Стаття пана Симончука примусила задуматись над своїм ставленням до ворога і визнати, нарешті, очевидне. Себе ж не обдуриш!
Згоден, що фобія – це страх, а не ненависть.
Визнаю - Я БОЮСЬ:
- Дружин, які відмовляються від вбитих і полонених чоловіків.
- Матерів, які посилають власних дітей вбивати сусідів і гинути самим, щоб тільки виплатити кредит.
- Дітей, які хизуються батьками, вбитими на чужій землі при спробі завоювати чи вбити сусіда.
- Солдатів, які фотографуються на фоні розірваних у шмаття воїнів, загиблих у спробі захистити від них рідну землю.
- Православних комуністів.
- Кадебістів – монархістів.
- Офіцерів, які розстрілюють «гуманітарний коридор», встановлений під їхнє «чесне офіцерське слово».
- «Мирних жителів», які знущаються з полонених захисників України.
- «Вєжлівих людей», які катують полонених.
- Дипломатів, які заперечують очевидні злочини своєї недодержави.
- Попів, які благословляють вбивць і окупантів.
- Телевізійних пропагандонів, які сіють ненависть до всіх, хто не хоче коритися і бути рабом.
- Народу, який вважає, що брехати не соромно, а корисно, і виправдовує будь-який злочин, якщо він вчинений «в інтересах держави».
- Людей (чи все-таки не людей?) які пишаються своїм рабством і ні в гріш не ставлять людське життя.
- Політиків, які порушують підписані ними угоди і не червоніючи називають чорне білим.
А найбільше я боюсь того, що внаслідок цієї війни ми станемо схожими на них. Навчимось ненавидіти і розучимось любити. Навчимось брехати і розучимось вірити. Визнаємо себе вищими за інші народи. Забудемо, хто ми є. Бо тоді вони переможуть. Переможуть, навіть якщо ми знищимо їх всіх до одного. Бо ми залишимось. Такі, як вони зараз.
Людина не має терпіти того, чого боїться. Це не я сказав, а Гілберт Кійт Честертон, великий британський письменник, Лицар Святого Духу. Я не закликаю до знищення їх як народу (чи біологічного виду?). Але їхню державу ми зобов’язані знищити. Для того, щоб не боятися. Щоб позбавити їх навіки можливості вбивати нас.
І коли це станеться, коли дикоросія зникне нарешті з карти світу, я загляну у власну душу і запитаю себе – ненавиджу я їх, кацапів клятих, чи все-таки зміг залишитись людиною.