От, скажімо, 2-га світова ..
 
Як так могло статися, що Германія .. начебто культурна нація .. Ну, це вже питали.
Але мотивації, мотивації тієї більшості, що так затято підкоряла чужі території? Вони ж були на піднесенні в 39-му, 40-му, 41-му .. Імперська велич?
 
В Японії теж була імперська велич (хоч я її на свої очі і не бачив).
 
І в 45-му відбулося знищення імперської величі. Її знищували як знищують пацюків. Тобто - тотально, без жалю .. Як хірург обробляє занехаєну рану. Дойче-імперську-велич знищували щільним покриттям германських міст авіаційними вибухами. Бомб було багато. На стільки багато, що величі не було де сховатися. А ті, хто вціліли, вийшли із схованок вже без величі.  
 
Японці начебто завершили свій цикл імперської експансії і вже заховали свою велич в штані. Аж тут з неба впали дві бомби.
 
******************************
 
По радіву нєкій пан розповів, як воно починалося на Донбасі. І згадав, до речі, що вже за совєтів Донбас перетворився на ментальний анклав. Це сталося з простої обставини - вони нікуди не їздили і не бачили як живуть люди в інших місцях хоча б тієї ж України, яка була поруч. Весь рік вкаливают, а у відпустку їдуть на Азов або в Слов'янськ. Тобто, ніхто навмисно їх не ізолював. Вони самоізолювалися. Ну, пролєтарська свідомість не мала потреби в розширенні горизонтів. Работа-кабак впродовж року і суцільний кабак у відпустку. Швидку смерть від роботи-кабаку компенсували значним приплодом. Що більше братів в одній родині, то кращі результати в постійних бійках. І в заводську пащу треба було ж постачати ресурс.
 
А оскільки партія туди гатила непогані гроші (майже всі шахти були нерентабельними, навіть на соціалістичний безринковий погляд), то донбаси були задоволені собою і пишалися своїм Донбасом, який всєх корміт. І коли совдєпія сконала, а Донбас опинився всередині України, то і Україна, очолювана комуністами, продовжувала гатити в Донбас гроші, щоб він і далі всєх карміл. Так воно здавалося дешевше, ніж бодатися з шахтарськими касками.
 
Отже, я частково реабілітую партію регіонів - вона не створила Донбасу, вона ним лише скористалася.
 
***********************
 
Цього року я годував пташок на вузенькій бетонній смузі за балконом. Разом з синицями прилітали і голуби. Навіть ворони декілька разів навідалися. Як величезні окуні серед малечі.
 
Серед голубів виявилася найбільш завзята і агресивна пара. Голуба назвали Василем, а голубиху - Кирилівною. На моїх харчах Василь вже в березні почав залицятися до Кирилівни. Чухав їй голову, бо сама Кирилівна до голови клювом не дотягувалася, а можливо саме на голові у них розташовані еротичні точки.
 
"Ну шо? Кирилівно?" - час від часу питав нетерплячий Василь. - "Це ж я тебе привів на це підвіконня! Так шо давай!"
 
Ну, дійсно, Василь виявився таким годувальником, як наші донбаси. То ж у Кирилівни не було в запасі вагомих аргументів проти. І вона розслабилася.
 
Через деякий час Кирилівна почала годуватися інтенсивніше. Іноді заскакувала з гілочкою в клюві і коли я підсипав їй пшона, вона кидала тую гілочку і вільне падіння. Напхатися їжою має найвищий пріоритет.
 
Потім я помітив, що вони прилітають поодинці. Мабуть по черзі гріли яйця.
 
І ось прийшов час, коли я побачив їхнього вилупка.
 
Вилупок спочатку був дуже лякливим, а потім все ж таки дотункав для чого сюди прилітають його батьки. І підключився до їжи третім весь час голосно нагадуючи, що воно є дитям і йому вкрай важливо поїсти. Верещання Тьоми (так звали цього вилупка) не стихало з тиждень. Поки батько Василь не влупашив йому дзьобом по голові. А маманя на додачу наскочила як торпеда і скинула нахабу з годувальної смужки.
 
Так от Тьома дуже швидко вийшов в люди і пізнав всю жорстку правду життя.