Дев’яте травня…  Вчора, бляха, в місті,
окрім «дня пам’яті», та інших роковин,
настав мистецький рай для портретистів –
писати пики женжчин і мужчин.
 
Такий момент лишень раз в рік буває!
Коли мозгам, і совісті на зло,
вивалює із нір кацапська зграя,
щоб показати світові їбло!
 
Беру знаряддя для художньої забави.
Для Музи – трохи шмалі, й бутерброд ,
та йду до парку, на «Алею Слави»,
бо саме там гуртується народ…
 
Малюнок перший –«Харя полісмена»,
що дав кийком по кумполу мені.
Така товста, неголена, мерзенна,
неначе фейс дворічної свині.
 
Малюнок другий – «Женжчина в пілотці»,
горла савєцьку  пісню в мегафон.
У неї й справді умістився б в роті
десятий їх,  десантний батальйон!
 
А третій – це шедевр! «Мурло нівроку».
(боронь вас Бог побачить у ві сні).
Як з’ясувалося, то сєпар з жопоблоку
привів «бєзсмєртний полк» із титушні.
 
Весь «руській мір» приперся до солдата,
що по фашистам з «дєхтярйова» б’є.
Вся алкашня, усі дегенерати,
які у місті, і в районі є.
 
Та матюкає хунту, та майдани…
Той під ялинку «галубую» сцить…
Куди не плюнь – то «дєди партизани»,
то «дєди камісари» в них…  їтіть….
 
І враження, що я на «красній площі»,
далеко від вкраїнської землі,
бо пруть, і пруть свої чекістські мощі
до «Зірки Слави» кляті москалі.