Країна живе виборами. І всі, хто на них заробляє, з нетерпінням їх чекає. Інколи, щоб не деградувати та й трохи заробити, беру в них участь і я, якщо пощастить.
      Різні партії платять по-різному. Деякі, так звані  «патріотичні» партії кажуть, що треба працювати за ідею, але, коли самі добираються до корита, то про це  чомусь забувають, а деякі і зовсім «кидають».
 
      На цей раз мені довелось брати участь у виборах на селі.
 
      У відповідний час я сіла на маршрутку і вирушила на перше засідання. Доїхавши до назначеного пункту, я вийшла з двома місцевими жіночками.
- Де у вас знаходиться виборча дільниця ? - запитую я
- Ідіть прямо, а там побачите, - непривітливо, як мені здалося, відповіла одна з жінок.
І тільки маленький хлопчик Толян, який якраз йшов по дорозі назустріч, довів мене у саме приміщення школи і по-дорослому сказав:
- О це вхід и вихід. Зрозуміло? А я пішов.
 
Оскільки, я боялась запізнитись, то приїхала раніше і почала чекати. До мене підійшов чоловік, робітник школи, привітався, спитав звідки я і з якої партії. Я йому розповіла, на що він сказав, що з такої партії уже є член комісії. Виявилось, що у них раніше всі посади вже були розподілені  між собою. Це були клани, які  постійно брали участь у виборах: свати, куми, хрещені, онуки, невістки, і, які нас, «чужих» , тобто  «міських»,( а нас було троє з п’ятнадцяти членів комісії), прийняли в «штики».
                                                         ****
      Зі слів сільських мешканців деякі кандидати дуже  плідно попрацювали з населенням. Роздавали продукти, отруту від колорадських жуків, привозили лікарів для обстеження зору, які виписували окуляри, якісь сертифікати для отримання ліків на 200 грн,  організовували концерти співаків.
     Агітатори зазивали на чергову зустріч з кандидатами. Та це не  дуже легко було зробити. Перше питання, яке було у селян:
- А що дадуть?
                                                    ****
Останнє засідання нашої комісії пройшло емоційно. Це була так звана «боротьба» між своїми (сільськими) та чужими (членами комісії з міста), між законом і звичкою.
****
- Будемо встановлювати три кабінки ось тут, - показує рукою вздовж стіни голова комісії (з міста).
- А у нас завжди дві і стояли ось тут, біля вікон - закричали разом місцеві члени комісії, роз’яснюючи, що виборці заходять в кабінку з однієї сторони, а виходять з другої.
- Ні, так не можна, і треба пронумерувати кабінки, - підтримую я голову.
- Не треба!! - закричали разом сільські члени комісії.
Те, що треба заходити і виходити в кабіну з однієї сторони, якось переконали.  
****
- Треба визначити трьох членів комісії, які підуть зі скриньками по домах, - сказала голова.
- У нас ходять два члени комісії, і Степан Петрович, - підбігла до голови  місцевий  член комісії Галя.
- А хіба Степан Петрович член комісії? – питає голова
- Ні, але його всі знають і всі йому відчиняють двері, і у нас завжди так, - в один голос заволали  сільські члени комісії.
****
- Визначаємось: три члени комісії -  на списках і три  - на бюлетенях, - запропонувала голова
-  А у нас два члени комісії сиділи разом на списках і два разом  на бюлетенях, - не здають позиції старожили.
-І у нас завжди так, - закричали разом сільські члени комісії,
- Будемо робити по закону, один на списках, другий на бюлетенях, а не як завжди, - сказала я, бо у мене вже почали здавати нерви від цих місцевих традицій.
-Ще треба написати адреси вулиць для кожного столу, – продовжую я.
- Ні, не треба. Ми без адрес, ми всіх знаємо ,- зі своїм звичним « А у нас завжди так», - знову хором відповіли сільські члени комісії.
                                              
****
Прийшли поліцейські, охороняти бюлетені. Просять організувати ночівлю.
-Це ваша організація повинна забезпечувати своїх працівників, - перечить голова.
- Ми ж будемо охороняти ваші бюлетені,  - звучить відповідь поліціянтки
- Це не наші, це державні, - втомившись від протидій  відповідаю я.
****
 
Настав день виборів.
 
Щоб виборці не йшли в кабіну за звичкою, поставили стілець, який буде перекривати прохід.
Тупо, прибравши стілець, зомбі-виборці намагались зайти в кабіну з іншої сторони.  
****
Я сиділа на першому столі на бюлетенях, і так як місцеві відмовились писати списки вулиць для кожного столу, то член комісії, яка сиділа на списках поряд зі мною, весь час махала рукою перед моїм обличчям і викрикувала:
- Миколо, тобі на 2-й стіл, Галя, тобі  - на 3-й, Петро, а ти у мене!!
****
- Таню, а де твій чоловік?, - допитувалась моя колега у жінки, яка прийшла голосувати
- Йому пакета не дісталось, так він образився. І не прийде на вибори.
Незадоволені виборці протест виявили своєю не явкою.
****
Люди приходили на дільницю повільно. Деякі члени комісії ходили додому «поратись», доїли корів,  хто виходив обідати. В цей час обідала   і я.
Аж раптом, чуємо якийсь галас: сумлінно виконуючи обов’язки членів комісії, двоє молодих дівчат не пускали до приміщення незнайомих осіб.
-О!. – несподівано для себе вигукнула я, немов зустріла давню подругу. Наче уві сні переді мною стояли Віталій Касько та Давіт Сакварелідзе.
-Хоч побачу вас живими , - невпопад вигукнула я. Всі засміялись
- Які ви гарні. Можна вас обняти ?, - ніяк не можу від них відчепитись. Сміються, обнімаємось.
- Хто це? , - запитали мене мої колеги . Пояснюю, але зустрічаю повне нерозуміння. Натякаю на справу «діамантових» прокурорів. Щось десь чули.
****
Настав час закриття дільниці.
Шум, гам, іде підрахунок голосів. Звичайно, переміг той, з чиєї руки кормилось все село, але потім від цієї руки не було заплачено тим, хто на цю руку працював, тобто «кинули», як кажуть.
****
Почали пакувати бюлетені. Сільські члени комісії, незадоволені тим, що вже пізній час, обступили голову комісії, почали кричати, чому не готові протоколи, що їм треба рано вставати, треба доїти корів, і у них такого ще не було, щоб вони сиділи до пізньої ночі.
- Тут не хватає підпису одного члена комісії, де член комісії?,- заявляє голова. Почали шукати і дзвонити .
Після тривалих дзвінків член комісії ледь відповіла п’яним голосом;
- Пошло оно все на х*й.
****
Ті , хто пакував бюлетені, кинули робити цю справу та побігли писати собі протоколи. На їх місце прийшла дівчина, яка весь час сварила голову.
- Треба охайніше пакувати,- кажу я, знову стаю на захист голови.
- А ти що зробила, велика цяця, тільки зауваження і робиш, накинулась на мене, вже протревезіла інша член комісії.
****
Біля третьої години ранку поїхали здавати бюлетені. Стільки було народу, що ледь зайшли в приміщення окружної комісії.  Духота неймовірна. Всі кричать, перебивають одне одного, сперечаються. Ті, що позаймали черги раніше,  через голови передають величезні важкі коробки з документами. Хтось не витримує. Швидка допомога , яка чергувала біля приміщення, на носилках виносить перших «жертв», інші запритомлені залишились на східцях.
****
8-а година ранку. Черга в ОВК з місця не зрушились ні на крок. Духота, крики.
12-а година. Тільки зареєструвались.
13-а  година. Попали до зали, де проходило засідання.
14 -а година. Здали бюлетені.
15-а година чекаємо. Очі ледь розплющуються.
- А у нас завжди так, - сказали разом ми: сільські  та міські члени комісії
 
P.S. В той час, коли вбивають наших хлопців на Сході, коли покалічені фізично і психічно бійці повертаються додому, коли рушаться долі тисяч сімей, коли земля вкрита материнськими сльозами, коли від горя хочеться вити, ви навіть не співчуваєте, ви не можете нажертись тими одноразовими пайками. Щоб вас вдавило їми, щоб вам перекрили повітря так, щоб ви не змогли їм надихатись.
 
Будьте прокляті, вічні раби.