Десь-не-десь жив собі у наших сільських краях чоловік. І було у нього троє синів,- двоє нормальних, а третій - комсорг. Ото про третього казка сьогодні. Звали його Юрком, бо народився якраз після того, як Гагаріна у космос запустили. Тоді поведенція така була - усіх хлопчиків Юрками називати, то і його так нарекли. І не те щоб Юрко отак відразу комсоргом народився, а був собі звичайним хлопчаком. Разом з братами допомагав батькові по господарству, бігав до школи, грався з іншими дітьми на сільському вигоні. Одним словом - звичайний сільський хлопачок та й все.
Як Юрко трішки підріс, то влітку його роботою було пасти корівку з телям за ставами під лісом. Робота нескладна - жене Юрко худібку за село, візьме собі для товариства кобиздоха name Tuzic та й провадить час у свою охоту. Поки корівка із телям пасуться на моріжку, а канюс щось собі мишкує у траві, то Юрко чи раків печерує у потічку, чи линків у ставу попід берег ловить "на мацаки" а чи вирізає складаним ножичком свисток з верби. Так час і йшов.
Аж ось одного дня сталася подія - до соснового лісу за ставами заїхало військо та стало табором. Літні маневри - так то колись називалося. Вояки понаставляли у лісі великі брезентові намети, виставили караули і взялися маневрувати. Їздили у броньовику до сільської крамниці по горілку, глушили гранатами рибу у ставу, лякали дівок у лісі,- одним словом усе, як має бути. А хлопчині то все цікаво, і грізна техніка, і зброя, і якраві значки у вояків на грудях, все-все. От давай він навколо табору військового кружляти, та все ближче, ближче. Спершу його відганяли, але потім почали пускати до табору, та розпитувати про сільських дівчат на предмет нічного над ними шефства. Небагато про це знав Юрко, але щось там розповідав і скоро уже вільно пересувався табором. Йому дозволили посидіти за кермом БМП, дали автомат у руках потримати і все те йому було дуже цікаво. Дуже цікавою йому була й похідна кухня, біля якої орудував говіркий солдат у білому чепчику та білій же куртці. Поряд з кухнею стояла причіпна цистерна з водою, на припорошеній поверхні якої якийсь дотепник написав пальцем "молоко замполита". До крана цистерни на ланцюжку була прикріплена велика алюмінієва кружка. Дуже Юрко захотів скуштувати того таємничого молока з цистерни. Кухар йому й дозволив. П'є Юра молоко, аж то вода звичайна. -Нічого,- каже, не зрозумів. -Патом паймьйош, - відповів кухар розчарованому хлопчику..
За якийсь короткий час вояки з лісу з гуркотом кудись пощезли, дівчата повтирали сльози, чоловік продавщиці з магазину купив собі новий ровер, село заспокоїлося і стало жити звичним життям. Лиш Юра став якийсь не такий. Домашня робота його уже не береться, з дітьми на вигоні не грається, а все отирається коло клубу, коло сільської ради. А вже як вичитає оголошення про майбутню лекцію про комунізм за горизонтом, то аж трясеться увесь і на лекції мусить сидіти у найпершому ряді і з розкритим ротом вислуховувати про те, як воно усе колись гарно буде. Збавився Юрко - зіпсувалася дитина. Батько його у же й сварив та повчав, але ні - нічого й нікого не слухав. Відтак сталося з ним гірше, за дрібні послуги заприятелював з сільським листоношею і почав вичитувати усі партійні газети. Біда...
Батькові сини почали підростати й подалися до науки. Старший у політехнікум вступив, молодший подався до Радивилова вчитися на столяра-різьбляра, бо йому то дуже подобалося. Забідував батько з Юрком - помочі ніякої, але якось то і Юрко підріс, прийняли його до комсомолу і почав він їздити нв усілякі конференції до району. Там йому дуже подобалося і хотів він лише такого цікавого, більш вишуканого, відмінного від сірого сільського життя. Став він комсоргом у школі, відтак і в колгоспі, хоч у ньому й не працював ані дня, а далі - пішло й поїхало. Запримітили хлопця - призначили інструктором райкому комсомолу, а то уже щось! Старші товариші порекомендували його кандидатом до партії. Старається Юрко, хоче у партію, оправдати довіру товаришів. Аж тут сталась халепа. Пішла якась незрозуміла перебудова і з Конституції викинули статтю про керівну роль партії. Розгубився Юрко, але старші товариші його заспокоїли і сказали триматися їх товариства. Потім ще одна біда сталася - розвалився на ніц великий та непорушний союз і Юркові перестали платити гроші. Комсомол розпався, а в партію перестали кликати. Біжить Юрко до старших товаришів шукати рятунку якогось, а ті, хоч і самі перелякані, його втішають та заспокоюють. -Нічого, кажуть, - будеш бізнесом займатися. Що умієш робити? -Та корову пасти і свистюльки з верби робити,-каже Юрко. - Небагато,- кажуть товариші. Але то нічого. МЖК створиш та вступиш у партію соціалістичну чи ще якусь. Без кандидатства. Тепер так можна. А ми тебе не покинемо. Так і сталося. Пішов Юрко у бізнес, спершу нічого у нього не виходило, але на те й товариші старші є, щоб підсобити, та й життя партійне налагодилося. Зміцнів Юрко, змужнів, заробив грошей, післав куди подалі непортрібних тепер уже старших товаришів, купив собі мандата і тепер мало не щодня маємо щастя бачити його через телевізор. Отаке воно, молоко замполіта. Кінець казочці.
Замість моралі. "Старших товаришів" ми уже якось то випхали з історичної сцени, а от їх пестунчики усе ще на п'єдесталі. А школа одна. Що одні, що другі насправді робити нічого не уміють, а бажання керувати та розповідати народу казки про щасливе майбуття ніяк у них не відбереш. Почитайте для інтересу відверті біографії наших владців, - майже усі вони - вчорашні криворукі Юрки-комсорги.
