 34% відповідно в США. В Гонконзі прибуткові податкові ставки з 1954 р. по 1974 Р. зменшувалися 11 разів, а податки на корпорації - 6 разів. Тут немає податків на соціальне страхування і податки на статок, дарування, спадщину, дивіденди, прибутки з відсотків або прибутки від приросту капіталу. Гонконг процвітає багато в чому завдяки саме цій політиці. Середній особистий річний прибуток тут збільшився з 180 дол. у 1948 р. до 10940 дол. у 1989 р., що означає більш ніж семиразове зростання у порівняних цінах. У період із 1960 р. по 1976 р. національний продукт на душу населення зростав на 6,4% у рік. У той же період приріст валового національного продукту в Західної Німеччині складав лише 3,3%, а в США - 2,4%.
 
Швидкий економічний ріст, забезпечений низькими податками, а також вільний ринок привели до гігантського росту державних прибутків Гонконгу. Частина цих прибутків поверталася населенню у виді скорочення податків, а частина використовувалася для фінансування щедрих державних витрат на такі соціальні програми як освіта, житлове будівництво і соціальне забезпечення. Середньорічний економічний ріст у 7,3% дозволив Гонконгу в період із 1980 р. по 1988 р. збільшувати державні витрати щорічно в середньому на 5,4%. У той же самий період у Швеції дуже посередній економічний ріст 1,7% стримував збільшення державних витрат на рівні 1,6%.
 
Існує ще один аспект оптимальності податкових ставок. Мова йде про залежність між рівнем останніх і наповнюваністю дохідної частини бюджету. Американський економіст Лаффер показав на графіку, що до певної межі підвищення податкової ставки збільшує суму прибутків бюджету (хоча і все більш повільними темпами), оскільки не зачіпає спонукальних мотивів виробництва і підприємництва. Становище  радикально змінюється, коли підвищення ставки досягає заборонного рубежу: тоді виробництво починає швидко звертатися і, як наслідок, сума платежів у бюджет, незважаючи на високий відсоток, скорочується. Ситуація ускладнюється і тим, що при непомірно сильному податковому пресі у вигляді відповідної реакції відбувається приховання прибутків і відхід їх у "тінь". Відомо, що крива Лаффера у свій час була узята на озброєння адміністрацією Р. Рейгана для податкової реформи, здійснення якої дало позитивний ефект.
 
Тепер можна підсумувати вищесказане, зазначивши, що високого рівня добробуту можна добитись двома шляхами - через економічний ріст або через високі податки, коли беруть в одних і роздають всім. Проблема тільки в тому, що того такі податки роблять економічну діяльність невигідною, і тоді в скрутному становищі опиняються всі. Як правило ситуація ускладнюється через те, що роздача всім по справедливості завжди вирішується на користь тих, хто саме й встановлює критерії цієї справедливості.

© Фельдкурат [29.07.2017] | Рейтинг: 28.7/53 | Просмотров: 591

2 3 4 5 28.7/53




Комментарии доступны только зарегистрированным -> Facebook-login



загрузка...




programming by smike
Администрация: [email protected]
© 2007-2020 durdom.in.ua
Администрация сайта не несет ответственности за
содержание материалов, размещенных пользователями.

Пожалуйста, войдите с помощью
Facebook-login