Так сталось, що відновлююсь після кардіологічної палати №16. Один із засобів – музіка. Може супертиск та суперпульс були сигналами трохи відійти від херні, яка захлинає, топить, знищує…
 
З іншого боку хтось скаже, що музіка то є теж херня. Для кого як…
 
Для мене – це майже половина Всесвіту. Без неї ніяк.  В іншій половині – моя Половина, близькі, якась робота, яку я називаю творчістю, три кошаки, які мявчать, жруть, ластяться, і десь поруч є таки цей Дурдом, де мене хтось те, а хтось теє.
 
Серед годин прослуховування трапив на запис (мені соромно, що навіть не чув про це у кожноденних невідкладних справах).
 
Прошу притомних таки витратити декілька хвилин, а краще - десятків хвилин. Це ж зовсім небагато. Подивіться. Послухайте.
 
Скажете – знову неформат…
 
Формат!
 
Бо Оркестр без Диригента, який живе Оркестром, це лише  окремі скрипалі, саксофоністи, барабанщики та, пардон, віолончелісти.
 
Так таки так - кожний з них майстер. Один десь скрипить у кухні. Інший б’є у барабани у гаражі. Третій знущається на Ямахою. Хтось у відчаї в підземному переході дує у губну гармошку.
 
Без Диригента ніяк!
 
Слухайте і дивіться на Диригента.
 
https://www.youtube.com/watch?v=4h1-JMX4Dgc