Сьогодні мені наснився сон. Приходила Вона...
Мені наснилося, що темні тучі затягнули небо. Почався сильний дощ. Холодний та незвичайно мокрий. А ще здимався потужний північно-східний вітер. На вулиці було холодно та бридко. А на душі якось важко та неспокійно...
Вітер пошкодив мою координацію, я послизнувся та впав на вколішки у самісіньку колюжу. Погляд мій був направлений до низу, я безвольно оглядав мокру воду та раптом з'явилися гарні жіночі ноги. Мій погляд поступово потягнувся до гори. Так! То була Вона - Юлія Володимирівна. Вона ніжно посміхнулася до мене, поклала по материнські мені руку на плече та немов співоча пташка сказала: "Вставай, друже. Все буде добре".
Я підвівся і побачив як темні тучі почали розвіюватися. Вітер став лагідним та теплим. А земля вкрилася сонячними промінчиками. Стало так тепло та комфортно...
І тут мій сон нажаль обірвався. Я прокинувся з посмішкою на обличчі.
Добре поснідав. Протер сухою ганчірочкою портрет Юлії Володимирівни, який висить у мене на стіні, у самісінькому центрі іконостасу. Подивився ще раз в Її усміхнене, добре та мудре обличчя. Посміхнувся Їй у відповідь та пішов на роботу.
Сьогодні буде чудовий день. Чого і всім бажаю.