Народне прислів'я каже: кому шо, а вшивому баня. От і я не можу втриматися, щоби не присвятити свій перший у новому році текст геральдиці.
 
Пригадую, у коментах до одного з моїх текстів колєга Zweifler зауважив наступне:

Геральдика - дела давно минувших дней.
...
Ну вот скажите, честно - какая на фиг разница, где будет корона на гербе, какие правильные цвета и где будет или не будет что-то там написано?!!!
Всё это удел задротов-историков.
И это последнее о чём НАМ сейчас СТОИТ говорить...

Однак моя зацікавленість геральдикою, змушує мене звертати увагу на речі, яких інші громадяни України не помічають в принципі. Так за усіма бурхливими подіями 2016 року: одкровеннями Наді Савченко, мінськими зустрічами, війною в ОРДЛО, бойовими діями в Сирії, виборами в США і т.ін. ніхто не помітив однієї, здавадлось би, дрібнички:

Вікіпедія

В июне 2016 года Парламент Румынии принял закон, который добавил Стальную корону на голову румынского орла. Герб должен быть повсеместно обновлен до декабря 2018 (чтобы отметить столетие объединения Трансильвании с Румынией 1 декабря 1918 г.). 11 июля закон подписан президентом.

 
Що це означає для України? Це означає, що в нас з'явився ще один сусід з імпєрскім вялічієм і духовними скрєпами.
Як тут не згадати, що після довгих суперечок 1993 року Російська Федерація обрала собі за герб не чорного двоголового орла Тимчасового Уряду, а імперського орла зі скіпетром, державою та трьома коронами Російської Імперії, ще й перефарбованого, до того всього, у кольори орла візантійського (Трєтій Рім, ага).

Зміна іміджу румунського орла - доволі тривожний дзвіночок на фоні давніх претензій певних політичних сил Румунії на Молдовські й Українські землі. Тож якщо ми мислимо державно, то маємо ловити ці сигнали наших румунських сусідів і адекватно на них реагувати. Ми вже достатньо заколисували себе байками про "дружбу слов'янських народів" і напоролися на війну з РФ. Відтак маємо своєчасно подбати про безпеку Буковини, Бесарабії й острова Зміїного.
 
Як би там не було, символіка багато каже оточуючим про ту чи іншу державу.
Так імперські орли Румунії та Росії кажуть нам про певні історичні комплекси даних держав, цілком совковий герб Білорусі, що з'явився замість історичного герба "Погоня" красномовно свідчить про радянську свідомість даної держави. В той же час факт, що той самий Бацька, який змінив "Погоню" на герб БССР на рівні державному, активно сприяє тій самій "Погоні" на рівні місцевому, свідчить про прагнення Білорусі до відходу від "дружби" з Росією та до повернення національної свідомості й історичної символіки.

В України ж відсутній реєстр гербів. Це свідчить про нехтування символікою власної держави. І якщо до творення державної символіки наша держава підійшла відповідально, то контролювати символіку місцеву вона фактично відмовилася, що призвело до показових казусів, наприклад, у Закарпаті.
Як я вже багато разів казав, підписувати герб назвою міста, якому він належить - це моветон. Однак за такими "підписами" в Закарпатті зокрема можна відслідкувати цікаву річ. Так герб Берегового містить напис угорською мовою "Beregszász", а герб Мукачевого напис російською "Мукачево". Показово, правда?

Відтак доводиться констатувати, що відсутність в Україні гербовника зокрема та інформаційної й ідеологічної політики загалом і призводить до повільного розкладання країни на всякі там АРК, ОРДЛО і прочіє ПІСУАР.
 
От і в файному місті Тернополі православна московська зараза, користуючись озвученими вище вадами української держави, наступає нам, українцям, на хворого мозоля - сіє релігійну і національну ворожнечу.

Активісти вимагають змінити на гербі Тернополя шестикутну зірку на українську восьмикутну, а також доповнити зірку та півмісяць християнським хрестом

Суть звернення зводиться до виконання конкретних
вимог:
...
Винести на наступну сесію Тернопільської міської ради питання щодо внесення змін до затвердженого герба Тернополя. Замінити єврейську зірку Давида на традиційну для українців восьмикутну. Також пропонується доповнити зірку і півмісяць християнським хрестом, котрий повинен повернутися на верхівку Тризуба. Саме такий хрест першопочатково був і на Володимировому Тризубі, і є в найдавнішій у Тернополі Надставній церкві. Це виглядало б справедливо, адже християни становлять більшість населення Тернополя і всієї України.
Хочемо також пояснити, що зірка Давида, яка чомусь з’явилася на гербі міста Тернополя, є основним елементом прапора Ізраїля. А в майбутньому, за пророцтвами і православних, і греко-католицьких богословів та дослідників, стане основою так званої печатки антихриста.

http://www.0352.ua/article/1302900
Тут коментарі зайві, православ'я головного мозку тут на лице.
До речі, крім активістів, що виступають проти "зірки Давида", в файнім місті знайшлися ще більш "просунуті" в питаннях геральдики активісти, котрі вимагають прибрати з герба ще й півмісяць, вбачаючи у ньому символ ісламу

Нє, я-то буду банальним, але ж певні мої пізнання зобв'язують розжувати певні речі, які уже, хоч і пожовані всякими експертами, але в такому малому обсязі, що мені теж доведеться посіяти трошки мудрого, доброго й вєчного.
То от. На гербі Тернополя зірки Давида не було ніколи. Адже зіркою даида є ще не будь-яка шестикутна зоря, а лиш та, що утворена двома переплетеними трикутниками:

І символізує вона, для тих, хто в танку, Бога-Отця, котрий в юдеїв той же самий, що й у християн. От гляньте лиш на німб навколо голови Боженька з розпису у Володимирськім соборі:

Ну і для закріплення пару думок з книги "В мире геральдики" вченого Анатолія Лєвандовського:


 
Варто зауважити і те, що зірка та місяць - це, власне, єдині елементи герба Тернополя, існування яких історично виправдане. Адже вони були присутні на всіх без винятку гербах міста досовєцьких часів. І лише вони.

Згадаймо також, що герб Тернополя походить від шляхетського герба "Леліва", що належав Янові Тарновському - засновникові міста.

А отже можна впевнено казати, що герб Тернополя вказує нам на засновника міста, а не на юдейство чи іслам.
Тобто ми тут маємо історію, подібну, до державного герба України, де тризуб Святого володимира символізує прадавність України і її спадкоємність від Київської Русі. А от що значить тризуб сам по собі - от тут уже море різних тлумачень, з якого кожен вибирає собі щось своє.
 
Взагалі ж, якщо казати по правді, то багато гербів українських міст потребують заміни. Через ту лиш обставину, що розроблені вони безграмотно.
І якщо ми озброїмося принципом "чим простіше - тим краще" (адже герб - це символ, а суть символу і є простота) і невеличкою книжечкою про геральдику, то прийдемо до висновку, що більшості українських гербів просто треба відтяти зайве.
Візьмімо до прикладу герб тернополя. Якщо ми поприбираємо з нього всі негеральдичні цяцьки, то прийдемо, врешті, до історичного герба міста, котрий повністю відповідає вимогам геральдики і виглядає до того ж набагато зручнішим для людського ока:

Це відбувається тому, що середньовічні герольди були ще й ніфіговими дизайнерами. Враховуючи обставини, за яких зароджувалася європейська геральдика, вони дбали саме про зручність розглядання герба. Адже в давнину герб того чи іншого лицаря наносився на його щит, що дозволяло його побратимам ідентифікувати його на полі бою і не дати по голові своєму. Такі умови і вимагали зручності для ока в геральдистів. Звідси і з'явилися обмежений набір кольорів у геральдиці, а також її основне правило: метали (золото, срібло) не накладаються на метали, а фініфті (всі інші кольори, застосовувані в геральдиці: червоний, зелений...) не накладаються на фініфті. Ці два базові правила не лише врятували багато життів на полі бою, але і створили базу геральдики сучасної.
Нині зручність розглядання герба є не вимогою часу, проте елементарним проявом поваги до глядача. Адже і художник, перш ніж братися за полотно, ретельно продумує композицію, щоби у підсумку глядач залишився задоволеним його твором.
 
У наш час можна додати третє правило: будь-який герб має прагнути простоти. Це не картина. Це символ. Як дорожній знак. Якщо дорожній знак не буде максимально простим і зрозумілим для водія, то це створюватиме пряму загрозу його життю. Ото ж.
 
Тож сміливо прибираючи зайве можна значно облагородити не один український герб.
Наприклад:




Чому крім чуття міри треба озброїтися книжечкою про геральдику? Як я вже казав, середньовічні герольди були доволі гарні дизайнери. І як справжні дизайнери вони дбали про ергономічність своїх творів, себто зручність для людського тіла, зокрема очей. А отже забута середньовічна наука може підказати сучасному дизайнеру кілька ходів, які допоможуть максимально спростити зображення без втрати сенсів. Іноді навіть, завдяки порадам геральдики, ці сенси стають очевиднішими.
Ну наприклад...
Для мене зразком жлобства, несмаку і негеральдичності є герб Коростеня. Осьо:

Серед усіх символів, що ми бачимо на гербі є, зокрема, річка Уж. Особисто я не розумію, чим отой поясок навколо стеблини льону нагадує річку. Тим більш я не розумію, як річка може витися отакою підковою прямо на червоній фортечній стіні. Але достатньо відкрити книжечку, почитати трохи середньовічної мудрості, підігнати те що є, під норми і отримаємо класний герб:

Та ж історія, наприклад, з гербом Борисполя:

Значно приємнішим для ока за виконання норм геральдики стає герб Херсона:

 
Дещо треба підкорегувати й у гербі окупованого Луганська.

Значним недоліком даного герба є те, що він зросійщений (ще до будь-яких воєнних дій, ага-ага)
Так, наприклад, у вільній частині герба (верхній лівий кут щита) ми знаходимо герб Катеринославської губернії.

Цей принцип у геральдику Російської Імперії заклав видатний геральдист-реформатор Бернгард Карл фон Кене.
Він вважав, що кожен міський герб, має містити у вільній частині герб губернії до якої належить.
Однак Катеринославської губернії не існує вже давно, а герб з того часу не змінився і вперто апелює до імперського минулого, нагадуючи нам, що Дніпро колись звався Катеринославом.
 
Отже відтинаємо все зайве і домальовуємо те, що необхідно:

Чого я змінив корону? Бо корона на чинному гербі - то одна з непомітних російських бомб.
Геральдика сама по собі дає свободу. Так, наприклад, у описі герба (який є значно важливішим графічного зображення, адже є первинним; за одним описом можна намалювати два різні герби, які, втім, будуть рівноправними) не можна вказувати форму щита, адже гербовий щит може бути будь-якої форми.
Проте ж є ще така штука, як стандартизація, що підганяє всі герби держави під певний стандарт.
Це вже не геральдика. Це внутрішня об'єднавча політика. Якою Україна, до речі, не займається. Жодних вимог до гербів держава не ставить. Взагалі. Хоча можна було би хоча б дозволити гербові столиці отаку корону, а іншим містам іншу корону.
Проте існує Українське геральдичне товариство, яке і займається подібними питаннями. Так от, згідно з його рекомендаціями оформлюватися герб українського міста має так:

Герб має подаватися в іспанському щиті (прямокутний щит, заокруглений знизу), на щиті корона: золота для Києва і Севастополя і срібна для інших міст. Щит оформлюється у картуш (красива декоративна рамочка, яка жодного символічного навантаження не несе). Більшість гербів українських міст виглядає саме так з тими чи іншими огріхами, проте зачатки певної системи є.
 
У РФ же ця система діє на державному рівні. У РФ герб прийнято подавати у французькому щиті (як і державний герб Росії) та увінчувати короною, відповідно до статусу міста. Система корон розроблена і діє.
Виглядає це в більшості випадків так:

Тобто герб Луганська можна розглядати як Російський герб, доки на нього начеплено російську корону. І це біда не лише Луганська.

Надзвичайно багато міст Донецької та Луганської областей оформлені за російськими стандартами. І вони мають на це право, адже українських держстандартів не існує.
Таким чином можемо спостерігати, що Росія мітила свої території задовго до початку війни. Мізки населенню Донбасу промивалися не лише по телебаченню й на сторінках газет, а навіть на рівні символіки. Навіть сьогодні імперія каже нам: це моя територія.
Україна ж мовчить.
 
Відтак можемо зробити висновок, що символіка - це такий самий інструмент ідеологічної та інформаційної політики, як телебачення, преса, музеї, паради і таке інше. Однак Україна прогавила момент використати його собі на користь. А надолужувати згаяне ще доведеться, ох доведеться. Адже символи не лише здатні розказати нам щось про носія, а й поставити на носія певне тавро. Наші сусіди (і сусіди не слабі) мовою символів володіють. Україна ж в цьому поки необхідності не бачить.
А пора би замислитися...