Останні роки перехід до формування нашої армії за контрактним принципом  - дуже популярний пункт у передвиборчих програмах політиків найвищого рівня. Тепер навіть велика частина суспільства вважає, що старий спосіб набору солдатів на основі принципу загального воїнського обов»язку, тобто примусовий, є корінним порушенням демократичних принципів і має бути відмінений. Мовляв, солдат має йти в армію свідомо і виключно за власним бажанням, а його військовий труд має пристойно оплачуватися.
 
Причому, все це подається в такому вигляді, що армія якою була, такою і залишиться. Просто підуть туди тільки бажаючі. І служити вони будуть там багато років , в результаті чого стануть професійними, умілими і взагалі відмінними солдатами. Матерям не треба буде переживати за своїх дітей, а армія замість шмаркачів отримає дорослих свідомих воїнів і різко покращить свою якість, з неї щезне ця клята «дідівщина».
 
Взагалі, люди не дуже розуміють, що таке армія і для чого вона потрібна. У мирний час у армії є кілька функцій – готувати мобілізаційний резерв, щоб у разі нападу ворога не вистілати його дорогу трупами власних громадян і готувати офіцерів, які уміють керувати військом. В якості додатку – стримувати апетити потенційних загарбників. Все. Наймана армія у мирний час – повне безглуздя. Це купа професіоналів, яким треба добре платити, лікувати, навчати, причому, навіщо – незрозуміло, позаяк прямих своїх функцій по захисту держави вони не виконують.
 
Ліричний відступ.
 
Як на мене, левова частка армійських проблем коріниться не в рядових солдатах, а в офіцерському складі. Саме вони є прикладом контрактників, які  мають спеціальну освіту, віддають армії 20-25 років, отримують зарплатню, набагано вищу за прожитковий мінімум, і в 45 років мають пенсію, чи не вдвічі більшу, ніж у пенсіонерів за віком. Їм не хочеться морочитися з тупими призовниками, наражатися на неприємності з «зальотчиками», попадати під суд за неприємності під час навчань, вони хочуть увечері і на вихідні бути вдома, а не в казармі, і служба щоб була не в задрипаному селі, а, бажано, в обласному центрі. Чи буде офіцер займатися службою, коли у нього нема житла, або, скажімо, дах протікає? А якщо йому просто плювати, що десь «діди» гноблять «молодих»? Або йому просто не хотілося працювати в господарстві і він вирішив пожити за державний кошт. А що – сором не дим, очі не виїсть. Зараз все більше до військових училищ поступають дітки полковників і генералів, які просто купили посади і звання. Звичайно, з перспективою залишится служити на тихій, але гарно оплачуваній посаді в столиці. Тому, я вважаю, що правильним підбором курсантів у військових ВНЗ-ах, правильною оцінкою навчених там офіцерів, можна зняти більшість армійських проблем. Як то казав дідусь Ленін – «лучше меньше, да лучше». Звичайно, ці офіцери мають справді бути елітою, отримувати дійсно велику зарплатню і державну пітримку на всіх рівнях. З перспективою втратити все це в разі невиконаня своїх обов»язків. А гарний офіцер може навчити будь-якого солдата. Звісно, втілити це все набагато важче, ніж видати указ про введення контрактної армії.  Взагалі, я з жахом очікую, коли навчання в військових училищах зроблять платним... Кінець ліричного відступу.
 
Таким чином, на сьогоді в світі існує два основних принципи комплектування армії  :
 
1. Примусовий . Призовна армія, інакше її називають народною, або національною.
 
2. Добровільний. Армії ,що комплектуються за таким принципом, зараз придумали благозвучне найменування контрактної. Тобто – наймана.  
 
При переході від примусової до найманої, вона з колективу озброєних громадян, що призвані захищати суспільство від збройних нападів ззовні, і не втрачаючих зв»язок з середовищем, звідки вони походять, перетворюється на групу найманих озброєних людей, що служать тільки тим, хто їх наймає, тобто владі. Погодьтеся, що в нашій країні влада представлена не найкращими людьми. Уявіть собі, як вони  приватизують військові частини і почнуть з»ясовувати стосунки між собою, або ще гірше – з народом. Ще й, що зовсім жахливо, за державний кошт. Тобто – за наші з Вами гроші.
 
Наймані солдати в своїх діях не керуються нічим, крім відпрацювання отриманих грошей. Він служить тому, хто краще платить. Тому його перехід на бік ворога не можна називати зрадою – а скоріше зміною працедавця. Як приклад – нема різниці між хокеїстом, що уклав контракт з клубом, і солдатом, що уклав контракт з армією. Або, ще краще, припинення військових дій через невиплату зарплатні....
 
Ліричний відступ.
 
Прихильники професійної армії люблять вираз «пристойно оплачується», але не дуже уявляють кінцеву цифру. Я і задумався, а скільки це потрібно «пристойно заплатити» найманцю, щоб він встав перед ворожою гвинтівкою, майже точно знаючи, що його зараз застрелять? А Ви собі коли-небудь задавили питання, за яку суму Ви згодні померти? Солдат, призваний в армію захищати свою сім»ю і свою державу, робить це не за гроші. Звичайно, треба гарно  платити і солдату-призовнику, але тут гроші грають зовсім іншу роль – вони допомагають полегшити армійське життя. Кінець ліричного відступу.
 
Розмови, що «весь світ переходить на контрактні армії» - брехня. Наприклад, в Європі, де прокотилися дві світові війни, і де знають цінність найманої армії, за таким принципом формують армію аж цілих 7 країн : Бельгія, Велика Британія, Ірландія, Ісландія, Люксембург, Голандія і Мальта. Змішаний спосіб комплектування мають Німеччина, Данія і Франція. Всі інші – виключно призовні. У Франції і Германії через призов проходять до 70% чоловіків. Коментарі, як то кажуть, не потрібні.
 
Цікаве також відношення до питань комплектування армії в тих країнах, що у другій половині ХХ сторіччя відчували постійну загрозу нападу і не один раз в той час вели війни. Найбільш характерні з них це Ізраїль, Єгипет і Сирія. У всіх трьох  країнах армії виключно призовні, причому строк служби у всіх трьох – 3 роки, тобто найкращий строк підготовки якісного солдата. А Ізраїль пішов у цій справі далі за всіх – там до армиї призивають і жінок.  
 
Хто може дати відповідь на запитання, чому у цих країнах так і не перейшли на професійну армію, якщо вона є кращим засобом захисту країни? Як на мене, відповідь проста – наймана армія неспроможна вести довгу і повноцінну війну. Для раптового розбійного нападу ззовні, на слабку державу, яку спочатку рознесли бомбами і ракетами на друзки, вона підходить. Для захисту своєї власної деражви – категорично НІ.
 
Перейдемо до здобутікв самих відомих найманих армій світу.
 
Британська армія, мабуть, сама стара в світі. Але і загроза вторгнення на острів не виникала з часів вторгення норманів у середньовіччі. А от у 1940-у вермахт (призовний, до речі) надавав їй таких  копняків, що тікали вони, гублячи штани і техніку, аж до Дюнкерку, а потім ще далі – аж на свій острівець. Ще і Роммель ганяв їх по пустелі, як тих  щурів. Після цього замість них воювали американці, канадці, австралійці, новозеландці, індуси, поляки.
 
Улюблена тема – Французький Іноземний Легіон. Спочатку їм накидали голі-босі в»єтнамці. Назва Д'єн Б'єн Фу знаючим людям багато що говорить (після чого туди вперлися американці і теж гарно отримали по пиці). Зовсім забули, що Легіон приймав участь у державному заколоті, після чого половина  його була розформована.
 
Гарно оснащена і сита американська армія здатна тільки на коротку блискавичну кампанію, бажано без участі сухопутних військ – як у Югославії – розбомбили все і назвали це перемогою. А як почали домовини тисячами возити з В'єтнаму – одразу почалися проблеми з добровольцями. Та і зараз у Іраку і Афганістані вони  несуть втрати  не набагато менші, ніж Радянська армія.  Проскакували дані, що в Іраку було десь 10 тисяч дезертирів ...
 
Звичано, і держава і армія не можуть існувати без скеровуючої ідеї, яку зазвичай називають національною ідеєю. В Україні її нема. В Радянському Союзі вона була. Це ідея комунізму. Вірна вона була, чи ні – питання не цієї статті. Але вона – була. З падінням соціалізму вона померла , а нова на її місце не прийшла. Навіть ідея індивідуалізму і надії побудування особистого благополуччя і багатства (згадайте – «Америка – країна рівних можливостей») , що може бути втілена тільки в сильному, стабільному і під надійною охороною армії. В нашій країні вона вбита і розтоптана новобагатіями і бізнесменами у владі, які у безмежному прагненні багатства позбавили всіх інших надії вилезти з бідності і злиднів.  
 
Армія в таких умовах руйнується, що ми і бачимо. Тому що нічим підтримувати в солдаті (і офіцері)  прагнення не тільки віддати життя за Батьківщину, але і просто добросовісно служити її. Сьогодні наша армія існує як інерція старих кадрів , скріплена все ще живими традиціями, старими законодавчіми актами. Всі ці фінти на кшталт скорочення строку служби, підвищення зарплатні офіцерам – нічого не вирішують системно, це просто прямий підкуп виборців.
 
Який висновок можна зробити на основі вищезгаданого? Україні не дуже потрібна армія подібна до піонерського табору, яка не забезпечує підготовки мобрезерву, існування іі в теперішньому вигляді – безглузде.  Армія вимагає грошей і уваги, які держава зараз дати не може. Або не хоче. Просто розігнати її держава теж не може, тому що це приведе до появи великих мас безробітних і в перспективі – зріст соціального напруження. Навіть зараз деякі держави мають до  України територіальні претензії, які за відсутності армії можуть втілитися в збройний поділ України і припинення існування країни як такої.
 
У випадку з найманою армією все ще гірше, тому що в державі просто не стачить грошей на закупівлю і утримання необхідної кількості професіоналів. Та і питання технічного забезпечення залишиться не вирішеним.
 
Вірити заявам ура-патріотів, мовляв, хай загарбник тільки носа суне, ми його тут личаками закидаємо – наївна дурість.
 
Сподівання, що «закордон нам допоможе», просто наївне. Ну, якого біса той самий німець або француз приїдуть в Україну, щоб захистити її?
 
Балачки про введення якихось там стандартів НАТО нічого, крім здивування, не визивають – навіщо їх вводити, якщо і солдати і техніка навіть до старих, радянських ще, стандартів не дотягують. Ще смішніше відношення до таких заяв – маячню про підвищення соціальних стандартів від ПР цілком слушно заплювали. А от така ж маячня щодо стандартів НАТО у передвиборчих програмах і заявах сприймається  дуже поблажливо.
 
Важко сказати, який шлях існування армії  оберуть майбутній президент і уряд. Ясно одне – у нинішньому стані армія залишатся не може.