На саміті Україна-ЕС трапилось дві незалежні одна від одної події, які в нашому суспільстві вирішили об’єднати в причинно-наслідкові зв’язки.
 
1) Україна не отримала безвізовий режим з ЕС.
2) ЕС знову озвучив вимогу скасувати мораторій на експорт лісу-кругляка.
 
З ціллю свідомої провокації, я опитав своїх друзів та підписників у фейсбуці, якби все таки довелось обирати «безвіз» чи «мораторій», чому б надали перевагу найбільш активні та освічені громадяни України? І 90% висловились за мораторій. Ця ситуація змушує трохи більше зануритись в питання та поговорити про те чому «мораторії на види економічної діяльності» це майже завжди погана ідея.
 
Існують економічні закони, які базуються на людській психології. Базовий з них -  якщо є діяльність, яка приносить прибутки -  нею будуть займатись.
 
Ці закони часто обмежують законами державними, які регулюють як, коли і до якої міри можна займатись справою, яка приносить прибутки. Обмежувати економічну діяльність можуть заради соціальної рівності, безпеки громадян, екології чи майбутніх поколінь.
 
Ефективність державних законів, якими це роблять, залежить від 2 речей:
А) Готовність людей їх дотримуватись. Тобто примат державного закону над бажанням наживи.
Б) Наявність механізмів контролю та покарання тих, хто не хоче дотримуватись державних законів.
 
Якщо ми накладаємо цю ситуацію на українську реальність, то ми бачимо:
А) Закони, які ухвалюються не мають легітимності в більшості населення.
Це пояснюється:
- Низькою правовою свідомістю (в містах обмеження швидкості  (державний закон) – 60 км/год. Проте важко знайти людей, які їдуть повільніше 79%, і є кууууупа людей, які їдуть зі швидкістю 100-130 км/год).
- Низькою довірою до органів влади. Закон, який ухвалюють «мудаки» не сприймається як щось важливе і правильне.
Б) Органи контролю не виконують свою функцію, через їх «совковість» та корумпованість.
 
Що ж трапляється коли держава Україна ухвалює мораторій на вигідну економічну діяльність? Експорт лісу, продаж землі сільськогосподарського призначення, видобуток бурштину тощо. Цей вид діяльності … НЕ припиняється. Оскільки він приносить прибуток, люди продовжують ним займатись. Проте лише «нужниє» люди.
 
Не дивлячись на всі заборони, «нужниє» люди продовжують продавати ліс, видобувати бурштин і навіть знаходять способи передавати землю іншим. Але для цього їм потрібна «криша» в контролюючих органах, яка виконує одночасно 2 функції:
1. Прикриває «нужних» людей – корупція.
2. Не пускає в бізнес інших – зменшення конкуренції.
 
Тому мораторії в Україні це не державницька політика. Це інструмент обмеження кола людей, які можуть отримувати прибутки. Завдяки різного роду регуляціям, найвищою ланкою з яких є мораторій, люди, які все життя пропрацювали на державних посадах можуть дозволити собі будинки по 500 кв.метрів, автомобілі в річний бюджет невеликого міста та мільйони доларів готівки.