Маю на меті (якщо Бог інтернету буде добрим) наступного разу написати про речі більш важливі, які хвилюють усіх, а сьогодні хочу про те, наскільки по-різному ми сприймаємо та оцінюємо різні речі, явища, процеси.
  Почну з простенького і з себе. Колись-то я був дуже подивований телевізійним репортажем про надзвичайну дорожнечу трюфелів у європах. Ціни на них просто космічні якісь.. А подивувася тому, що з дитинства у моєму домі трюфелі складали досить відчутну частку серед грибних трофеїв і серед рядів баночок з маринованими грибами завжди були й трюфелі...
  Предметом мого сміху до сліз була заява невістки про те (вчилась готувати молода господинька), що вона приготувала нову страву з новою і просто офігенною приправою під назвою ОРЕГАНО. Оторопілій газдинці, після того як пересміявся, пояснив, що орегано - всього лиш звичайнісінька, хоч сама по собі дуже чудова рослина, але звичайнісінька материнка, яку споконвіку українці використовують у кулінарії та народній медицині...
  Десять років тому я страшенно дивувався культурному шоку дітей та їх батьків та учителів з Алчевська, яких цілими партіями привозили на Західну Україну. А пояснення цьому знайшов лише після того, як побував у цьому, з дозволу сказати, місті. Тоді уже я отримав культурний шок...
  Отож усякому розумінню свій час та місце та ще й надана можливість розуміння. Як не банально, але усе пізнається у порівнянні. І от коли я вкорте десь читаю про величезну ментальну різницю між мешканцями Східної та Західної України, то навіть не намагаюсь пояснювати це далекими історичними екскурсами. Причиною для того є один упертий факт- ми маємо уже й новітню історію. І то немалу, а у цілу четверть століття,- час, за який виросло ціле покоління.
  Щож відмінного, як на мене, сталося за отой відрізок часу? Практично відразу після розпаду Союзу "впала" промисловість на ЗУ, яка на 80 приблизно відсотків була зав'язана на "воєнку". Сотні тисяч західняків втратили роботу і були поставлені перед необхідністю виживати самостійно. Впевнений, що багато хто пам'ятає часи "югославського синдрому", коли країни ближнього зарубіжжя заповнили продавці радянського ширпотребу. Це швидко закінчилося і почалась для західняків ера трудової міграції. Західняки зробили свій вибір,- заробляти в одному місці, а витрачати в іншому, вдома. І почали підніматись потихеньку будинки в стилі "Євро". Шляк би трафив отой термін, погодьтесь,- як же він нас усіх задовбав. В кожному випадку, ЗУ заповнили вживані іномарки, появились новітні матеріали, технології, обладнання, дерева та рослини також. Прийшла ера приватного підприємництва. Західняки почали переймати та впроваджувати усе цікаве та корисне, що видивлялися по закордонах. А попутно викохали у собі такі невластиві їм раніше риси як самостійність, підприємливість та незалежність.
  А що ж на Україні Східній? Розташована на сировинному Кристалічному розломі важка індустія, хоч і накульгуючи, далі пихтіла, забезпечуючи населення роботою. Гриміли касками по асфальту, вимагаючи залежаної зарплатні, домагались дотацій і пихтіли, пихтіли. Пригадую телеінтерв'ю часів Помаранчевої революції роботяги з "Южмашу" (то був десант Антимайдану, який перейняли жінки під Білою Церквою). Ось фраза, яка тоді уже вкрай мене вразила: "Что нам нужно? Нам нужно что бы кто-то дал работу и за неё заплатил". Щоб ХТОСЬ, щоб ДАВ! Полишені державою напризволяще західняки про подібне навіть мріяти про таке перестали давно. Звична залежність від абстрактного роботодавця законсервувала у східняків розвиток цілого ряду рис, необхідних для виживання в умовах капіталізму (який вже є, але капіталізм). Мушу відразу обмовитись про те, що я дещо спрощую, але в стислому форматі інакше й не можна.
  Рзвиток приватного підприємництва на Сході і Заході хоч і мав початково цілий ряд спільних рис ("присмоктанці", "кришування" та ін.), але в подальшому йшов цілком інакше. В результаті ми отримали в межах одної держави два різних по ментальності народи. Умовно назву одних вітром, а інших консервою.
  Чи це фатально? Анітрохи. Усе виправляється, бо маємо нове покоління, яке дуже сильно відрізняється, скажімо, від мого. Екіпіроване у повсякденному побуті найновітнішими засобами комунікації, можливістю моментально отримувати будь-яку затребувану інформацію, мобільне в сенсі пересування, нове покоління дуже швидко зможе нівелювати оті ментальні перекоси. Головне - не перешкоджати їм. В цьому сенсі я буваю близький до думки про те, що літнім людям слід обмежити право обирати та бути обраними, оскільки ми уже не раз пересвідчувалися в тому, як майбутнє країни обирають старпери.
  От такою простою позитивною думкою про молодих я на сьогодні й закінчу. Навіть, якщо вони й не знають що таке насправді орегано. )))