"...тоталітарна влада здатна сприяти ефективній експлуатації ресурсів; військово-промисловий комплекс здатен забезпечити мільйони робочих місць...; важка праця і соціальні виразки можуть бути побічним продуктом створення багатств і платоспроможності; а вбивчі помилки і злочини лідерів націй можуть бути просто способом життя. Економічне і політичне безумство одержує визнання - і стає ходовим товаром. Але таке знання виворітного боку є невід'ємною частиною закостеніння дійсного стану речей, оскільки воно стосується абсолютно безнадійного існування у світі, де місце Розуму зайняла ірраціональність." (Герберт Маркузе "Одновимірна людина")

Перший скелет потрапив у мою шафу в перший рік після розподілу на роботу в сільську школу. Крім десятка громадських обов'язків, якими охоче поділилися старші і досвідчені в цих справах колеги, мені дісталося класне керівництво у 9-а класі. Двадцять років - це вік, у якому людина хоче і зобов'язана змінити недосконалий світ.
 
Пошук лідерів, створення колективу, спільні цікаві і корисні справи - все у відповідності з одержаними знаннями з педагогіки і психології шкільного віку. Після уроків - гра у волейбол на шкільному спортивному майданчику, увечері в гарну погоду - спостереження в телескоп за супутниками Юпітера і горами на Місяці, у вихідний - походи "Знай рідний край", костер і раптом запитання, на яке немає відповіді "Чому одні крадуть і жирують, а інші тяжко працюють і бідують?" Питання екзистенціального вибору - чи морально звалювати тягар дисидентства на сімнадцятирічних підлітків?
 
Проблема вибору вирішилася несподівано швидко - у жовтні відбувся черговий Пленум ЦК КПРС і матеріали Пленуму належало донести до свідомості школярів.  На призначений для цього шкільний час прийшла завуч, щоб особисто пересвідчитися в животворящій дії Пленуму. Мені належало шарудіти газетою "Правда" і черпати з неї натхнення для власної промови. Дітям належало демонструвати розуміння і трудовий ентузіазм. На розборі польотів в учительській кімнаті завуч строго поставила на вид відсутність натхнення і ентузіазму. В двадцять років рішення приймаються швидко - від класного керівництва відмовилася в той же день, а по закінченню навчального року залишила школу.
 
Можливо, що саме шкільний досвід змушує так болісно реагувати на спроби молоді, з якої життя ще не наштампувало одновимірних гвинтиків системи, змінити світ. Є в цьому не закономірність - закон, що в тоталітарних державах виходять на акції протесту молоді люди. Влада з ними жорстоко розправляється, і тільки тоді замовкає лякливий, обережний розум і спрацьовує інстинкт збереження потомства - батьки виходять захищати своїх дітей. Туніс, Сирія, Україна... Росія?
 
Путіну доведеться приймати рішення - бити чи не бити. Жорстокість влади тримає підлеглих в страху і покорі, але може активізувати батьківські інстинкти, властиві всьому живому. Якщо молодь, виловлену поліцією під час недільних "прогулянок" у сотнях міст Росії, "погладити по голівці" і відпустити - будуть нові акції проти "власти жуликов и воров", розгойдуватимуть до затоплення яхти правлячої олігархії. В недемократичній країні влада не змінюється демократичними процедурами, її зносять революції. Що запропонує молоді влада - радикальне православ'я в якості державної ідеології?  Куди поведе молодь опозиція - до зміни портретів?
 
Російський телевізор онімів, Путін не знає, кого бити: Медведєва, який зарвався "не по понятіям", чи протестуючу молодь. Зараз б'ють Фонд боротьби з корупцією і Олексія Навального. Обшук у Фонді, вилучення комп'ютерної техніки, допити персоналу демонструють всім, де влада шукатиме і як каратиме корупціонерів.  Ну що ж, тупість і жадібність бюрократії провокує соціальні вибухи не тільки в Україні.