«У житті немає нічого неминучого, окрім смерті та податків»
           Бенджамін Франклін
 

Пересічний маленький українець навряд чи переймається дилемою, хто для кого має існувати: держава для людей, чи люди для держави. Сплачуючи податки, громадянин України виконує свій священний обов’язок - утримання держави.
 
Совкова спадщина ніяк не дозволяє засвоїти просту істину, що держава – це ніяка не химерна страшна надбудова, якій простолюдин має кланятися і яку має годувати. В цивілізованому світі держава сприймається просто як перелік конкретних посадових осіб, яких народ найняв для ефективного управління різними ресурсами даної країни чи території. Тобто, народ – роботодавець, а чиновна челядь – наймані працівники. З усіма витікаючими наслідками.
 
При цьому наш народ майже не задумується про те, в скільки йому обходиться утримання всієї державної махіни. За приблизними прикидками можемо підрахувати:
 
- Податок з доходів – 18%
 
- Податок на додану вартість (все, що придбано в легальних торгових мережах) – 20%;
 
- Акцизний збір. Має різні ставки і стосується не всіх і не завжди. Сплачують в першу чергу споживачі бензину, потім п’ющі та курящі.
 
- Військовий збір та кілька інших оброків та нарахувань.
 
В загальному підсумку пересічний сплачує не менше половини власного доходу. Тобто з тисячі отриманих кровних гривень 500 держава забирає. Отут не злим тихим словом маємо згадати пресловуту тіньову економіку, саме завдяки якій пересічний ще може якось виживати.
 
Власне існування держави, як соціального інституту, в усі часи вимагало фінансових ресурсів. Державна скарбниця наповнювалась за рахунок тих самих пересічних через механізм оподаткування.
 
Історично виникнення податків відноситься до періоду поділу суспільства на соціальні групи і появи держави. Тисячолітній досвід оподаткування підсумував Адам Сміт, який сформулював основні його принципи - впевненість, зручність, рівність і справедливість, пропорційність величині доходів, ефективність.
 
Нині в більшості зарубіжних країн саме законодавча база та її неухильне дотримання забезпечують податкову і бюджетну дисципліну, а також стабільність системи оподаткування. В західній юридичній науці особлива увага традиційно приділялася вивченню податку як правової категорії з виділенням в якості його характерних ознак обов'язковості податкових платежів і примусового характеру виконання податкових зобов'язань.
 
У свою чергу примусовий характер вилучення коштів на сплату податків припускає неодмінне законодавче встановлення самого податкового зобов'язання. Податок не може бути встановлений, змінений або скасований інакше як законом - цей основний принцип податкового права закріплюється в конституціях майже всіх зарубіжних країн. "Споконвічне право встановлювати податки належить винятково державі і здійснюється за допомогою закону" (ст. 133 конституції Іспанії); "Населення підлягає обкладенню податками відповідно до закону" (ст. 30 конституції Японії); "Жодний податок не може бути введений і не може стягуватися без дії формального закону, що визначає коло осіб, що підлягають обкладенню, рівень прибутку, просторові межі, витрати й угоди або категорії останніх, на які поширюється обкладення" (ст. 78 п. 1 конституції Греції).
 
Законодавчі акти, що містять податкові норми, подаються: а) фінансовими законами (у першу чергу законами, що стверджують бюджет, і численними коригувальними фінансовими законами); б) спеціальними податковими законами, у тому числі податковими кодексами; в) законами неподаткового характеру, що містять окремі норми, що регулюють податкову систему (наприклад, конституційними законами, що визначають порядок розподілу податкових надходжень між центральним і місцевими бюджетами).
 
Принцип законодавчого оформлення податку доповнюється вимогою регулярності перегляду податкових законів. Цей принцип дозволяє податковому законодавству краще реагувати на зміни податкової політики. Так, по французькому праву заснований раніше податок повинен щорічно підтверджуватися поточним фінансовим законом. У Норвегії передбачається обов'язкова процедура підтвердження або перегляду податкового законодавства після закінчення терміну повноважень парламенту
 
Загальновизнаним є принцип юридичної рівності громадян перед податковим законом "Ніякі привілеї не можуть даватися в області податків", - установлює конституція Нідерландів (ст. 189). Надання податкових пільг окремим категоріям платників податків і персональних пільг повинні обов'язково оформлятися законом "Ніхто не може бути звільнений від сплати податку або обкладений додатковими зборами, крім як за законом" (конституція Єгипту, ст. 119).
 
Приймаючи податкові закони, парламент повинен враховувати принцип справедливого обкладення податками, також закріплений у багатьох країнах на конституційному рівні. "Держава передбачає справедливе оподатковування, звільняючи від обкладення мінімум для існування й обкладаючи більш високими ставками більш значне майно і прибутки" (ст. 24 конституції Ліхтенштейну). У ряді конституцій при закріпленні принципів податкового права акцент ставиться на прогресивному характері обкладення. "Усі зобов'язані брати участь у державних витратах у відповідності зі своїми прибутками. Податкова система грунтується на прогресивному обкладенні" (ст. 53 конституції Італії).
 
У загальному плані принципи правового регулювання покликані гарантувати стабільність і послідовність податкової політики уряду, що оформляється через прийняття відповідних нормативних актів. У той же час одного лише закріплення перерахованих принципів у тексті конституції недостатньо для того, щоб гарантувати неможливість розбіжності змісту окремих податкових документів з основними початками правового регулювання податкової системи. Навіть якщо в деяких випадках уряду, скориставшись політичним моментом або економічною кон'юнктурою, вдасться провести через парламент законопроект, що не відповідає принципам податкового права або відверто їм суперечний, то подібні закони і підзаконні акти, як правило, не відрізняються довговічністю і після зміни обставин, що їх породили, скасовуються.
 
Таким чином, принципи оподаткування в економічно розвинутих країнах повністю випливають з трьох китів, на яких базуються економічні функції держави в ринковій економіці: 1) закони повинні мати сталий характер і стосуватися всіх без винятку; 2) гарантування права приватної власності; 3) безумовне дотримання зобов'язань по контрактах.
 
В умовах вітчизняних реалій іде справжня митарська війна: населення шукає можливості уникнути завеликих і необґрунтованих виплат на користь державної абстракції, а челядники шукають все нові способи тугіше затягнути податковий зашморг на шиї цього пересічного на власну, чиновну користь.
 
Чиновник будь якої держави в переважній своїй більшості через незначний час роботи на державній службі починає ототожнювати себе з цією самою державою. Поступово він починає вважати власні інтереси домінуючими, а інтереси держави мають бути йому підпорядковані, адже його правління – це щастя, дане Богом цьому темному народові на його ж народне благо. Само собою вже розуміється, що він обранець Божий, тому має право жити краще за усіх і за рахунок тих же усіх. При цьому челядник будь якого рівня все більше запевняє себе, буцім саме так і повинно бути і саме такий стан речей забезпечить безтурботне життя пересічних. Тут само собою розуміється, що для пересічних скромність і невибагливість – це найголовніша людська добродєтєль.